Рішення № 85995890, 15.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2019 року Справа № 160/8874/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення від 29.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.09.2019р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним рішення відповідача від 29.08.2019р. щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 14.09.1994р. по 20.05.2009р. під час якого позивач здійснювала підприємницьку діяльність та призначити пенсію за віком з моменту звернення за її призначенням, тобто з 29.07.2019р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09.08.2019р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, проте, листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку з тим, що страховий стаж позивача згідно поданих документів складає 22 роки 10 місяців 19 днів, а тому вимоги ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не виконані. Окрім того, у наведеному листі зазначено про не зарахування до трудового стажу позивача періодів провадження нею підприємницької діяльності з 05.09.1994р. по 21.05.2009р. у зв`язку із не наданням документів, які б підтверджували наведений період роботи у відповідності до вимог п.3-1 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач не погоджується із такою відмовою відповідача та вважає її незаконною, оскільки Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності, Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та довідка про відсутність боргу про страховим внескам на обов`язкове державне пенсійне страхування перед УПФУ свідчать про те, що позивач у зазначений період сплачувала податки і пенсійні внески у повному обсязі.

Ухвалою суду від 17.09.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

30.09.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі посилаючись на те, що страховий стаж позивача згідно наданих нею документів складає 22 роки 10 місяців 19 днів; до трудового стажу позивача не зараховано періоди провадження нею підприємницької діяльності з 05.09.1994р. по 21.05.2009р. у зв`язку із не наданням документів які б підтверджували наведений період роботи у відповідності до вимог п.3-1 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; не виконані вимоги ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.24-25).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 15.11.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

09.08.2019р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, до якої позивачем були додані, зокрема, лист Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №91424/04-36-33-8Р-50 від 06.08.2019р., копію свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності №60414529 від 05.09.1994р. та копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 №541191 та заяву від 08.08.2019р. щодо розгляду документів стосовно підприємницької діяльності, що підтверджується копіями відповідних заяв та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.31,32).

Листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку з тим, що страховий стаж позивача згідно поданих документів складає 22 роки 10 місяців 19 днів, а тому вимоги ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не виконані, при цьому, пенсійним органом зазначено про не зарахування до трудового стажу позивача періодів провадження нею підприємницької діяльності з 05.09.1994р. по 21.05.2009р. у зв`язку із не наданням документів, які б підтверджували наведений період роботи у відповідності до вимог п.3-1 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується змістом копії відповідного листа, наявною у справі (а.с.19-20,29).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача від 29.08.2019р. щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з чим позивач просить захистити її порушене право на пенсійне забезпечення шляхом визнання протиправним наведеного рішення та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 14.09.1994р. по 20.05.2009р. під час якого позивач здійснювала підприємницьку діяльність та призначити пенсію за віком з моменту звернення за її призначенням, тобто з 29.07.2019р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1, п.“а” ч.3 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до п.3-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058 встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема, ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

- з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

- з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

При цьому, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із ст.26 Закону №1058 зараховується період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 05.09.1994р. до 20.05.2009р. була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності, здійснювала підприємницьку діяльність, що підтверджується копіями свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності №60414529 від 05.09.1994р., свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 №541191 та листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №91424/04-36-33-8Р-50 від 06.08.2019р., наявними у справі (а.с.13-14,17-18,36,47,53-54).

Згідно п.б ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (у редакції чинній на момент реєстрації позивача суб`єктом підприємницької діяльності) податковими органами на підставі декларацій, поданих громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про фактично одержані у звітному календарному році доходи та інших відомостей про доходи громадян, визначених у цьому розділі.

Перерахування утриманих сум податку до бюджету підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності здійснюють у порядку, передбаченому статтею 10 цього Декрету.

Обчислення податку з фактичного річного доходу провадиться податковими органами за місцем постійного проживання платника, а якщо його діяльність здійснюється в іншому місці - за місцем здійснення цієї діяльності з обов`язковим повідомленням податковому органу за місцем постійного проживання громадянина про розміри одержаного ним доходу і сплаченого податку за минулий рік.

Сплата податку може провадитися громадянами авансом з оціночного доходу, а за окремими видами підприємницької діяльності - з розрахункового доходу за фіксованими розмірами прибуткового податку (патентами) з наступним перерахуванням податку з фактичного річного доходу, якщо він перевищує розрахунковий в 1,5 раза.

Перелік видів діяльності, що можуть здійснюватися на умовах фіксованої сплати прибуткового податку (шляхом придбання патенту), та розміри фіксованої суми податку (плати за патент) з них затверджуються Урядом Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Розміри плати за патент встановлюються за ставками пункту 1 статті 7 цього Декрету виходячи із середньорічного доходу осіб, які займаються аналогічною діяльністю на підприємствах та які виконують аналогічну роботу в порядку підприємницької діяльності.

Плата за патент справляється за діяльність у межах календарного року, але не менш як за 30 днів. Сплата податку за фіксованими розмірами (патентами) не звільняє громадян від обов`язку ведення обліку доходів і витрат та подання декларацій податковим органам.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" №727/98 від 03.07.1998р. (чинного на час провадження позивачем підприємницької діяльності) суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

- до місцевого бюджету - 43 відсотки;

- до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

- на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Згідно до п.6 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Так, під час провадження підприємницької діяльності у період з 14.09.1994р. до 20.05.2009р., ОСОБА_1 вела книгу обліку доходів та витрат підприємця, подавала звіти до податкової інспекції та сплачувала відповідний податок, що підтверджується копіями відповідної книги обліку доходів та витрат підприємця, рахунків на сплату та квитанцій (а.с.50-52,55).

Тобто, здійснюючи підприємницьку діяльність у наведений період позивач сплачувала у Пенсійний фонд внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 року №727/98 із змінами та доповненнями (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду) та не мала законодавчо визначеного обов`язку звітувати перед органами Пенсійного фонду, як платника єдиного податку.

При цьому, слід зазначити, що згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області №2482/04-43 від 18.05.2009р. у ОСОБА_1 станом на 18.05.2009р. заборгованість за платежами до Пенсійного фонду України відсутня у зв`язку з чим справа платника була закрита, що підтверджується копією відповідної довідки (а.с.16).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу доказів її реєстрації суб`єктом підприємницької діяльності та враховуючи наявність довідки Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області №2482/04-43 від 18.05.2009р. про відсутність у позивача заборгованість за платежами до Пенсійного фонду України, відповідачем безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 14.09.1994р. до 20.05.2009р. до загального стажу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем рішення, оформленого листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду здійснення нею підприємницької діяльності з 14.09.1994р. до 20.05.2009р. з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин встановлених судом, які не спростовані відповідачем жодними доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття пенсійним органом рішення, оформленого листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду здійснення нею підприємницької діяльності з 14.09.1994р. до 20.05.2009р., суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення, оформленого листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду здійснення нею підприємницької діяльності з 14.09.1994р. до 20.05.2009р., порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним.

При цьому, у даному випадку, з метою повного захисту порушеного права позивача слід вийти за межі позовних вимог та не лише визнати протиправним оспорюване рішення, оформлене листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р., а ще й скасувати його, оскільки саме скасування акту індивідуальної дії є належним способом захисту порушеного права позивача з урахуванням вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 14.09.1994р. по 20.05.2009р. під час якого позивач здійснювала підприємницьку діяльність, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність рішення відповідача, оформленого листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду здійснення нею підприємницької діяльності з 14.09.1994р. до 20.05.2009р., та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 14.09.1994р. по 20.05.2009р. під час якого позивач здійснювала підприємницьку діяльність, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з моменту звернення за її призначенням, тобто з 29.07.2019р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 14.09.1994р. по 20.05.2009р. під час якого позивач здійснювала підприємницьку діяльність, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.08.2019р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1455731162.1 від 05.09.2019р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 512 грн. 27 коп. (768,40 грн./3*2) (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення від 29.08.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, оформлене листом №603/03.7-22 від 29.08.2019р. щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період з 14.09.1994р. по 20.05.2009р. під час якого остання здійснювала підприємницьку діяльність.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.08.2019р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 512 грн. 27 коп. (п`ятсот дванадцять грн. 27 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва