Ухвала суду № 85995501, 29.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб –порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

29 листопада 2019 р. Справа № 160/11956/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., дослідивши матеріали позовної заяви Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головне управління МВС України в Дніпропетровській області в особі голови ліквідаційної комісії про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ в сумі 24 555,99 грн., -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головне управління МВС України в Дніпропетровській області в особі голови ліквідаційної комісії, в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади – МВС України в особі його структурного підрозділу – Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (р/р 31250224117468, код 08571446, банк одержувача ДКСУ м.Київ, МФО 820172) витрати, пов`язані з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 24 555,99 грн. (двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 99 коп.).

Відповідно до ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи є передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно пп.1 п.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Інший порядок судового провадження встановлений Положеннями Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.2 ст. ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Аналізуючи зазначені вище норми, суд приходить до висновку, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Зі змісту позовних вимог Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ судом вбачається, що позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади – МВС України в особі його структурного підрозділу – Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (р/р 31250224117468, код 08571446, банк одержувача ДКСУ м.Київ, МФО 820172) витрати, пов`язані з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 24 555,99 грн. (двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 99 коп.).

В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходив публічну службу – службу в органах внутрішніх справ України з 2006 по 2011 рік.

Наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 29.07.2006 р. №256 ОСОБА_1 було зараховано курсантом першого курсу на денну форму навчання за державним замовленням та присвоєно перше спеціальне звання «рядовий міліції».

Судом встановлено, матеріалами позовної заяви підтверджено, що між Дніпропетровським державним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 , на виконання вимог ст.18 ЗУ «Про міліцію» та наказу МВС України від 14.05.2007 р. №150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справи України, укладено договір про підготовку фахівця у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ від 01.09.2019 р.

Відповідно до наказу ДДУВС від 26.06.2010 р. №234, ОСОБА_1 , як випускник ДДУВС був направлений у розпорядження ГУМВС в Дніпропетровській області для призначення на посади згідно за фахом.

Відповідно до наказу ГУМВС в Дніпропетровській області від 27.06.2010 р. №154 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду слідчого відділення розслідування загально кримінальних злочинів слідчого відділу Новомосковського міського відділу ГУМВС в Дніпропетровській області.

Наказом ГУМВС в Дніпропетровській області від 09.08.2011 р. №137 о/с ОСОБА_1 було звільнено в запас Збройних сил за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни).

Проаналізувавши зміст предмету спору у даній справі, суд зазначає, даний предмет спору не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки предметом спору у даній справи є стягнення витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ в сумі 24 555,99 грн.

Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №461/5577/15-ц (провадження №14-18цс18) касаційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року задоволено. Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 02 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року скасовано. Справу за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в вищому навчальному закладі передати на розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

При цьому, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду (у справі №461/5577/15-ц (провадження №14-18цс18)), в якому зазначено, що за правилами цивільного судочинства розглядаються спори щодо договорів та інших правочинів, укладених відповідно до норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства, оскільки вони відрізняються від адміністративних договорів, спори щодо яких розглядаються адміністративними судами, тим, що згідно зі ст. 3 КАС України адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої становлять права та обов`язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб`єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди. Для таких спорів характерна наявність відносин влади і підпорядкування, а для правочинів, укладених згідно із цивільним законодавством за участю суб`єкта владних повноважень, відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Враховуючи викладене, позов про відшкодування витрат на навчання відповідача у вищому навчальному закладі внутрішніх справ України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відтак, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є спір про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ в сумі 24 555,99 грн

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За викладених вище обставин, та зважаючи на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (у справі №461/5577/15-ц (провадження №14-18цс18)), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ в сумі 24 555,99 грн., не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у відкритті провадження в у справі за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головне управління МВС України в Дніпропетровській області в особі голови ліквідаційної комісії про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ в сумі 24 555,99 грн.

Керуючись п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Головне управління МВС України в Дніпропетровській області в особі голови ліквідаційної комісії про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ в сумі 24 555,99 грн.

Роз`яснити позивачу право на звернення з даним позовом до відповідного місцевого загального суду в порядку, передбаченому чинним цивільно-процесуальним законодавством.

Ухвала набирає законної сили згідно ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідно до ч. 4 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова