Рішення № 85995852, 19.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року Справа № 160/4461/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.05.2019р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення від 28.12.2018р. та 22.01.2019р. про відмову в призначенні пенсії за віком та від 24.01.2019р. про відмову у виплаті пенсії на визначений нею банківський рахунок;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення і не виплаті пенсії;

- зобов`язати відповідача вчинити певні дії - призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком з 11.06.2018р. (з дати першого звернення за призначенням пенсії) відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів;

- прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати призначену пенсію позивачці на визначений нею банківський рахунок.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що до 1995р. проживала у м. Дніпрі, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 20.06.2018р. представники позивача звернулися до Пенсійного фонду України із заявою, у якій просили визначити уповноважений територіальний орган для розгляду заяви по суті та направити її за належністю. Також, 11.06.2018р. представники позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернулися до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої було додано усі необхідні документи для призначення пенсії. Проте, листами №Є9110-18 від 15.06.2018р. та №19523/Є-11 від 16.07.2018р. пенсійний орган відмовив позивачеві у призначенні пенсії, оскільки позивачем не була дотримана вимога особистого звернення; у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача; документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.1.2005р. №22-1 (далі – Порядок №22-1); відсутність міжнародної угоди не дозволяють пенсійному органу призначити пенсію позивачеві. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2018р. у справі №160/8087/18 було, зокрема, визнано неправомірними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Є 9110-18 від 15.06.2018 року та рішення №19523/Є-11 від 16.07.2018 року про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 2840 від 11.06.2018 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1. Разом з тим, представники позивача отримали рішення пенсійного органу №465/03.6-13 від 28.12.2018р. та №40/03.6-13 від 22.01.2019р. про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, оскільки позивачем не була дотримана вимога особистого звернення; документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку №22-1; відсутність міжнародної угоди не дозволяють пенсійному органу призначити пенсію позивачеві. Позивач вважає такі рішення відповідача протиправними, оскільки вона є громадянкою України, на час звернення за призначенням пенсії досягла 72-річного віку, страховий стаж позивача складає 35 років, а тому відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вона набула право на призначення пенсії за віком. В обґрунтування своєї правової позиції представник позивача посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та Верховного Суду. У відповіді на відзив позивач посилається на ті ж самі обставини (а.с.155-156,159-162 том 2).

Ухвалою суду від 21.05.2019р. було відмовлено у відкритті провадження за вказаною позовною заявою на підставі п.2 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2 том 1).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019р. було скасовано вищенаведену ухвалу суду від 21.05.2019р. та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.90-91 том 2).

Дана справа надійшла на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 28.08.2019р.

Ухвалою суду від 02.09.2019р. провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.94 том 2).

Ухвалою суду від 01.11.2019р. даний позов було залишено без руху на підставі ч.13 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано позивача у п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду оригіналу позову із доданими до нього документами за вх. №25881/19 від 16.05.2019р., які були надіслані судом та отримані представником позивача 29.05.2019р. згідно поштового повідомлення №4900072840505 з метою продовження розгляду справи на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019р. у відповідності до вимог ч.2 ст.160, ч.1 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.169-170 том 2).

19.11.2019р. позивачем було виконано вимоги ухвали суду від 01.11.2019р. (а.с.179 том 2).

19.09.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду від 02.09.2019р., від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2018р. у справі №160/8087/18 пенсійний орган розглянув заяву позивача про призначення пенсії за віком з доданими до неї документами та прийнято рішення про відмову у призначені пенсії, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту реєстрації або фактичного проживання у Соборному АДРЕСА_1 м АДРЕСА_2 ; за даними закордонного паспорту позивача її було прийнято на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль та місцем постійного проживання позивача є Ізраїль; чинним законодавством України не передбачено поновлення виплати пенсії за довіреністю, а між Україною та Державою Ізраїль не укладено договору щодо пенсійного забезпечення, а тому у пенсійного органу не має законних підстав для поновлення позивачеві виплати пенсії за віком та її перерахунку як непрацюючій особі (а.с.100-103).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 19.11.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон (а.с.115-116, 221-222 том 2).

В період з вересня 1965р. по лютий 1995р. позивач працювала на території України, що підтверджується копією виписки з трудової книжки позивача, наявною в матеріалах справи (а.с.132-133, 239-240 том 2).

11.06.2018р. представник ОСОБА_1 зверувся до пенсійного органу із заявою про призначення останній пенсії за віком, проте, у призначенні пенсії їй було відмовлено листами пенсійного органу №Є9110-18 від 15.06.2018р. та №19523/Є-11 від 16.07.2018р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2018р. у справі №160/8087/18, яке набрало законної сили 20.12.2018р., було визнано неправомірними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №Є9110-18 від 15.06.2018р. та №19523/Є-11 від 16.07.2018р. про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №2840 від 11.06.2018р. про призначення їй пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р., що підтверджується змістом його копії наявної у справі (а.с.33-38 том 1, 21-28 том 3).

Листами №465/03.6-13 від 28.12.2018р. та №40/03.6-13 від 22.01.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема про те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2018р. у справі №160/8087/18 пенсійним органом була повторно розглянута заява позивача №2840 від 11.06.2018р. та прийнято рішення про відмову у поновленні пенсії, оскільки позивачем не були надані документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання в Соборному АДРЕСА_1 м АДРЕСА_3 Дніпра; місцем фактичного проживання позивача є Ізраїль; чинним законодавством України не передбачено поновлення пенсії за довіреністю, а між Україною та Ізраїлем не укладено договору щодо пенсійного забезпечення, а тому управління не має підстав для поновлення позивачеві пенсії за віком та її перерахунку як непрацюючій особі (а.с.147-150 том 2, 31-38 том 3).

Окрім того, листом №161/04-05/10 від 24.01.2019р., зокрема, представникові позивача була повернута заява про відкриття рахунків для зарахування суми пенсії у зв`язку з тим, що така заява подається або одержувачем пенсії особисто або приймається пенсійним органом від установи уповноваженого банку (а.с.40 том 3).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішеннями відповідача від 28.12.2018р. та 22.01.2019р. про відмову в призначенні пенсії за віком та від 24.01.2019р. про відмову у виплаті пенсії на визначений нею банківський рахунок, а також із бездіяльністю відповідача щодо не призначення і не виплаті пенсії у зв`язку з чим просить відновити її права шляхом визнання таких рішень та бездіяльності протиправними та зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком з 11.06.2018р. (з дати першого звернення за призначенням пенсії) відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які стратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, а також і прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати призначену пенсію позивачці на визначений нею банківський рахунок.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок нарахування та виплати пенсії встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Згідно до ч.1 ст.8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.07.2003р. (далі – Закон №1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ст.26 Закону №1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

При цьому, до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно.

Статтею 44 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, (далі – Порядок №22-1).

Згідно пункту 1.1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

При цьому, постановою правління Пенсійного фонду України №25-1 від 14.12.2015р. встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що, зокрема, із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.

Відповідно до п.1.6 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 передбачено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

До заяви про призначення пенсії за віком додаються документи передбачені п.2.1 Порядку №22-1.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

В рішенні Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що громадяни України, які досягли пенсійного віку та набули необхідного для призначення пенсії страхового стажу мають право на призначення відповідного виду пенсії незалежно від місця проживання, оскільки виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.06.2018р. представник позивача звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до якої, зокрема, були додані оригінал виписки з трудової книжки позивача, оригінал апостильованої заяви підписаною власноруч позивачем, та документи на підтвердження стажу (а.с.104-140 том 2).

Вказані обставини встановлені також і у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2018р. у справі №160/8087/18, яке набрало законної сили 20.12.2018р., та не підлягають доказуванню за приписами ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 (а.с.115-116, 221-222 том 2).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказаних документів було достатньо для вирішення питання по суті заяви щодо призначення позивачеві пенсії за віком, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.12.2018р. та 22.01.2019р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком є протиправними та такими, що суперечать вищенаведеним судовим рішенням Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови відповідача у призначенні (перерахунку) пенсії позивачу з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не були надані документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання в Соборному АДРЕСА_1 м. Дніпра та місцем фактичного проживання позивача є Ізраїль, оскільки постановою правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 №25-1 «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.12.2015 за №1645/28090 визначено, що Порядок №22-1 застосовується з урахуванням того, що починаючи з 1 серпня 2016 року особи можуть звертатися із заявами про призначення пенсії до будь-якого органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваних рішень про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком від 28.12.2018р. та від 22.01.2019р., суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваних рішень відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що вищенаведеними рішеннями відповідача про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком від 28.12.2018р. та від 22.01.2019р., порушені права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких рішень протиправними та їх скасування.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком з 11.06.2018р. (з дати першого звернення за призначенням пенсії) відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що відповідачем оспорюване рішення було прийнято формально та по суті заява позивача про призначення йому пенсії не розглядалася, розрахунок страхового стажу позивача для визначення наявності у останнього права на призначення пенсії за віком, зокрема, щодо наявності необхідного страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, пенсійним органом проведено не було.

Разом з тим, у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправними та скасування рішень відповідача про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком від 28.12.2018р. та від 22.01.2019р., є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком, подану представником позивача 11.06.2018р., відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не призначення і не виплати пенсії, що є пасивною поведінкою суб`єкта владних повноважень, тоді як в даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, були вчинені активні дії по прийняттю оспорюваних позивачем рішень про відмову у призначенні їй пенсії за віком від 28.12.2018р. та від 22.01.2019р., правомірність прийняття яких і підлягає розгляду в межах даної справи, виходячи з норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення від 24.01.2019р. про відмову у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, оскільки зі змісту копії листа пенсійного органу №161/04-05/10 від 24.01.2019р., вбачається, що він не містить відмови у виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, а у ньому наведено роз`яснення щодо двох способів подання такої заяви, а саме: 1) особисто одержувачем пенсії; 2) приймається пенсійним органом від установи уповноваженого банку (а.с.40 том 3).

Окрім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, та прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати призначену пенсію позивачці на визначений нею банківський рахунок, оскільки такі вимоги направлені на захист прав позивача на майбутнє, що не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як суд захищає порушені права, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому.

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, виходячи з наступного.

Так, згідно частини першої статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Відповідно до статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку № 1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при призначенні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду після призначення їй пенсії та проведення відповідних розрахунків суб`єктом владних повноважень.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Щодо вимог стосовно компенсації втрати частини доходу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на ту обставину, що пенсія позивачеві нарахована не була, суд приходить до висновку, що підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відсутні.

У зв`язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №1701-6198-5967-8453 від 29.08.2019р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 384 грн. 20 коп. (768,40 грн./2) (а.с.20).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.12.2018р. та 22.01.2019р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) від 11.06.2018р. про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 грн. 20 коп. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва