Рішення № 85993199, 26.11.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23167/17

провадження № 2/753/3511/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Козін В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Київенерго», про зобов`язання вчинити дії по поверненню теплолічильника, суд -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з поховом до ТОВ «Київ Комфорт Сервіс», третя особа - ПАТ «Київенерго», про зобов`язання вчинити дії по поверненню теплолічильника й відновлення теплопостачання у квартирі. Мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . 15 листопада 2016 року між нею як споживачем та ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» як виконавцем надання послуг укладено договір про надання послуг та відшкодування витрат виконавця. Вона виконує зобов`язання за цим договором - сплачує рахунки за надані послуги. Відповідно до п. 2 такого договору ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» є виконавцем комунальних послуг, зокрема, постачання теплової енергії. Розрахунки нею здійснюються відповідно до показників теплолічильника марки WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010863 , який був отриманий нею від забудовника при вселенні. У подальшому нею було виявлено, що теплолічильник WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010863 було демонтовано, а замість нього встановлено інший теплолічильник марки WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010802 , що раніше стояв на місці обліку теплової енергії квартири АДРЕСА_2 . Вказані дії по демонтажу та заміні лічильників проводились таємно він неї. Наслідком чого стало внесення відповідачем до її квитанцій про спожиту нею теплову енергію показники теплолічильника WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010802, що належить споживачу квартири АДРЕСА_2 . Вказані дії відповідача свідчить не лише про порушення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а й про порушення її права власності на теплолічильник WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010863. Всі її звернення щодо повернення належного їй теплолічильника відповідачем проігноровано. Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не бажає повернути у її власність належний їй теплолічильник, просить поновити її порушене право шляхом зобов`язання відповідача повернути теплолічильник WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010863 на місце обліку постачання теплової енергії квартири АДРЕСА_1 , та відновити теплопостачання вказаної квартири, й проводити облік спожитої теплової енергії за показниками такого теплолічильника.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 , діючий на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 29 листопада 2017 року (а.с.60), позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити, тим самим поновивши право власності позивачки на теплолічильник, об`єктивність нарахування відповідачем коштів за спожиту позивачкою теплову енергії за належним їй лічильником та поновлення теплопостачання у квартирі.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розмішеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).

Відповідачем надано відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Вказав, що позиція позивачки щодо належності їй спірного теплолічильника є необгрутнованою, оскільки забудовник будинку при продажу квартири позивачці на вузлі обліку теплової енергії помилково закріпив за її квартирою теплолічильник WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010863, про що її було повідомлено листом від 01 березня 2017 року за № 125, й під час обстеження виявлено невідповідність маркування теплолічильника під час проведення монтажних робіт. Окрім того, звернув увагу на той фактор, що ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» не є постачальником теплової енергії, позаяк 27 жовтня 2017 року постачальником теплової енергії позивачу є ПАТ «Київнерго», яким й опломбовано вузол обліку теплової енергії, дані якого останнім й використовуються за використану позивачкою теплову енергію (а.с. 32, 33, 34 - 38, 39, 40, 41).

Третя особа - ПАТ «Київенерго» в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розмішеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу за відсутності відповідача та тертьої особи на підставі наявних у справі доказів та погодженням позивача, й з урахуваннчям надано відповіадчем відзиву на позов.

Вислухавши пояснення позивача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 - є власницею квартири АДРЕСА_1 , право приватної власності на яку зареєстровано згідно рішення № 30043914 14 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі договору купівлі-продажу квартири (а.с. 20).

15 листопада 2016 року між позивачкою як споживачем комунальних послуг та ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» як виконавцем надання таких послуг укладено договір про надання послуг та відшкодування витрат виконавця, предметом якого є відшкодування витрат виконавця за забезпечення постачання теплової енергії, гарячої води та збір, нарахування і облік плати за спожиту теплову енергію та гарячу воду споживачем квартири АДРЕСА_1 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати послуг виконавця та відшкодування витрат виконавця за встановленими розцінками, у строк та на умовах, що визначені цим Договором (а.с. 5 - 6).

Відповідно до п. 2.1 такого договору ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» є виконавцем комунальних послуг, зокрема, постачання теплової енергії.

Водночас, п.2.2 такого Договору передбачено, що споживач відшкодовує витрати виконавцю до моменту укладення прямого договору про користування тепловою енергією з теплопостачальною організацією.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.

Договір є укладеним, відповідно до ст. 638 ЦК України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. На підтвердження чого посвідчують своїми підписами, що відповідає даним правовідносинам.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторони погодили умови договору своїми підписами.

Сторони відповідно до вказаного договору засвідчили, що всі його умови їм зрозумілі й вони вважають їх справедливими по відношенню до себе та підтвердили свою здатність їх виконувати уцілому.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Умови такого договору жодною із сторін не спростовані.

У відповідності до п.2.2 цього Договору 27 жовтня 2017 року між ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» та ПАТ «Київенерго» укладений договір № 02030019 про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води з виконавчем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території під час надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води і розмежування відповідальності, за умовами якого ПАТ «Київенерго» є виконавцем послуг з постачання тепла до споживачів будинку АДРЕСА_1 (а.с. 34 - 38).

Тобто, з 27 жовтня 2017 року постачальником теплової енергії до будинку АДРЕСА_1 , у якому знаходиться квартира позивачки ОСОБА_1 , є ПАТ «Київенерго», а не ТОВ «Київ Комфорт Сервіс», як вважає позивач.

Зважаючи на встановлену обставину, суд, зважаючи на спірні правовідносини, їх учасників, вважає, що позивачем невірно визначена особа відповідача.

Невірно визначена позивачем особа відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України), з`ясовував питання щодо належного відповідча та правильності обраного способу захисту порушення права, проте позивач погоди правильність визначеної ним особи відповідача та обраного способу захисту порушення права.

На підставі вимог ст. 51 ЦПК України, суд за відсутності умов, передбачених вказаною нормою за власної ініціативи не вправі проводити заміну неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Право визначення особи відповідача покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем особи відповідача.

Враховуючи той фактор, що позивачем пред"явлено позов до неналежного відповідача, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Позов, пред"явлений позивачем до неналежного відповідача, підлягає відмові у його задоволенні.

Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", у разі пред`явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 (нині діюча ст. 51 ЦПК України). Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Водночас, на обгрутування доводів про те, що оспорюваний теплолічильник - марки WMZ-UA 15/1.5SH-S, заводський № 16010863 , який, за твердження позивача, був отриманий нею від забудовника при вселенні, й наразі належить їй, матеріали справи належних доказів не містять, й у ході її розгляду не доповнені - документи про придбання такого лічильника та про його опломбування й прийняття його на облік установі (організації), яка надає послуги з теплопостачання, можливий договір, за умовами якого такий лічильник набутий від забудовника тощо.

Відсутність таких доказів не спростовується й позивачем, який був присутній під час розгляду справи.

Так, оспорюваний теплолічильник забудовником будинку був закріплений на вузлі обліку теплової енергії будинку в зоні загального користування (а.с.8), під час обстеження якого уповноваженими особами виявлено невідповідність його маркування, допущені при проведенні монтажних робіт, про що повідомлено позивача листом ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» від 01 березня 2017 року, й з 27 жовтня 2017 року постачальником теплової енергії - ПАТ "Київенерго" опломбовано вузол обліку теплової енергії, дані якого й використуваються для нарахування плати за використану теплову енергію споживачів, й у тому числі, позивача (а.с. 34 - 41).

Щодо вимоги позивача про відновлення теплопостачання квартири, то така вимога взагалі не обгрунтована та не доведена, позивачем лише ставиться вимога про таке, водночас доводи та докази про порушення такого права є відсутніми, відтак такий позов підлягає відмові у задоволенні й з підстав необгрутованості та недоведеності, а зважаючи на принцип диспозитивності, суд не вправі виходити за межі позовних вимог й розглядає спір в редакції поданого позову та вмежах наданих доказів (а.с. 2 - 4).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.6 ст.141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір) компенсовати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 11, 627, 629 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про захист прав споживачів», п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст.ст. п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Комфорт Сервіс», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Київенерго», про зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанці.

СУДДЯ: