Рішення № 85995832, 19.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року Справа № 160/7705/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Н.В. за участі секретаря судового засіданняТрошиної А.С. за участі: позивача представника позивача представника відповідача Ткаченка І.І. Почтової С.С. Нагорного Б.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-8684-53/12 від 11 травня 2019р., якою визначено суму боргу єдиного внеску на загальну суму 21 030, 90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємницька діяльність ОСОБА_1 не здійснюється, на облік в державні органи не ставав, рахунки в банках не відкривав, звітності до податкових органів не подав, тому підстави для сплати єдиного соціального внеску відсутні. Більш того, позивач звернув увагу суду на те, що на облік в ДПІ взяли 05.11.2001 року з відміткою, що свідоцтво про реєстрацію приватним підприємцем недійсне. Заяви про внесення як приватного підприємця до ЄДР позивач не подавав. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004р., вважаються недійсними, у зв`язку з чим з огляду на те, що станом на момент виникнення спірних правовідносин в ЄДРПОУ був наявний запис про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, ОСОБА_1 вважає, що вимога Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф-8684-53/12 від 11 травня 2019р. про сплату боргу (недоїмки) у сумі 21 030, 90 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи – 160/7705/19 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019р. прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/7705/19 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

18 вересня 2019р. до суду надійшов від представника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених ОСОБА_1 до суду позовних вимог. Так, відповідач зазначив, що оскаржувана вимога про сплату боргу зі сплати єдиного внеску сформована на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, що відповідає положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та прийнята відповідно до вимог чинного законодавства.

30 вересня 2019р. ОСОБА_1 було подано до суду заперечення на відзив, в яких позивач повторно наголосив на тому, що недійсне свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця за правовими наслідками дорівнює відсутності реєстрації особи, як суб`єкта підприємницької діяльності. ОСОБА_1 зауважив, що у разі якщо відповідач вважає, що позивач належним чином зареєстрований як фізична особа-підприємець, то з урахуванням того, що позивач протягом 18 років не звітував до податкового органу, контролюючий орган у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №755-IV від 15.05.2003р. мав ініціювати питання щодо припинення такого суб`єкта підприємницької діяльності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019р. суд ухвалив здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

05 листопада 2019р. ОСОБА_1 на пропозицію суду, що викладена у вищезазначеній ухвалі надав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду щодо оскарження вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019р. по справі №160/7705/19 суд визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним позовом та ухвалив поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/7705/19.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні 19 листопада 2019р. позовні вимоги підтримали, надавши пояснення, аналогічні доводам, які викладено у позовній заяві та запереченнях на відзив, просили суд задовольнити позов у повному обсязі, оскільки вимога прийнята безпідставно.

Представник відповідача в судовому засіданні 19 листопада 2019р. проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відзив на адміністративний позов, що міститься в матеріалах справи, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 просив відмовити з посиланням на правомірність прийняття вимоги.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності – фізична особа-підприємець від 20 липня 2001р. (дата запису про державну реєстрацію – 05.02.2014р. № запису – 2 234 175 0000 004441) та 07 серпня 2019р. припинив підприємницьку діяльність (запис за № 2234006000300441).

Позивача взято на облік у контролюючих органах як платника податку від 05.11.2001р. за №1 та знято з обліку 07.08.2019р. у зв`язку з припиненням суб`єкта підприємницької діяльності.

11 травня 2019р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8684-53/12, в якій контролюючий орган вимагав позивача сплатити недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) в сумі 21 030, 90 грн.

Вказана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, з якої вбачається, що станом на 30 квітня 2019р. за позивачем рахується недоїмка з ЄСВ в розмірі 21 030, 90 грн.

Не погодившись із вищезазначеною вимогою, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010р. (далі - Закон №2464).

У п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464).

Статтею 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ від 06.12.2016р. (далі – Закон №1774) внесені зміни до Закону №2464, які набули чинності з 01.01.2017р., зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017р. - 3200,00 грн. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018р. 3723,00 грн.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 - для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, є недоїмкою (п.6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464).

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у спірний період мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону №2464).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено.

При цьому, слід зауважити, що не подання звітності та не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017р. не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн.

Крім того, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03 жовтня 2017р. внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018р., зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями.

Так, з 01.01.2018р. всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464).

Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

Відповідно до п.п. 6, 7 ст. 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р. органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Пункт 4 Інструкції №449 надає право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є також самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Статтею 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців полягає у засвідчення факту набуття статусу підприємця фізичною особою.

Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб підприємців регулює Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003р. (далі - Закон №755-IV).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №755-IV, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 4 Закону № 755-IV (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р., контролюючим органом нараховано позивачу єдиний внесок за 2017-2018 роки та 1 квартал 2019 року у загальній сумі 21 030, 90 грн., а саме:

за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.01.2019 року;

1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року.

Станом на 30 квітня 2019 року відповідно до ІКП за позивачем обліковується недоїмка у розмірі 21 030,90 грн.

Водночас, в обґрунтування протиправності оскаржуваної вимоги позивач зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин в ЄДРПОУ був наявний запис про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця.

Стосовно вищезазначених доводів ОСОБА_1 слід зазначити наступне.

Згідно із ч.ч. 2- 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI від 01.07.2010р. (в редакції, яка була чинна до 25.04.2014р.) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Частиною 9 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI від 01.07.2010р. встановлено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

У Положенні про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців затверджено наказом Міністерства юстиції України №575/5 від 12.04.2012р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 13.04.2012р. за №569/20882 (далі - Положення) визначено, що до завдань Комісії відноситься складення узагальненої інформації про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та передання її виконавчим комітетам міських рад міст обласного значення, районним державним адміністраціям за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей державними реєстраторами до ЄДР.

Таким чином, після прийняття зазначеного закону у зв`язку зі створенням Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був визначений обов`язок фізичних осіб-підприємців, які були зареєстровані до 1 липня 2004 року подати заяву про включення їх до реєстру. Свідоцтва про державну реєстрацію, видані до 01.07.2004 року вважаються недійсними після спливу річного строку з набрання чинності вказаним законом.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI від 01.07.2010р.).

Таким чином, запис про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію не може свідчити про припинення підприємницької діяльності позивача у встановленому порядку і, в будь-якому випадку, не має наслідком припинення такої діяльності та звільнення такого підприємця від сплати обов`язкових платежів.

Натомість, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, видно, що 05.02.2014р. відбулось включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Держреєстру та з цього часу до 11.05.2019 року (дата формування спірної вимоги) інших відомостей відносно позивача, в т.ч. щодо засвідчення факту припинення його підприємницької діяльності не вносились.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази свідчать, що позивач, інформація про статус якого як фізичної особи-підприємця містилась в Держреєстрі, до моменту внесення відповідних відомостей про припинення його підприємницької діяльності зберігав статус підприємця платника податків, а відтак, на нього покладено обов`язок сплачувати ЄСВ на загальних підставах.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Підстави для припинення підприємницької діяльності визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", що діє з 01.07.2004 року. Згідно вказаного закону припинення здійснюється шляхом внесення до Реєстру відповідного запису. До 01.07.2004 порядок припинення підприємницької діяльності визначався Законом України "Про підприємництво", зокрема, статтею 8, якою визначено підстави для скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Жоден з цих актів не визначає такої підстави для припинення підприємницької діяльності як визнання нечинним свідоцтва про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію є документом встановленого зразка, що засвідчує таку реєстрацію. Визнання його недійсним у зв`язку зі змінами в законодавстві не свідчить про припинення реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки рішення відповідача прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-8684-53/12 від 11 травня 2019 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 28 листопада 2019 року.

Суддя Н.В. Боженко