Рішення № 85992446, 27.11.2019, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3156/19

2/703/1784/19 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі Бойко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сміла в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до першої Черкаської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна та вилучення запису про обтяження з Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, -

встановив:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до першої Черкаської державної нотаріальної контори Черкаської області та просять скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 накладений першою Черкаською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером обтяжень: 5013615, що належала ОСОБА_2 та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 5013615 по АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно свідоцтва про право власності на спадкове майно за законом від 1988 року їм належить квартира АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 зазначив, що намагався зареєструвати у вищезазначеній квартирі свою доньку, однак державним реєстратором йому було відмовлено у реєстрації, оскільки він не зареєстрував свідоцтво про право власності за законом відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, державний реєстратор рішенням № 43290566 від 02 жовтня 2018 року відмовив у державній реєстрації права власності, оскільки на квартиру АДРЕСА_1 встановлені наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Позивачі в судове засідання не з`явилися надали суду заяву в якій позовні вимоги підтримали та просили справу розглядати без їх участі.

Представник першої Черкаської нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву в якій при винесенні рішення поклався на компетентність суду та просив справу розглядати без участі їх представника.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності з наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину по закону від 01 червня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в рівних частках на паєвклади в житлово-будівельному кооперативі «Тясмин» в м. Сміла (а.с. 11).

Із і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 139810706 від 02 жовтня 2018 року вбачається, що на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої зазначений ОСОБА_2 накладено арешт реєстраційний номер обтяження 5013615 зареєстрованого 24 травня 2007 року реєстратором першою Черкаською нотаріальною конторою на підставі ухвали Смілянського міського суду Черкаської області (а.с.10).

Як вбачається із відповіді Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 29 липня 2019 року та 15 жовтня 2018 року виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з виконання рішень станом на 29 липня 2019 року не перебувають (а.с. 8).

Із рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 43290566 від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки встановлені наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (а.с. 9).

Із відповіді першої Черкаської державної нотаріальної контори від 19 липня 2019 року наданої ОСОБА_2 вбачається, що обтяження було зареєстровано на підставі ухвали Смілянського міського суду Черкаської області від 25 листопада 1988 року відповідно до законодавства, яке діяло на той момент (а.с. 12).

У відповідності з ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конституцією України (ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Аналогічні норми закріплені в ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, а ще при тій умові, що ці порушення були поєднані з позбавленням володінням майном. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодепксу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст.321 Цивільного кодексу України передбачено ,що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З наданих суду доказів вбачається, що позивачі зверталися із заявами про зняття заборони на належну їм квартиру, проте у вирішенні даного питання їм було відмовлено.

Відповідно до ч.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику.

Процедура реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна регламентувалася Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження обєктів нерухомого майна, затвердженим наказом Мінюсту України від 09.06.1999 року за № 31/5, зареєстрованим в Мінюсті України 10.06.1999 року за № 364/3657 /зі змінами/, та Інструкцією про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, затвердженою наказом Мінюсту України від 18.08.2004 року за № 85/5, зареєстрованим в Мінюсті України 18.08.2004 року за № 1021/9620 /зі змінами/.

Відповідно до п. 1.5. вказаного вище Положення, реєстраторами Реєстру заборон (далі - Реєстратор) є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси; державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональні філії.

Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є реєстраторами, судів та слідчих органів та постанови про арешт майна боржника органів державної виконавчої служби та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон.

Пунктом 2.1 Положення було визначено вичерпний перелік підстав для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна, а саме: накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна.

Заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об`єкта нерухомого майна, що подається: державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є реєстраторами, - у зв`язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна; судами (крім третейських судів) і слідчими органами - у зв`язку з накладенням ними арешту на об`єкти нерухомого майна /звільненням з-під арешту/; органами державної виконавчої служби - у зв`язку з накладенням ними арешту на об`єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту/.

Згідно ст. 73 Закону України «Про нотаріат» №3425-ХІІ від 02 вересня 1993 року, нотаріуси за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження: за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); за зверненням органу опіки та піклування з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів дитини, яка має право власності або проживає у жилому будинку, квартирі, іншому приміщенні, на відчуження якого накладається заборона; при посвідченні договору довічного утримання; при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.

Статтею 74 Закону України «Про нотаріат» передбачено зняття заборони і у вказаній статті зазначено, що одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Відтак, позивачі позбавлені можливості реалізувати свої права, щодо вільного володіння, користування, розпорядження належним їм на праві приватної власності майном, через наявність існуючої заборони на квартиру АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, те що позивачі є законними власниками квартири, а інший спосіб захисту порушеного права відсутній, відтак суд приходить до висновку про правомірність заявлених ними позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ч.2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Також з метою захисту порушеного права позивача вільно користуватися, володіти та розпоряджатися своїм майном, суд вважає за необхідне вилучити з Державного реєстру (Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна) запис про заборону на нерухоме майно.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, відтак підлягають задоволенню.

На стягненні судових витрат позивачі не наполягали.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, Законом України «Про нотаріат» №3425-ХІІ від 02 вересня 1993 року, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», ст.ст. 3, 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року, ст.ст. 15, 16, 317, 321 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 81, 247, 258, 259, 263 265, 279 ЦПК України, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до першої Черкаської державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна та вилучення запису про обтяження з єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майн - задовольнити.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 накладений першою Черкаською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером обтяжень: 5013615, та вилучити відповідний запис про заборону на відчуження зазначеної квартири з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутніми під час проголошення рішення протягом 30 днів з моменту його отримання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Повний текст рішення суду виготовлено 29 листопада 2019 року.

Сторони по справі:

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований та житель АДРЕСА_3 , паспорт серія НОМЕР_2 виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований та житель АДРЕСА_4 , паспорт серія НОМЕР_4 виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 18 вересня 1998 року.

Відповідач : перша Черкаська державна нотаріальна контора, місцезнаходження м. Черкаси, вул. Хрещатик, 255, код ЄДРПОУ 36091333.

ОСОБА_4 О.П.Опалинська