Рішення № 85996669, 29.11.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3617/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

26 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського зонального відділу військової служби правопорядку про:

- визнання протиправною бездіяльності Полтавського зонального відділу військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військовї служби 04.02.2019;

- зобов`язання Полтавський зональний відділ військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, як учасник бойових дій, має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано, зокрема, шляхом виплати грошової компенсації відпустки особі. Однак, відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 01.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3617/19. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10.10.2019 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що в особливий період - з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду - припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток. Крім того, зазначав, що за весь час проходження військової служби в Полтавському ЗВ ВСП позивач жодного разу не звертався з приводу надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій /а.с. 23-25/.

Поряд з цим, 10.10.2019 судом отримано клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін /а.с. 35/.

Ухвалою від 15.10.2019 за клопотанням Полтавського ЗВ ВСП суд здійснив перехід від розгляду справи №440/3617/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до розгляду вказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (в судовому засіданні), призначив судове засідання з розгляду справи на 09:30 21.11.2019 у приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду (вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава).

У відповіді на відзив, що надійшла до суду 21.10.2019, представник позивача наполягав на наявності правових підстав для задоволення позовних вимог /а.с. 45-48/.

24.10.2019 судом отримано заперечення відповідача, в яких останній посилався на те, що право позивача на невикористану додаткову відпустку зберігається за ним за новим місцем роботи, а відтак, підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік відсутні. Крім того, вказав, що позивач в порядку досудового врегулювання спору до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не звертався /а.с. 54-55/.

В судове засіданні 21.11.2019 учасники справи не з`явилися, будучи належно повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.

20.11.2019 від представника позивача та 21.11.2019 від представника відповідача до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження /а.с. 63, 66/.

Враховуючи положення частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Наказом начальника Полтавського ЗВ ВСП (по стройовій частині) від 02.02.2016 №21 військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Полтавського ЗВ ВСП (по особовому складу) від 02.02.2016 №5-РС на посаду водія - стрільця взводу охорони та патрульно-постової служби роти військової служби правопорядку, який прибув з Полтавського об`єднаного міського військового комісаріату м. Полтава, з 02.02.2016 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, вважаючи його таким, що з 02.02.2016 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 530 гривень на місяць, шпк "солдат" /а.с. 26/.

Наказом начальника Полтавського ЗВ ВСП (по стройовій частині) від 04.02.2019 №25 з 05.02.2019 виключено зі списків особового складу відділу, знято із всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Полтавського об`єднаного міського військового комісаріату Полтавської області військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , стрільця І групи охорони та патрульно-постової служби 2 взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Полтавського ЗВ ВСП Центрального управління Військової служби правопорядку (по м. Києву і Київській області) на підставі наказу начальника Полтавського ЗВ ВСП (по особовому складу) від 28.12.2018 №12-РС, звільненого з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв`язку із закінчення строку контракту). /а.с. 27/.

ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим 25.08.2016, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 5/.

При звільненні позивача зі служби відповідачем Полтавським ЗВ ВСП не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні діє особливий період від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені частинами сімнадцятою та вісімнадцятою цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, частиною восьмою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, який підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 по справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016 - 2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Полтавського ЗВ ВСП щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.02.2019 та зобов`язання Полтавського ЗВ ВСП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.02.2019.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами першою, другою та третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у даній справі №440/3617/19 здійснювалося Малофєєвим А.І. на підставі ордеру серії ПТ №163800 про надання правової допомоги ОСОБА_1 /а.с. 18/.

Малофєєв А.І. (свідоцтво №2700, видане Радою адвокатів Полтавської області 09.04.2019) включений до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/67947).

До суду надано копію договору №20/09 про надання правничої допомоги від 20.09.2019 /а.с. 16-18/, за умовами якого адвокат Малофєєв А.І. бере на себе зобов`язання надати клієнту ( ОСОБА_1 ) правничу допомогу за позовом клієнта до Полтавського ЗВ ВСП про визнання бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій, стягнення витрат на правову допомогу, тощо.

Пунктом 4.1 договору встановлено вартість по договору за надання правничої допомоги, тобто правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина, захисту цих прав та свобод, відновлення у разі порушення, становить 700 (сімсот) гривень за годину надання адвокатом: правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання запитів і заяв (у тому числі до Європейського суду з прав людини), скарг, звернень, клопотань, інших процесуальних документів правового характеру, виготовлення копій документів; вивчення /ознайомлення/ аналіз наданих клієнтом матеріалів (доказів), підбір нормативної бази; здійснення представництва інтересів клієнта в судах, других державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення, тощо.

Представником позивача надано до суду копії звітів від 24.09.2019 №24/09 та від 16.10.2019 №16/10 про виконані адвокатом роботи (надалі послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом /а.с. 19, 49/, які підписані адвокатом та клієнтом.

Позивачем сплачено адвокату кошти у загальній сумі 7791 грн, що підтверджується квитанціями на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) від 24.09.2019 та від 18.10.2019, копії яких наявні у матеріалах справи /а.с. 20, 50/.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

За відомостями звіту від 24.09.2019 №24/09 на написання позовної заяви, роздрукування її копій відповідно до кількості інших учасників справи та подання до суду адвокатом витрачено 3 години та відповідно вартість виконаних робіт (наданих послуг) оцінено в 2100 грн = (3 год х 700 грн).

Водночас, до звіту від 24.09.2019 №24/09 додатково включено такі роботи: проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення до суду з адміністративним позовом, рекомендації щодо збору доказів, необхідних для обґрунтування позову у даній категорії справи, які оцінені в 350 грн; вивчення та аналіз наданих доказів, які оцінені в 350 грн; підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ, формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установленої судової практики, вивчення зразкової справи №620/4218/18, які оцінені у 700 грн /а.с. 19/.

Суд враховує, що в обґрунтування позовних вимог в якості доказів, крім документів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, позивачем надано до суду копії п`яти документів: паспорту позивача, картки платника податків, посвідчення ветерана війни-учасника бойових дій, трудової книжки позивача, витягу з наказу від 04.02.2019 №25 /а.с. 10-15/, рекомендації щодо збору яких та вивчення та аналіз яких адвокатом оцінено в загальну суму 700 грн.

Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною шостою статті 12 цього Кодексу - що, справою незначної складності, є прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є справою незначної складності, не підпадає під винятки, передбачені частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, що визнається також і самим позивачем у позовній заяві, який заявив клопотання розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення до суду з адміністративним позовом, рекомендації щодо збору доказів, необхідних для обґрунтування позову у даній категорії справи, вивчення та аналіз наданих доказів, підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ, формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установленої судової практики, вивчення зразкової справи №620/4218/18, про які зазначено у звіті та які оцінені в загальну суму 1400 грн, фактично відносяться до дій щодо складання позовної заяви, на які, з урахуванням роздрукування копій позовної заяви та подання її до суду, враховуючи незначну складність даної справи, та наявність зразкового рішення у даній категорії справ, достатньо 3 години, що згідно умов договору мають бути оцінені в суму 2100 грн = (3 год х 700 грн).

За відомостями звіту від 16.10.2019 №16/10 на написання відповіді на відзив на позовну заяву, роздрукування її копій та копій всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників справи, адвокатом витрачено 4 години 24 хвилини та вартість виконаних робіт (наданих послуг) оцінено в 3079 грн /а.с. 49/.

При цьому, у звіт від 16.10.2019 №16/10 включено додатково такі роботи: вивчення та аналіз відзиву, вивчення та підбір нормативної бази щодо спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві, на які, за змістом звіту, адвокатом витрачено 1 год 44 хв, що оцінено у 1212 грн.

Однак, вивчення та аналіз відзиву, вивчення та підбір нормативної бази щодо спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві, входять до складу робіт з підготовки відповіді на відзив на позовну заяву, тому, зважаючи на вищевикладене, та враховуючи незначну складність даної справи, наявність зразкового рішення у даній категорії справ, суд дійшов висновку, що для складення відповіді на відзив на позовну заяву, роздрукування її копій та копій всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників справи, адвокату необхідно було не більше двох годин часу, що за умовами укладеного договору складає 1400 грн = (2 год. х 700 грн).

Таким чином, враховуючи співмірність розміру витрат на оплату робіт адвоката із складністю справи (справа незначної складності) та виконаними адвокатом роботами, часом, витрачених на виконання відповідних робіт, ціною позову (позов має немайновий характер), обсягом виконаних робіт, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського ЗВ ВСП на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн (2100 грн +1400 грн).

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавського зонального відділу військової служби правопорядку (вул. Петра Юрченка, 2, м. Полтава, Полтавська область, 36007, код ЄДРПОУ 24289873) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 лютого 2019 року.

Зобов`язати Полтавський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 лютого 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн (три тисячі п`ятсот гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава