Рішення № 85996562, 29.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6444/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови ОСОБА_2 , оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) – протиправними;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Ухвалою від 06.11.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

22.11.2019 року (вх. № 43954/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

26.11.2019 року (вх. № ЕП/9194/19) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи за її відсутністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 02.10.2018 року направив до відповідача заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів). За результатом розгляду даної заяви Головним управлінням Держгеокадастру було відмовлено у її задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 року по справі № 420/1048/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій, та зобов`язання вчинити певні дії позов задоволено частково, а саме суд дійшов висновку про необхідність: скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, викладене в листі від 29.10.2018р. за вих. №Р-13515/0-7676/0/37-18 та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м.Одеса, вул.Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 04.10.2018р. №Р-13515/0/36-18 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду. Внаслідок повторного розгляду заяви позивача, відповідач листом № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року відмовив у задоволенні заяви позивача на підставі того, що відповідач з`ясував, що на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі і на бажану до відведення позивачем земельну ділянку. Позивач вважає, що дії та лист відповідача є незаконними та протиправними, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що

ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки при повторному розгляді клопотання з`ясовано, що на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі і на бажану до відведення земельну ділянку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

02.10.2018 року направив до відповідача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с. 28).

До цього клопотання позивачем було додано копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію документу, що підтверджує участь військовослужбовця у виконанні завдань щодо здійснення антитерористичних операцій у східних та південно-східних областях України (а.с. 28). За результатом розгляду даної заяви Головним управлінням Держгеокадастру було відмовлено у її задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 року по справі № 420/1048/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій, та зобов`язання вчинити певні дії позов задоволено частково, а саме суд дійшов висновку про необхідність: скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, викладене в листі від 29.10.2018р. за вих. №Р-13515/0-7676/0/37-18 та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 39765871) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 04.10.2018р. №Р-13515/0/36-18 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду (а.с. 14-27).

Внаслідок повторного розгляду заяви позивача, відповідачем листом № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року було відмовлено у задоволенні заяви позивача на підставі того, що відповідач з`ясував, що на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі і на бажану до відведення позивачем земельну ділянку (а.с. 31).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.

Судом встановлено, що у клопотанні позивача від 02.10.2018 року було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання з схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування.

З огляду на зазначене, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Однак, листом № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви позивача на підставі того, що відповідач з`ясував, що на земельний масив надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі і на бажану до відведення позивачем земельну ділянку.

Разом з тим суд зазначає, що вищезазначеної підстави для відмови не передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, а отже така відмова є протиправною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства. З огляду на зазначене позовна вимога про визнання дій Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови ОСОБА_2 , оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) протиправними є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, суд критично ставиться до зазначеної у відзиві підстави для відмови у задоволенні клопотання позивача, а саме щодо укладення між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та Державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» договору від 04.03.2019 року № 34 на підготовку лотів на виконання якого було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу прав оренди на земельних торах (аукціоні) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) з метою формування земельних ділянок (всього дві земельні ділянки) із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для продажу права оренди на них на земельних торгах та в подальшому винесення наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 06.11.2019 року № 15-7399/13-19-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону», оскільки, зазначений договір та наказ були винесені вже після звернення позивача з відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), а дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі і на бажану до відведення ОСОБА_2 земельну ділянку, взагалі не було надано суду.

Відтак, відповідач мав прийняти наказ про надання дозволу з урахуванням заяви ОСОБА_1 .

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Окрім того, в матеріалах справи з приводу даних правовідносин вже наявне Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 року по справі № 420/1048/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій, та зобов`язання вчинити певні дії, яким позов задоволено частково, а саме суд дійшов висновку про необхідність: скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, викладене в листі від 29.10.2018р. за вих. №Р-13515/0-7676/0/37-18 та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 39765871) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 04.10.2018р. №Р-13515/0/36-18 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду (а.с. 14-27).

Тобто відповідача було зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду.

Однак, відповідач повторно відмовив позивачу у задоволенні клопотання листом № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року (а.с. 31).

Аналізуючи правові обставини, які склались, суд наголошує, що згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд у вказаних правовідносинах має застосувати такий захід правового впливу, який беззаперечно забезпечить належний захист порушених прав позивача. Підлягають застосуванню у даному випадку висновки суду апеляційної інстанції у справі №420/849/19, згідно яких надано оцінку попередній відмові позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Визначаючи попередню відмову неправомірною та безпідставною, обов`язком суб`єкта владних повноважень є застосування вказаних висновків при повторному розгляді заяви особи і недопущення прийняття рішення на основі тих же підстав, які суд визнав необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Також суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Згідно матеріалів справи, позивач – ОСОБА_3 є особою, яка є учасником бойових дій та має соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с. 30).

Відповідно п.14 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій передбачено першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

В даному випадку, відповідно до п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р “Про питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками”, зобов`язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, обласні та Київську міську державну адміністрацію забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

Відтак, позивач має привілейоване право на одержання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою.

Враховуючи повторну відмову, суд вважає за необхідне, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів), згідно заяви від 02.10.2018 року.

Саме такий спосіб порушеного права, на переконання суду, слугуватиме належним механізмом недопущення повторного порушення права позивача, а спір між сторонами буде вирішено остаточно.

При цьому, суд зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Так, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі наданні відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в цьому повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 815/905/17.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В даному випадку не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно надав ОСОБА_2 формальну відмову.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17 від 26 лютого 2019 року у справі №802/721/18-а та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18, де зазначено що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: “Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)”.

З урахуванням вищевикладеного, факту повторної відмови Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним захистити права позивача шляхом визнання дій Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови ОСОБА_2 , оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) – протиправними та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку субєкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраціний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправними дії щодо відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови ОСОБА_2 , оформленої листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № Р-13515/0-3139/0/37-19 від 23.05.2019 року видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів) – протиправними.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ухвалити наказ (рішення) організаційно-розпорядчого характеру за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення, - за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 29.11.2019р.

Суддя О.М. Тарасишина

.