Рішення № 85979589, 22.11.2019, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/5415/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартиненко В. С. ,

за участю секретаря судового засідання Ліман С.М.,

представника відповідача Романцової Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

До Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з вказаним позовом звернулось ПАТ «Український Бізнес Банк», в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року в розмірі 708012,73 грн.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на те, що 25 липня 2013 року між ПАТ «Укрбізнесбанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № КИПНФ/1013651.1, за умовами якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 614250,00 грн строком до «24» липня 2027 року зі сплатою 18,20 процентів річних та щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 0,25 процентів річних. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Проте позичальником зобов`язання за кредитним договором належним чином виконані не були, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 28 липня 2015 року складає 708012,73 грн, з яких 583228,85 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 106356,92 грн - сума заборгованості за процентами за користування кредитом, 18426,96 грн - сума заборгованості за щомісячною комісією.

25 листопада 2015 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області за результатами розгляду цивільної справи за позовом публічного акціонерного товариства «Український Бізнес банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним ухвалено заочне рішення.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 липня 2017 року вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року на підставі заяви позивача від 27.09.2017 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2 . В зв`язку з чим позивач просив стягнути вказану заборгованість за кредитним договором солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 є поручителем за кредитним договором.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 вересня 2019 року до участі у справі залучено правонаступника позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія».

Співвідповідач ОСОБА_2 надала заперечення на позовну заяву, в яких позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що позивачем були порушені процесуальні норми права під час висунення позовних вимог до співвідповідача, якого залучено до участі в справі після відкриття провадження у справі, строк пред`явлення вимог до поручителя сплив, а також на недоведеність позивачем обставин справи щодо укладення договору поруки, наявності заборгованості за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на недоведеність позивачем обставин справи щодо укладення кредитного договору, передання грошових коштів позичальнику, наявності заборгованості за ним.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на обставини, викладені в заявах по суті справи.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, подані на їх підтвердження, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 25 липня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КИПНФ/1013651.1, згідно з яким банк зобов`язався надати позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісії Банку і проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, встановлених даним кредитним Договором (п.1.1). Сума кредиту, що надається становить 614250, 00 грн (п.1.2). Кредит надається з 25 липня 2013 року до 24 липня 2028 року (п.1.3). Кредит надається позичальнику на наступні цілі – придбання житлової нерухомості (п.1.4) Процентна ставка за користування кредитом становить 18,200% річних без ПДВ. Проценти нараховуються за кожний календарний дань по методу «факт-факт», тобто для розрахунку використовуються фактична кількість днів у місяці та році (п.1.5).

Згідно з п. 3.1 кредит, наданий за цим договором забезпечується заставою однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , порукою ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору відповідач зобов`язався в процесі користування кредитом дотримуватись принципів кредитування: строковості, зворотності, платності, забезпеченості, цільового характеру використання. При погашенні заборгованості за даним Договором дотримуватись графіка погашення, приведеного у Додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 4.3 Кредитного договору відповідач зобов`язався сплатити Банку щомісячно не пізніше останнього числа поточного місяця – комісію за супровід кредитного договору у розмірі 0,25% від суми кредиту, вказаної в п.1.2 Договору без ПДВ.

Згідно з п.4.4 Кредитного договору у разі виникнення простроченої заборгованості (відповідно до п.5.3) позичальник сплачує банку 36,40 відсотків річних без ПДВ, нарахованих на суму простроченої заборгованості від дати виникнення такої заборгованості до дати її погашення.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 25.07.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Український Бізнес Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодержатель – ПАТ «Український Бізнес Банк» має право у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок нерухомого майна, а саме: однокімнатної квартири загальною площею 81,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 25.07.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бережною Н.В. за реєстровим номером 937, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 6876346, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 27393114101, вартістю 860 000 грн.

29 липня 2019 року публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк» та товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» уклали договір № UA-EA-2019-06-19-000095-b про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до умов яких право грошової вимоги за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року укладеного між ПАТ «Український Бізнес Банк» та ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

За змістом положень ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені в договорі.

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

Відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов`язань щодо поетапного повернення кредитних коштів та процентів за користування ними за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року.

Так, відповідно до банківської виписки по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 01.08.2014 року здійснив останні платежі на погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 10584,00 грн, в зв`язку з чим станом на 28 липня 2015 року позивачем нарахована заборгованість за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року у розмірі 708012,73 грн, яка складається:

- з суми заборгованості за тілом кредиту – 583228,85 грн;

- з суми заборгованості за процентами – 106356,92 грн,

- з суми заборгованості за щомісячною комісією – 18426,96 грн.

Вказані обставини підтверджуються кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року, договором іпотеки від 25 липня 2013 року, копії яких долучені до матеріалів справи, виписками по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 .

Посилання відповідачів про відсутність належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження обставин справи щодо укладення кредитного договору, передання грошових коштів позичальнику, наявності заборгованості за кредитним договором суд відхиляє, оскільки відповідно до ст. 64 ЦПК України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Суд, вирішуючи питання обґрунтованості вимог за наведеним розрахунком, виходить з того, що відповідачами не спростовано зазначений розрахунок в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 583228,85 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, здійсненого позивачем, який відповідає обставинам справи та умовам договору, заборгованість позичальника ОСОБА_1 за процентами за період з 03.06.2014 р. по 27.07.2015 р. склала 106356,92 грн.

Суд відхиляє такий доказ, як висновок експерта № 2604 за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі № 233/5415/15-ц від 30 травня 2019 року з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

З вищезазначеного висновку експерта вбачаться, що під час перевірки правильності нарахування процентів експертом встановлена необґрунтованість розрахунку, здійсненого позивачем, за період з 31.05.2014 року через застосування до спірних правовідносин вимог, передбачених Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особа підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Разом з тим, проценти за користування кредитною заборгованістю не є штрафними санкціями в розумінні ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», в зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивач має право вимагати від відповідача, який має зареєстроване місце проживання у населеному пункті, визначеному у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, сплату процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, судом встановлено, що п. 4.3 кредитного договору № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року передбачена щомісячна комісія за супровід кредитного договору у розмірі 0,25 % від суми кредиту, вказаної у п.1.2 Договору без ПДВ. З п.1.4 Кредитного договору вбачається, що кредит надавався на споживчі цілі – придбання житлової нерухомості. З банківської виписки по особовому рахунку позичальника вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 було сплачено вказану комісію в загальному розмірі 20547,02 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладання договору) встановлено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У рішенні від 10.11.2011 року Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що положення Закону ( 1023-12 ), які є предметом офіційного тлумачення у справі, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону ( 1023-12 ) у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР ) слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга означає діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що передбачена п.4.3 умова кредитного договору щодо надання позичальником банку плати (комісії) за супровід кредитного договору в розмірі 0,25 % від суми кредиту, вказаної у п. 1.2 Договору, не може бути визнано додатковою послугою, за яку може бути нарахована така плата.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Таким чином, на підставі ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на час укладення договору) п. 4.3. кредитного договору, яким передбачено плату за супровід кредиту, є нікчемним з моменту укладення кредитного договору.

Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по сплаті щомісячної комісії в розмірі 18426,96 грн задоволенню не підлягає.

Крім того, оскільки судом встановлено неправомірне зарахування платежів відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 20547,02 грн на сплату комісійної винагороди за супровід кредиту, суд дійшов висновку про те, що вказана сума грошових коштів має бути віднесена на погашення простроченої заборгованості за процентами в зазначеному розмірі, що відповідає п. 5.5.1 кредитного договору щодо черговості погашення заборгованості.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що розмір заборгованості за процентами, що підлягає стягненню, складає 85809,90 грн (106356,92 грн – 20547,02 грн).

25 липня 2013 року в якості забезпечення виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов`язалась в повному обсязі нести солідарну відповідальність за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. договору поруки цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання боржником або поручителем боргових зобов`язань перед банком.

Відповідно до ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі №6-2662цс15 було викладено висновок про те, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Крім того, 29.06.2016 року Верховним Судом України у справі №6-272цс16 було винесено постанову, в якій був викладений висновок, відповідно до якого якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки судом встановлено, що позивач звернувся до суду 31 серпня 2015 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду, суд дійшов висновку про те, що порука ОСОБА_2 за договором поруки від 25.07.2013 року була припинена щодо чергових прострочених платежів за період з липня 2013 року по лютий 2015 року та процентів, нарахованих в цей період, що відповідає положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до виписки по особовому рахунку позичальника ОСОБА_1 прострочення наступного чергового платежу з погашення тіла кредиту та процентів відбулось з 01.09.2014 року через відсутність сплати платежу згідно з плановим графіком погашення кредиту, встановленого Додатком № 1 до кредитного договору № КИПНФ/1013651.1 від 25.07.2013 р., який мав бути здійснений 31 серпня 2014 року.

А отже, заборгованість за тілом кредиту, що підлягає стягненню лише з відповідача ОСОБА_1 складає 20475,00 грн, що відповідає сумі платежів за період з 31.08.2014 року по 31.01.2015 року включно (3412,50 грн * 6 міс. = 20475,00 грн). В зв`язку з чим в задоволені позовних вимог щодо солідарного стягнення вказаної заборгованості за тілом кредиту з поручителя ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Проте заборгованість за тілом кредиту в розмірі 562753,85 грн (583228,85 – 20475,00) підлягає солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем, заборгованість за процентами за період з 03.02.2015 р. по 01.07.2015 р. склала 51973,58 грн (49811,34+2162,24), що підлягає солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Разом з тим, заборгованість за процентами за користування кредитом, що нараховані за період до 03.02.2015 р. в розмірі 33836,32 грн (85809,90 – 51973,58) підлягає стягненню лише з позичальника ОСОБА_1 отже, в задоволені позовних вимог щодо солідарного стягнення вказаної заборгованості за процентами за користування кредитом з поручителя ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що позивачем були порушені процесуальні норми права під час висунення позовних вимог до співвідповідача, якого залучено до участі в справі після відкриття провадження у справі, суд відхиляє, з таких підстав. Відповідно до ст. 33 ЦПК України (в редакції чинній на час вчинення процесуальної дії) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Лише та обставина, що вимоги до співвідповідача, якого залучено до участі в справі після відкриття провадження у справі, викладені окремою заявою, яку позивач назвав позовною заявою у новій редакції, поданою одночасно із заявою про залучення співвідповідача, не свідчить про порушення ним норм чинного на час вчинення процесуальної дії процесуального законодавства.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року станом на 28.07.2015 року, яка включає: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20475 гривень 00 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 33836 гривень 32 копійки, а всього в розмірі 54311 гривень 32 копійок. Крім того, з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача необхідно солідарно стягнути заборгованість за кредитним договором станом на 28.07.2015 року, яка включає: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 562753 гривень 85 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 51973 гривень 58 копійок, а всього в розмірі 614727 гривень 43 копійок.

Разом з тим, в частині стягнення з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за кредитним договором станом на 28.07.2015 року, яка включає: заборгованість за комісією в розмірі 18426 гривень 96 копійок, заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 20547 гривень 02 копійок, а всього в розмірі 38973 гривень 98 копійок необхідно відмовити.

На виконання вимог, передбачених ч. 1 ст. 141 ЦПК України, на користь держави підлягають стягненню витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: з відповідача ОСОБА_1 в розмірі 1866,57 грн, з ОСОБА_2 в розмірі 1586,28 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 264-265, 273, 279, п.п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заборгованість за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року станом на 28.07.2015 року, яка включає: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20475 гривень 00 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 33836 гривень 32 копійки, а всього в розмірі 54311 (п`ятдесяти чотирьох тисяч трьохсот одинадцяти) гривень 32 копійок.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заборгованість за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року станом на 28.07.2015 року, яка включає: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 562753 гривень 85 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 51973 гривень 58 копійок, а всього в розмірі 614727 (шестисот чотирнадцяти тисяч семисот двадцяти семи) гривень 43 копійок.

В частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заборгованості за кредитним договором № КИПНФ/1013651.1 від 25 липня 2013 року станом на 28.07.2015 року, яка включає: заборгованість за комісією в розмірі 18426 гривень 96 копійок, заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 20547 гривень 02 копійок, а всього в розмірі 38973 (тридцяти восьми тисяч дев`ятисот сімдесяти трьох) гривень 98 копійок – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1866 (однієї тисячі восьмисот шістдесяти шести) гривень 57 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1586 (однієї тисячі п`ятисот вісімдесяти шести) гривень 28 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення – 27 листопада 2019 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія», місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 38750239; відповідачі: ОСОБА_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя