Рішення № 85991711, 27.11.2019, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/18281/18

Провадження № 2/643/2000/19

27.11.2019 року Московський районний суд м. Харкова, в складі:

головуючого – судді Довготько Т.М.

за участю секретаря судового засідання - Полковник Г.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», треті особи: генеральний директор Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Величко Володимир Анатолійович, заступник генерального директора Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Зеленцов Михайло Васильович про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь кошти за час вимушеного прогулу з 11.11.2015року по день фактичного поновлення на роботі 25.01.2017року у сумі 71666грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що з 11.08.1997 він працював на ДП «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», де з 10.02.2000року працював начальником відділу повірки, калібрування фізико-механічних ЗВТ та випробувань продукції. Звільнений з ініціативи власника з вказаної посади спочатку 06.10.2014року, а оскільки цей день виявився днем перебування його на лікуванні, - наказом від 10.11.2014року за №169К. 04.11.2014року він звернувся до Московського районного суду м.Харкова з позовом про поновлення на роботі. По цивільній справі №643/17100/14-ц за даним позовом вперше було винесено заочне рішення суду від 10.06.2015року про повне задоволення позову та поновлення його на роботі. В частині поновлення на роботі рішення суду підлягало негайному виконанню, проте не виконувалося. Відповідач подав апеляційну скаргу, за результатом розгляду якої рішення суду було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.09.2015року, проте все одно його не було поновлено на роботі. Ухвалою ВССУ від 23.12.2015року судові рішення у зв`язку із неповнотою з`ясування обставин скасовані та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 18.07.2016року його позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення коштів за вимушений прогул за 12 місяців знову були задоволенні та рішення суду набрало законної сили 30.11.2016року. Наказом від 25.01.2017року за №17-к він поновлений на роботі на підставі рішення суду, проте кошти йому сплачені лише за 12 місяців, а не до часу поновлення на роботі, хоча тривалість спору сталася не з його вини. Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 77808,80грн. Крім того зазначає, що про порушення свого права на отримання коштів за весь час вимушеного прогулу він довідався 25.01.2017року в день поновлення на роботі.

Представник відповідача ДП «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Терновська М.Л. надала відзив на позов, в якому просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі з огляду на наступне. Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення коштів за час вимушеного прогулу за період з 10.11.2015р. по 18.07.2016р. не підлягають задоволенню, оскільки фактично були предметом розгляду в Московському районному суді м. Харкова у судовому процесі по справі №643/17100/14-ц. Що стосується вимог за період з 18.07.2016року по 25.01.2017року, то вказані вимоги не підлягають задоволенню. Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18.07.2017року було зобов`язано поновити ОСОБА_1 , на посаді начальника відділу повірки, калібрування фізико-механічних ЗВТ та випробувань продукції ДП «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», а при скороченні такої посади – на інший рівнозначний за умовами праці та оплатою праці посаді. Посада начальника відділу повірки, калібрування фізико-механічних ЗВТ та випробувань продукції була скорочена на підприємстві з 2015року. 25.01.2017року до підприємства звернувся Солоділов С.А. разом з державним виконавцем з приводу поновлення його на роботі. ДП «Харківстандартметрологія» з 18.07.2016 року до 25.01.2017року не могло фактично виконати рішення суду, оскільки посада начальника відділу повірки, калібрування фізико-механічних ЗВТ та випробувань продукції у штатному розкладі підприємства була скорочена, а поновлення працівника без його згоди на іншій посаді порушенням норм чинного трудового законодавства України. Після ухвалення рішення від 18.07.2016року у період з 18.07.2016року по 24.01.2017року звернень від ОСОБА_1 щодо поновлення його на роботі до підприємства не надходили, постанова про відкриття виконавчого провадження щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 та адресу підприємства також не надходила. Негайно, 25.01.2017року після звернення ОСОБА_1 було видано наказ №17-к від 25.01.2017року про скасування наказу ДП «Харківстандартметрологія» від 10.11.2014року №169-к про звільнення ОСОБА_1 та отримавши згоду останнього поновлено на рівнозначній вакантній посаді начальника державного випробувального центру «Електромаш» з 25.01.2017року. Вважає, що рішення суду від 18.07.2016року у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 відбулось не з вини ДП «Харківстандартметрологія», а з вини ОСОБА_1 . Крім того, обчислення позивачем заробітної плати за один день вимушеного прогулу, згідно довідки, наданої відповідачем від 2015року проведено некоректно, оскільки не зменшено на суму податків та зборів.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20.12.2018року було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи мається заява, в якій остання зазначає, що позовні вимоги підтримує частково та просить задовольнити позов на вказану у позовній заяві суму за відрахуванням податків згідно наданої відповідачем довідки про середню заробітну плату, та просить розглядати справу за відсутності її як представника позивача.

Представник відповідача Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» - Терновська М.Л., через канцелярію суду подала заяву, в якій просить справу розглянути за її відсутності, в задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку із пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду з позовом.

Треті особи генеральний директор Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Величко В.А., заступник генерального директора Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Зеленцов М.В. в судове засідання не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18.07.2016року, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу повірки, калібрування фізико-механічних ЗВТ та випробувань продукції ДП «Харківський регіональний науково-виробничій центр стандартизації, метрології та сертифікації», а при скороченні такої посади – на іншій рівнозначній за умовами праці та оплатою праці посаді. Стягнуто з ДП «Харківський регіональний науково-виробничій центр стандартизації та сертифікації» (код ЄДРПОУ 04725906) на користь ОСОБА_1 63219грн.65коп. в рахунок вимушеного прогулу за період з 10.11.2014р. по 10.11.2015р. та 5000грн. в рахунок моральної шкоди.

На виконання вказаного рішення Московським районним судом м. Харкова від 18.07.2016року - 22.12.2016року були видані виконавчі листи.

Як вбачається з листа від 25.01.2017року, ОСОБА_1 було повідомлено, що посада начальника відділу повірки ,калібрування фізико-механічних ЗВТ та випробувань продукції у штатному розкладі підприємства немає та про можливість поновити його на роботі на ДП «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на вакантній посаді начальника держаного випробувального центру «Електромаш» з 25.01.2017року. На що ОСОБА_1 надав згоду.

Відповідно до Наказу №17-к від 25.01.2017року, на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 18.07.2016р., скасовано наказ ДП «Харківстандартметрологія» по особовому складу від 10.11.2014року №169-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній вакантній посаді начальника державного випробувального центру «Електромаш» з 25.01.2017р., з оплатою праці згідно штатного розкладу.

Того ж дня 25.01.2017року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м.Харків ГТУЮ у Харківській області Ярмоленко О.В. при виконані виконавчого листа №643/17100/14-ц від 22.12.2016року було здійснено разом із ОСОБА_1 вихід за адресо.: АДРЕСА_1 ДП «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» та встановлено фактичне та повне виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі. У зв`язку з чим, постановою від 26.01.2017року, старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м.Харків ГТУЮ у Харківській області Ярмоленко О.В. виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №643/171000/14-ц виданого 22.12.2016року про поновлення ОСОБА_1 на посаді закінчено.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, судом було встановлено, що звільнення позивача здійснене з порушенням норм законодавства про працю, він рішенням суду від 18.07.2016 року був поновлений на роботі з виплатою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, але в межах заявленого позову за період з 10.11.2014року по 10.11.2015року.

Оскільки рішення Московського районного суду м. Харкова від 18.07.2016року в частині поновлення на роботі відповідачем було виконано лише 25.01.2017року, то суд приходить до висновку, що є правові підстави відповідно до ст. 235 КзпП України на виплату позивачу у середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 11.11.2015року по 25.01.2017року.

Проте, суд вважає, що ОСОБА_1 було пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 369/10046/18.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права 25.01.2017року, про що він зазначає у позові, та лише у грудні 2018 року звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не порушував питання про поновлення пропущеного строку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском ОСОБА_1 строку звернення до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 / АДРЕСА_2 до Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» /м.Харків, вул. Мироносицька, 36/, треті особи: генеральний директор Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Величко Володимир Анатолійович /м.Харків, вул. Мироносицька, 36/, заступник генерального директора Державного підприємства «Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» Зеленцов Михайло Васильович /м.Харків, вул. Мироносицька, 36/ про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу– залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 29.11.2019року.

Суддя Т.М. Довготько