Ухвала суду № 85996550, 25.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5459/19

У Х В А Л А

25 листопада 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у підготовчому судовому засіданні заяву позивача від 17.09.2019 року про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача від 21.10.2019 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі №420/5459/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Одеської області (вул.Пушкінська,3, м.Одеса, 65026) про визнання протиправним та скасування наказу прокуратури Одеської області №1932к від 24.10.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області у зв`язку із поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністрацій посаді за власним бажанням та з органів прокуратури Одеської області, відповідно до п.1 ч.1 ст.41, п.7 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області, стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2017 року до дня поновлення на посаді, згідно довідок прокуратури Одеської області №63 та №64 від 16.04.2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Одеської області (вул.Пушкінська,3, м.Одеса, 65026) про визнання протиправним та скасування наказу прокуратури Одеської області №1932к від 24.10.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області у зв`язку із поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністрацій посаді за власним бажанням та з органів прокуратури Одеської області, відповідно до п.1 ч.1 ст.41, п.7 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру”, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області, стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2017 року до дня поновлення на посаді, згідно довідок прокуратури Одеської області №63 та №64 від 16.04.2019 року.

Ухвалою суду від 23.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження.

В підготовчому засіданні 25.11.2019 року розглядались заява позивача про поновлення строку звернення до суду від 17.09.2019 року відповідно до якої, позивач просив поновити йому пропущений строк з огляду на те, що перенесений ним за вищевказаних обставин стрес через таке ставлення, звільнення в нічний час, спровокував загострення хронічної хвороби Бехтерєва, позивач практично не міг ходити, що стало поважною причиною пропуску мною строку на оскарження оспорюваного наказу. Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Стан здоров`я позивача не дозволив мені оскаржити наказ про звільнення у встановлений законом строк. В підтвердження вказаної обставини позивачем додані відповідні лікарняні довідки. Представником відповідача подане клопотання від 21.10.2019 року за (вхід.№38365/19) про залишення позовних вимог без розгляду на підставі ч.3 ст.123 КАС України, оскільки наведені позивачем доводи щодо поважності причини пропуску ним строку звернення до суду не є такими, що перешкоджали йому звернутись до суду, адже за час з моменту звільнення до дати звернення до суду позивача проходив лікування за межами території України та брав участь особисто та через представника в розгляді справи №522/16462/17 в Приморському районному суді м.Одеси.

Представник позивача просив задовольнити заяву позивача та заперечив проти задоволення цього клопотання представника відповідача, оскільки наведені в заяві обставини є поважними, а клопотання представника відповідача є голослівне. Представник відповідача просив суд залишити заяву позивача без задоволення та задовольнити клопотання від 21.10.2019 року з підстав , наведених у клопотанні.

Розглянувши вказану заяву позивача та клопотання представника відповідача, суд приходить до висновку, що заява позивача підлягає задоволенню, а клопотання представника відповідача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч.5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Вказаний строк повинен обраховуватись з дати, коли особа дізналась про порушення свого права чи повинна була дізнатись про це.

Питання про поновлення строку звернення до суду позивачу при відкритті провадження судом не вирішувалось.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).

Як передбачено п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.6 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено у ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приписами ч.1 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У п.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №9-зп від 25.12.1997) зазначено: “Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод”.

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції”, “ТОВ “Фріда” проти України”).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск строку, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

Слід зазначити, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

При цьому ЄСПЛ у справах “Салов проти України”, п.93, “Сутяжник” проти Росії”, п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа “Безруков проти Росії”, п. 34).

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду.

Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа “Салов проти України”), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа “Сутяжник проти Росії”, п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи “Бочан проти України”, “Смірнова проти України”, “Федіна проти України”, “Матіка проти Румунії” та інші).

В свою чергу на час відкриття провадження по справі мало місце фактичне порушення строку звернення до суду з боку позивача, у зв`язку з чим разом із позовом було подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Приписами “Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів”, визначено, що Правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо судового захисту їхніх прав.

Судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах: законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство, керуючись Конституцією та законами, з урахуванням їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку; рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу; диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та інші.

Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Пунктом 3 ч.3 ст.44 КАС України визначено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом та виконано встановлений обов`язок, а саме подано клопотання про поновлення строку звернення до суду із обґрунтуванням поважності причин.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно вказати, що поновлення процесуальних строків на оскарження рішень є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З урахуванням вказаного слід зазначити, що у суду є "свобода розсуду" або дискреційні повноваження суду на поновлення процесуальних строків, адже за таких обставин лише суд вирішує яка причина є поважною і які докази можна приймати до уваги.

Визначаючись щодо заявленого клопотання, суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, який в рішенні по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 р. вказав про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Європейський суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що: "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Наведені вище норми процесуального закону щодо встановлення строків звернення до суду для захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу встановлені державою для осіб, які ведуть нормальний спосіб життя для мають можливість наряду з іншими членами суспільства мати права та нести соціальні обов`язки.

Позивачем до заяви додані виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 21.12.2018 року та від 06.09.2019 року згідно яких позивач в період з 10.11.2017 року по 06.09.2019 року проходив лікування від загострення хвороби Бехтерєва, що перешкоджало позивачу нормально рухатись та в повній мірі брати участь у суспільному житті, в тому числі, на рівні з іншими членами суспільства реалізовувати свої права щодо доступу до правосуддя.

Окрім того, в наведеній виписці з історії хвороби позивача від 28.12.2018 року зазначено, що у цей же період часу позивач проходив лікування за межами території України, що також може трактуватись, як наявність об`єктивної неможливості належним чином реалізовувати свої права щодо доступу до правосуддя.

На думку суду, це є поважними причинами щодо неможливості своєчасного звернення позивача із цим позовом до суду, оскільки суд не може встановити стан позивача у відповідні проміжки часу, визначити чи дозволяв йому стан здоров`я подати позов до суду та брати участь у розгляді справи.

Таким чином, суд вважає, що вказані обставини є поважними, а тому суд, відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, вважає за необхідне поновити йому строк звернення до суду, для реалізації ним його права звернення до суду у розумінні ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року.

З тим саме підстав суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, викладені в його клопотання від 21.10.2019 року за (вхід.№38365/19). Окрім того, довід представника відповідача про реалізацію позивачем у цей проміжок часу свого права щодо звернення до суду при розгляді іншої справи №522/16462/17 не підкріплений жодним письмовим доказом, як то передбачено положеннями ч.1 ст.77 КАС України, а тому не може бути прийнятий судом до уваги.

Керуючись ст.ст.122,204,240 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву позивача від 17.09.2019 року - задовольнити.

Поновити позивачу строк звернення до суду.

Клопотання представника відповідача від 21.10.2019 року за (вхід.№38365/19) про залишення позовної заяви без розгляду по справі №420/5459/19 - залишити без задоволення.

Повний текст ухвали суду виготовлений та підписаний суддею 29.11.2019 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала суду оскарженню в апеляційному порядку окремо від остаточного судового рішення по справі не підлягає, заперечення проти неї можуть бути приєднані до апеляційної скарги на остаточне рішення по справі.

Суддя Єфіменко К.С.