Рішення № 85996017, 28.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2019 року № 320/4512/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черняхівської сільської ради про скасування рішення,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Черняхівської сільської, в якому позивач просить суд:

- скасувати рішення №59 від 01.08.2019 Черняхівської сільської ради та зобов'язати Черняхівську сільську раду розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства розміром 1,200 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території села Черняхів Кагарлицького району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що маючи намір отримати безоплатно у власність земельну ділянку у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, звернувся 22 липня 2019 року до Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області із заявою-клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність, орієнтованою площею 1,200 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району у межах населеного пункту.

До заяви ОСОБА_1 долучено графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Однак, Черняхівська сільська рада Кагарлицького району Київської області, на думку позивача, протиправно відмовила йому у наданні вищевказаного дозволу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

10 вересня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано заяву, в якій останній заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог. Стверджував, що за відомостями Черняхівської сільської ради земельна ділянка, що розташована по вул. Берегова, площею 1,200 га розділена та перебуває у користуванні громадян, що підтверджується земельно-кадастровою книгою 1991 року с. Черняхів. За відсутності відомостей у справах Черняхівської сільської ради про приватну власність громадян на дані земельні ділянки позивачу було рекомендовано звернутися з відповідним питанням до Кагарлицького районного відділу Головного управління Держгеокадастру Київської області.

8 жовтня 2019 року позивачем через службу діловодства суду подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №59 від 01.08.2019 Черняхівської сільської ради про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 1,200 га на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області;

- зобов'язати Черняхівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 1,200 га на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області та прийняти рішення відповідно до законодавства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

22 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся на підставі ст. ст. 118, 121 Земельного кодексу України до Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність, орієнтованою площею 1,2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області у межах населеного пункту. До заяви позивачем долучено копію паспорту громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 10-11).

У відповідь на заяву позивача, 1 серпня 2019 року Черняхівською сільською радою на 40 сесії VII скликання прийнято рішення № 59, яким повідомлено ОСОБА_1, що на даний час на території Черняхівської сільської ради не проведено інвентаризацію земель населеного пункту та відсутня інформація про видані державні акти з 1999 року без кадастрових номерів, тому громадянину ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до Кагарлицького районного відділу Головного управління Держгеокадастру у Київській області, надавши графічний матеріал, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, для отримання інформації з архівного фонду щодо відсутності чи наявності розробленої технічної документації на земельну ділянку по вулиці Берегова в с. Черняхів на території Черняхівської сільської ради в межах населеного пункту, яку він хоче отримати у власність.

Після отримання інформації з архівного фонду Кагарлицького районного відділу Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо відсутності розробленої технічної документації на земельну ділянку площею 1,200 га по вул. Берегова ОСОБА_1 рекомендовано повторно звернутися з відповідним клопотанням до Черняхівської сільської ради (а.с. 12).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, у тому числі для ведення селянського господарства у межах населеного пункту, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою, яку орган місцевого самоврядування зобов'язаний розглянути у місячний строк.

Судом встановлено, та не заперечувалось відповідачем, що 22 липня 2019 року позивач звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів не наведено.

Таким чином, беручи до уваги положення частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, розглянути зазначену заяву і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати вмотивовану відмову у його наданні, Черняхівська сільська рада мала не пізніше 22 серпня 2019 року.

Водночас, станом на момент розгляду даної адміністративної справи по суті Черняхівська сільська рада заяву позивача від 22 липня 2019 року, у порядок і спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України, не розглянула та рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні не приймала.

Так, приписами частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини 2 статті 59 цього ж закону, рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

У частині 3 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» зазначено, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.

Тобто, вирішення питань, віднесених до компетенції міської ради, здійснюється шляхом прийняття рішень ненормативного характеру.

Статтею 118 ЗК України визначено строк для розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та передбачено два можливі варіанти рішень за наслідками розгляду відповідної заяви - задоволення заяви та надання дозволу або відмова у наданні дозволу з передбачених на те законом підстав. Інших варіантів дій уповноваженого органу за наслідками розгляду заяви законом не передбачено.

Відтак, питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою Черняхівська сільська рада зобов'язана була розглянути на пленарному засіданні, ухваливши рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення Черняхівської сільської ради 40 сесії VII скликання виходить, що воно має виключно рекомендаційний характер, адже даним рішення позивачу рекомендовано звернутися до Кагарлицького районного відділу Головного управління Держгеокадастру у Київській області для отримання інформації щодо відсутності розробленої технічної документації на земельну ділянку розташовану по вул. Береговій, після чого повторно звернутися з відповідним клопотанням до сільської ради (а.с. 12).

Тобто, в даному випадку вищевказане рішення не містить чіткого висновку про наявність правових підстав для надання заявнику дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні.

Тому, рішення Черняхівської сільської ради від 01.08.2019 не є, на переконання суду, доказом розгляду вказаної заяви відповідно до вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки, як зазначалося вище, вимогами законодавства з цього питання передбачено прийняття рішення ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні, а не прийняття рішення, яке містить рекомендаційний характер.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на прийняте відповідачем рішення від 01.08.2019, яким позивачу було рекомендовано звернутися до Кагарлицького районного відділу Головного управління Держгеокадастру у Київській області, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 804/5597/15.

Крім того, суд звертає увагу на те, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не гарантує подальшого позитивного рішення про надання її у власність.

Щодо посилань представника відповідача на те, що наразі земельна ділянка площею 1,200 га, яка розташована по вул. Береговій розділена та перебуває у користуванні громадян, суд зазначає наступне.

Звертаючись до відповідача із вищевказаною заявою позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки розташованої у межах населеного пункту Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області. Тобто, в заяві позивачем не було чітко визначено вулицю на якій має бути розташована земельна ділянка. Отже, відповідачем не доведено належними доказами, що саме та земельна ділянка, щодо якої звернувся позивач, наразі перебуває у користуванні інших осіб.

Більш того, розглядаючи заяву позивача та приймаючи вищевказане рішення Черняхівською сільською радою не було зазначено даної обставини.

Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача, що колегіальним органом самоврядування не було допущено порушень по відношенню до позивача при розгляді його заяви.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та Петиченком Іллею Вікторовичем (Адвокат) було укладено договір № 09/081 про надання правової допомоги від 09.08.2019, за умовами якого Адвокат відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу у даній справі.

Ставка погодинної оплати роботи адвоката: одна година роботи становить - 750, 00 грн. без ПДВ; одна година термінової роботи - 1 000,00 грн. без ПДВ, одна година роботи в неробочий час (час з 18-00 годин до 9-00 годин у робочі дні, святкові й відхідні) становить - 1 000,00 грн. без ПДВ. Вартість часу проїзду адвоката та клієнта або по його дорученнях, розраховується виходячи з погодинної ставки помноженої на коефіцієнт 0,5. Адвокат виставляє клієнту рахунок із зазначенням вартості наданих послуг. Сплачуючи рахунок клієнт підтверджує, що послуги, які він отримав відповідно до договору, надані в договірному обсязі і належної якості (а.с. 13-14).

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. долучено до матеріалів справи рахунок № 1 від 13.08.2019, в якому зазначено детальний опис наданих адвокатських послуг (надання консультації - 750,00 грн. та складання і направлення позовної заяви - 2 250,00 грн.), а також квитанцію № 0.0.1435527931.1 від 14.08.2019 (а.с. 4;15).

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши аргументи позивача, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову і значенням справи для сторони, та вважає достатнім і співмірним для компенсації розмір витрат правничої допомоги в сумі 3 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. згідно з платіжним дорученням № 0.0.1435546176.1 від 14.08.2019.

Суд, керуючись ч. 1 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 768,40 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Черняхівської сільської ради.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 01.08.2019 №59 (ЄДРПОУ 04358773, місцезнаходження: 09220, Київська область, Кагарлицький район, с. Черняхів, вул. Чухрая Валерія, 1).

Зобов'язати Черняхівську сільську раду Кагарлицького району Київської області (ЄДРПОУ 04358773, місцезнаходження: 09220, Київська область, Кагарлицький район, с. Черняхів, вул. Чухрая Валерія, 1) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 1,200 га на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривен 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області (ЄДРПОУ 04358773, місцезнаходження: 09220, Київська область, Кагарлицький район, с. Черняхів, вул. Чухрая Валерія, 1).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області (ЄДРПОУ 04358773, місцезнаходження: 09220, Київська область, Кагарлицький район, с. Черняхів, вул. Чухрая Валерія, 1).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 28.11.2019

Суддя Я.В. Горобцова