Рішення № 85995364, 18.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 листопада 2019 р. Справа № 120/2547/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Бурки М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Вінницькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-466-57 від 05.11.2018 року, відповідно до якої визначено, що позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн. Позивач вважає дану вимогу протиправною, у зв`язку із тим, що він більше 10 років не здійснює підприємницької діяльності, працівників не наймав, доходів від такої діяльності не отримував. Відносно позивача до 1 липня 2004 року відбувалась державна реєстрація суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, що не тотожне державній реєстрації фізичної особи - підприємця у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Крім того, позивач до державного реєстратора заяв про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем чи про включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі - станом на час формування оскаржуваного рішення, не подавав. Позивач не подавав заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1 - ЄСВ та йому не надсилалось ( не вручалось ) повідомлення про взяття його на облік за формою № 2 - ЄСВ. Таким чином, позивач вважає, що він безпідставно занесений до реєстру страхувальників податковим органом, взятий на облік та значиться як платник єдиного внеску з 23.04.2002 року за №0221030642, оскільки він не являється фізичною особою - підприємцем та фізичною особою, яка використовує найману працю, у нього відсутня заборгованість і в ході належно здійсненої інвентаризації він мав бути встановлений як такий, що не має (втратив) статус страхувальника, і за результатами інвентаризації повинен був бути виключений з реєстру страхувальників.

Таким чином, позивач наголошує, що він підприємницькою діяльністю не займається та дохід від цього не отримує, не подає податкову звітність та з цього приводу зауважень від контролюючого органу не має, у зв`язку з чим позивач вважає дану вимогу протиправною, такою, що порушує його права, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 12.08.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 11.09.2019 року.

05.09.2019 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до зазначеної норми позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно з ІС "Податковий блок" ОСОБА_1 зареєстрований Тростянецькою РДА та взятий на облік як фізична особа – підприємець з 13.12.1995 року за №4051112 на загальній системі оподаткування за видом діяльності 60.22 - діяльність таксі, а також перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 13.12.1995 року. Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464 зазначено що, мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Фізичні особи-підприємці сплачували єдиний внесок, нарахований за календарний рік (в тому числі за 2017 рік), до 10 лютого наступного року. З 01.01.2018, у зв`язку з набранням чинності змін до Закону №2464, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч.8 ст.9 Закону №2464). Враховуючи зазначене, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок у розмірі 22% бази нарахування, визначеної ст. 7 Закону №2464 (ч. 5 ст. 8), в термін, встановлений абз. З ч. 8 ст. 9 Закону №2464 для зазначених категорій платників. Так, згідно з обліковими даними інформаційної системи ГУ ДФС у Вінницькій області станом на 31.10.2018 року загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період 2017 року та трьох кварталів 2018 року становила 15819, 54 грн., яка виникла внаслідок несплати поточних нарахувань. Таким чином, представник відповідача вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-466-57 від 05.11.2018 року винесена відповідачем правомірно, а тому не підлягає скасуванню ( а.с. 32 - 35 ).

05.09.2019 року та 11.09.2019 року від представника відповідача надійшли клопотання про заміну відповідача правонаступником. Обгрунтовуючи заявлені клопотання представник відповідача зазначив, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08. 2019 року №682-р "Питання Державної податкової служби", керуючись Положенням про Державну податкову службу України, та на виконання наказу Державної податкової служби України від 28.08.2019 року №36, Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області розпочало виконання функцій і повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, що припиняється.

Ухвалою суду від 11.09.2019 року клопотання представника відповідача про заміну відповідача правонаступником задоволено. Вирішено замінити первинного відповідача - Головне управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області ( а.с. 72 ).

Крім того, усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 11.09.2019 року, витребувано у представника відповідача ряд доказів і оголошено перерву в підготовчому засіданні до 25.09.2019 року.

Ухвалою суду від 25.9.2019 року витребувано у Тростянецької РДА Вінницької області інформацію про взяття на облік та зняття з обліку як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в зв"язку з чим оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 15.10.2019 року.

Усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 15.10.2019 року, у зв`язку з ненадходженням до суду витребуваних доказів та необхідністю їх отримати, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 07.11.2019 року.

28.10.2019 року від Тростянецької РДА надійшла витребувана інформація, в якій зазначено, що інформація про реєстрацію ОСОБА_2 С.В ОСОБА_3 як підприємця та припинення підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі відсутня, відповідно і ніяких документів в паперовій формі не міститься.

У судовому засідання 07.11.2019 року представниками сторін подано спільну заяву, у якій вони, посилаючись на ч. 7 ст. 181 КАС України, просили суд розпочати розгляд справи по суті 07.11.2019 року.

Усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 07.11.2019 року, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в той самий день.

Позивач заявлений адміністративний позов підтримав, з підстав наведених у позовній заяві, та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши усні пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив таке.

13.12.1995 року рішенням №95 виконавчого комітету Тростянецької районної Ради народних депутатів ОСОБА_4 В ОСОБА_3 зареєстрований як підприємець, що здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, в таких видах діяльності : торгівельна діяльність, та здійснював свою діяльність на підставі торгового патенту ( а.с. 79 ).

Відповідно до довідки від 12.04.2002 року без № позивач взятий на облік як платник податків з 13.02.1995 року за № 632 в Тростянецькій ОДПІ ( а.с. 78 ).

05.11.2018 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-466-57, якою позивача зобов`язано сплатити заборгованість з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн. (а.с. 24 ).

Про існування зазначеної вимоги позивач дізнався 02.08.2019 року з отриманих в органі ДВС документів виконавчого провадження.

Не погодившись з вказаною вимогою, за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.

До 01.01.2004 загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 7 лютого 1991 року № 698-XII «Про підприємництво» (далі Закон № 698-XII).

Вказаний Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

Оскільки позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності у 1995 році, суд вважає необхідним вдатися до оцінки окремих положень Закону № 698-XII.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 698-XII підприємництво це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Суб`єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути, зокрема, громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (абзац другий статті 2 Закону № 698-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 18 ст. 8 Закону № 698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Згідно з ч. 20 ст. 8 Закону № 698-XII орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Водночас в силу вимог ст. 11 Закону № 698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Отже, змістовний аналіз вказаних положень Закону України «Про підприємництво» вказує на те, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності обов`язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби.

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 13.12.1995 року.

01.07.2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі Закон № 755-VI). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до ст. 3 Закону № 755-VI (тут і надалі в редакції станом на 01.07.2004) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст. 5 Закону № 755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 16 Закону № 755-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Частина перша статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст. 43 Закону № 755-VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Крім того, пунктом 2 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Отже, суд зазначає, що поняття «фізична особа-підприємець» було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003), тобто з 01.01.2004. Водночас частиною другою статті 50 цього Кодексу було визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

З наведеного можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас суд зауважує, що Законом № 755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 чинності Законом № 755-VI позивач автоматично не набув статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього Закону, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

01.07.2010 було прийнято Закон України № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання».

Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону було визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).

Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004, відповідно до п. 3 Закону № 755-VI, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7).

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Водночас пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 року за № 569/20882, затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі Положення).

Пунктами 1, 2 цього Положення визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі невключені суб`єкти).

Відповідно до пунктів 4.3 Положення комісія розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.

Комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб`єктів (пункт 4.10 Положення).

Водночас пунктом 5 вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 на державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців покладено обов`язок забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Підсумовуючи, суд зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI. Оскільки позивач, будучи зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що він набув статусу фізичної особи-підприємця. Водночас ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

До того ж суд зауважує, що прийнятий у 2010 році Закон № 2390-VI мав на меті провести інвентаризацію підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, але не включених до Єдиного державного реєстру, а також фактично визначав механізм внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про таких підприємців без їхньої згоди, тобто в обов`язковому порядку. Однак, відомості щодо позивача до Реєстру не були внесені, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ ( а.с. 20 ).

Крім того, відповідно до інформації від 22.10.2019 року за №01-31/2122, наданої Тростянецькою РДА Вінницької області на вимогу ухвали суду від 25.09.2019, зазначено, що інформація про реєстрацію ОСОБА_1 як підприємця та припинення підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі відсутня, відповідно і ніяких документів в паперовій формі не міститься.

Наведене свідчить про те, що позивач не набув статусу фізичної особи-підприємця також в порядку, визначеному Закон № 2390-VI.

Більше того, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI було встановлено, що свідоцтва про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців старого зразка, видані до 01.07.2004, вважаються недійсними через один рік після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 03.03.2011.

Відтак, видане позивачу у 1995 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності в силу вимог закону стало недійсним з березня 2012 року. Отже, на думку суду, з цього часу позивач втратив навіть статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого він набув до набрання чинності Законом № 755-VI, тобто до 01.07.2004.

Наведене спростовує твердження відповідача про те, що у період, за який позивачу нараховувався єдиний внесок, сума якого включена до оскаржуваної вимоги, позивач вважався фізичною особою-підприємцем та у зв`язку з цим зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок.

Правомірність своєї позиції податковий орган обґрунтовує також тим, що позивач у встановленому законом порядку не припинив підприємницької діяльності.

В цьому контексті суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 755-VI державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи-підприємця; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Водночас частиною третьою статті 46 Закону № 755-VI передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, про невиконання позивачем обов`язку з реєстрації припинення своєї підприємницької діяльності і, як наслідок, про наявність в нього статусу підприємця незалежно від фактичного здійснення ним підприємницької діяльності можна вести мову лише в тому випадку, якби позивач був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі.

Тому, за відсутності факту державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця доводи відповідача в цій частині суд оцінює критично.

Крім того, 01.01.2011 набрав чинності Закон України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI (в редакції станом на 01.01.2011) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В силу вимог ст. 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

В подальшому Законом України від 28.12.2014 № 77-VIII внесено зміни до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI та визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Крім того, Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до Закону № 2464-VI, що набрали чинності з 01.01.2017 року.

Пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI викладено у новій редакції та передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, з огляду на зміни, що відбулися у Законі № 2464-VI починаючи з 01.01.2017, відповідач здійснив нарахування, які зазначені у оскаржуваній вимозі від 05.11.2018 № Ф-466-57 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн.

Проте, суд з такими діями контролюючого органу не погоджується та зазначає, що Закон № 2464-VI, як на дату набрання ним чинності 01.01.2011, так і протягом спірного періоду до платників єдиного внеску відносив фізичних осіб-підприємців, зокрема тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Але, як вже зазначалось, позивач такого статусу не набув, а тому не може визнаватися платником єдиного внеску відповідно до Закону № 2464-VI.

Виходячи із матеріалів справи, зарахування позивача до переліку таких платників відповідач здійснив тільки починаючи з 2017 року у зв`язку із змінами до Закону № 2464-VI, що встановлювали обов`язок фізичних осіб-підприємців зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу. Водночас відповідач не врахував тієї обставини, що позивач не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні положень Законів № 755-VI та № 2464-VI і в силу приписів Закону № 2390-VI втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності внаслідок визнанням недійсним відповідного свідоцтва про його державну реєстрацію. Відтак віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на нього обов`язку зі сплати такого внеску починаючи з 01.01.2017 суд вважає неправомірним.

При вирішенні справи суд керується основними засадами податкового законодавства України. Так, згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, застосовується принцип презумпції правомірності рішень платника податків.

Вказаний підхід національного законодавства узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків.

Зокрема, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків; національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні («Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року; «Серков проти України», заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року).

Крім того, суд вважає недопустимою з точки зору верховенства права ситуацію, за якої позивачу, який понад 10 років тому припинив свою підприємницьку діяльність та у встановленому законом порядку не набув правового статусу фізичної особи-підприємця, контролюючий орган виставляє вимогу про сплату заборгованості з єдиного внеску на значну суму.

При цьому, суд враховує, що відповідач звернув увагу на позивача як підприємця лише після внесення змін до Закону № 2464-VI, що набули чинності з 01.01.2017. Водночас до цього часу податковий орган не вчинив жодних дій, як для внесення відомостей про позивача до Єдиного державного реєстру, що було передбачено Законом № 2390-VI, так і для припинення підприємницької діяльності позивача в судовому порядку з підстав неподання ним протягом року податкової звітності, що було передбачено до 01.01.2016 згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 755-VI, п.п. 20.1.12 (20.1.37) п. 20.1 ст. 20, п. 67.2 ст. 67 Податкового кодексу України.

Відтак, втручання у майнові права позивача за встановлених обставин справи, на думку суду, не може вважатися виправданим.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 та 2 с. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги задоволено, на користь позивача належить стягнути сплачений ним при зверненні до суду судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області у сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-466-57 від 05.11.2018 на суму 15819,54 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454).

Рішення в повному обсязі складено та підписано 18.11.2019, в зв`язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні з 11.11.2019 по 15.11.2019 ( 16-17.11.2019 - вихідні дні ).

Суддя: ОСОБА_5 ОСОБА_6