
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 листопада 2019 року 640/13122/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоотриманої суми суддівської винагороди,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, яка визначає розмір посадового окладу судді починаючи з 01 січня 2014 року на рівні 12 мінімальних заробітних плат, а з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат, у період з 01.01.2014 по 31.12.2016;
- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2014 року на рівні 12 мінімальних заробітних плат, а з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат, у період з 01.01.2014 по 31.12.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що обрахунок її суддівської винагороди у період з січня 2014 року по грудень 2016 року включно здійснювався відповідачем виходячи з розміру посадового окладу судді, що визначений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI в редакції, що була встановлена Законами України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19.12.2013 №716-VIІ, "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIІІ та "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIІІ.
Проте, позивач стверджує, що відповідач неправильно здійснював виплату їй суддівської винагороди у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, оскільки нарахування та виплата суддівської винагороди починаючи з 01.01.2014 повинна здійснюватись виходячи з розміру 12 мінімальних заробітних плат, а з 01.01.2015 по 31.12.2016 виходячи із розміру 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, тобто на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI.
Так, позивач наголосила на тому, що 04.12.2018 Конституційним Судом України прийнято рішення №11-р/2018, яким, серед іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Отже, рішенням Конституційного Суду України була підтверджена правомірність застосування до спірних правовідносин виключно первинної редакції ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду, починаючи з січня 2014 року, встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, а з січня 2015 року - у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.
Відтак, позивач вважає, що має право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному саме первинною редакцією Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI.
Окружний адміністративний суду міста Києва правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Натомість, Окружний адміністративний суду міста Києва надав пояснення по справі, в яких зазначив про те, що при обрахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 мали застосовуватися положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI у його первинній редакції, відповідно до якої посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
У поясненнях по справі відповідач просив суд розглянути та вирішити справу на власний розсуд, виключно відповідно до норм матеріального та процесуального права, з дотриманням принципу його верховенства на підставі наявних матеріалів справи, з урахуванням наведеної правової позиції.
Третя особа будь-яких письмових пояснень до суду не надала.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 адміністративну справу №640/13122/19 передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2019 визначено територіальну підсудність адміністративної справи №640/13122/19 за Київським окружним адміністративним судом та передано справу на розгляд Київському окружному адміністративному суду.
23.09.2019 матеріали адміністративної справи №640/13122/19 надійшли на адресу суду та внаслідок автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державну судову адміністрацію України.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Згідно з указом Президента України від 11.10.2010 №950/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років.
Указом Президента України від 28.09.2017 №297/2017 "Про призначення суддів" відповідно до ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 128 та п.п.2 п. 16-1 розділу VI "Перехідні положення" Конституції України ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до довідки Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2019 №04-53/542/19 щодо розміру нарахованої та виплаченої суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, суддівська винагорода позивача нараховувалась, виходячи з посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат по Україні, яка становила:
з 01.01.2014 по 31.08.2015 – 12180,00 грн.;
з 01.09.2015 по 30.04.2016 – 13780,00 грн.;
з 01.05.2016 по 30.11.2016 – 14500,00 грн.;
з 01.12.2016 по 31.12.2016 – 16000,00 грн.
Однак, не погоджуючись з розміром суддівської винагороди, яка була виплачена у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453, в первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону №2453 (в редакції Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Отже, Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, було виключено положення щодо виплати суддям місцевого суду посадового окладу з 1 січня 2014 року у розмірі 12 мінімальних заробітних плат.
Законом України від 28.12.2014 №76-VII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", що набрав законної сили з 01.01.2015, у абз.1 ч. 3 ст. 129 Закону №2453-VІ цифри "15" замінено цифрами "10".
12.02.2015 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII, яким Закон України №2453 викладено у новій редакції.
Так, частиною 3 статті 133 Закону №2453 (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 28.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
У подальшому, 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
Згідно з ч. 1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 22 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VІ, ч. 3 ст. 133 якого передбачає посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Отже, у періоді з 01.01.2014 до 29.12.2016 посадовий оклад судді встановлюється Законом №2453-VІ в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлено у 2014 році розмір мінімальної заробітної плати - 1218,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 1 січня 2015 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати - 1218,00 грн., а з 1 вересня 2015 року - 1378,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" з 1 січня 2016 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати - 1378,00 грн., з 1 травня 2016 року - 1450,00 грн., а з 1 грудня 2016 року - 1600,00 грн.
Як було встановлено судом та підтверджується довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2019 №04-53/542/19, позивачу у період з 01.01.2014 до 31.12.2016 посадовий оклад нарахований з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, а саме: з 01.01.2014 по 31.08.2015 - 12180,00 грн.; з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 13780,00 грн.; з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 14500,00 грн.; з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 16000,00 грн.
Однак, позивач стверджує, що суддівська винагорода має визначатися з розміру посадового окладу 12 мінімальних заробітних плат за 2014 рік та 15 мінімальних заробітних плат, починаючи з січня 2015 року, тобто у розмірі, визначеному саме первинною редакцією Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, з приводу чого суд зазначає наступне.
04.12.2018 Конституційним Судом України було прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII.
За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".
Отже, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України", до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІII "Про забезпечення права на справедливий суд" і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, дія частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІII "Про забезпечення права на справедливий суд" втратила чинність 04.12.2018.
За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі (з 01.01.2014 по 31.12.2016) виникли до прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок наведений в постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №820/2462/17.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно здійснював позивачу виплату суддівської винагороди у період з 01.01.2014 по 31.12.2016, виходячи з посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.
Судове рішення № 85996516, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 27.11.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 640/13122/19. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: