Рішення № 85978118, 21.11.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19603/18

Провадження № 2/127/704/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2019 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування приміщенням квартири,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в серпні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 являється власницею квартири за номером АДРЕСА_1 на підставі власності.

У належній позивачу квартирі зареєстрований, але не проживає колишній чоловік ОСОБА_2 .

З останнім позивач розлучена 18.12.1996 року.

Відповідно до акту про тимчасову відсутність особи, зареєстрованої в житловому приміщенні від 30.05.2018 року визначено, що ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає за даною адресою з грудня 1995 року.

ОСОБА_2 понад 20 років не проживає у зазначеній квартирі, питаннями квартири не цікавиться, комунальні платежі не сплачує. В квартирі з 1995 року не з`являвся. Особисті речі відповідача у квартирі відсутні.

У зв`язку з вищенаведеним позивач звернулася до суду та просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житлом - квартирою за номером АДРЕСА_1 ; зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути судові витрати.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житлом - квартирою за номером АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою суду від 11.01.2019 року прийнято до свого провадження заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2018 року по цивільній справі № 127/19603/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, призначено розгляд заяви.

Ухвалою суду від 19.02.2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2018 року по цивільній справі № 127/19603/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом задоволено повністю. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2018 року по цивільній справі № 127/19603/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом скасовано та призначено справу до розгляду. Розгляд справи вирішено проводити в спрощеному позовному провадженні з викликом осіб.

17.04.2019 року представник відповідача ОСОБА_2. звернулася до суду з клопотанням про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та просила постановити ухвалу, якою розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 17.04.2019 року змінено порядок розгляду справи шляхом заміни спрощеного позовного провадження з викликом осіб на розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12.06.2019 року відповідачем ОСОБА_2 було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування приміщенням квартири.

Позов мотивний тим, що під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали на сім`ю з трьох чоловік: ОСОБА_1 , сина - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 2-х кімнатну кооперативну квартиру за АДРЕСА_1 . Відповідно до інвентарної справи за № 63138 квартира зареєстрована за Житлово-будівельним кооперативом № 47/УЖБК-2/ на підставі рішення виконкому Вінницької міськради за № 594 від 14.11.1985 року.

Спірна квартира є не особистою власністю ОСОБА_1 , а є - кооперативною, яку сторони по справі придбали ще в 1976 році за спільні кошти під час спільного проживання для сім`ї, що підтверджується, зокрема, і особистим рахунком. Отже, ОСОБА_2 має право власності на 1/2 частку паю, пайових внесків і права власності на частину житлової площі в квартирі, а це одна кімната.

ОСОБА_2 не є членом сім`ї ОСОБА_1 , як остання зазначила в своєму позові, а є співвласником в цій квартирі, тому не має законних підстав для визнання ОСОБА_2 - власника - таким, що втратив право на користування належною йому на праві власності квартирою.

Наразі, спірна квартира має дві ізольовані житлові кімнати, коридор, кухню, комору, ванну, туалет, житлова площа якої складає 32, 90 м.кв., загальною площею 48,40 м.кв.

ОСОБА_2 вважає, що виділення в окреме користування кожному із сторін житлової кімнати є доцільним і саме є тим способом врегулювання щодо користування спірною квартирою, а інші підсобні приміщення квартирі залишити в спільному користуванні.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.06.2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування приміщенням квартири, первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом об`єднати в одне провадження.

Позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити. Заперечували щодо задоволення зустрічних позовних вимог.

Представник відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_7 первісний позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Просила задовольнити зустрічний позов.

В судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які повідомили суду, що ОСОБА_2 в квартирі за номером АДРЕСА_1 не проживає понад 20 років, особистих речей там не тримає, за комунальні послуги не сплачує, і взагалі не цікавиться квартирою.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступних висновків.

Як було встановлено судом, що ОСОБА_1 являється власницею квартири за номером АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У належній позивачу квартирі крім позивача зареєстровані: ОСОБА_2 - чоловік та ОСОБА_4 - син.

Відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 18.12.1996 року розлучилися, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.12.1996 року, запис № 962.

Відповідно до акту про тимчасову відсутність особи, зареєстрованої в житловому приміщенні від 30.05.2018 року визначено, що ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає за даною адресою з грудня 1995 року.

ОСОБА_2 понад 20 років не проживає у зазначеній квартирі, питаннями квартири не цікавиться, комунальні платежі не сплачує. В квартирі з 1995 року не з`являвся. Особисті речі відповідача у квартирі відсутні.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Разом з тим, виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадянин, який має у приватній власності будинок (квартиру), має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд та має право звернутися в суд про виселення.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно із ст. 72 ЖК УРСР суд визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені терміни.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , не проживає більше одного року, суд приходить до переконливого висновку, що вимоги позовної заяви про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житлом підлягають задоволенню.

Щодо задоволення позову в частині зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання, суд вважає, що цій частині позову позивачам слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, наявність рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, що набуло законної сили, є підставою для його виконання, шляхом зняття з реєстрації такої особи і не потребує додаткового судового захисту, тому позов в частині зняття з реєстраційного обліку відповідача ОСОБА_2 у вищезазначеному помешканні, задоволенню не підлягає.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач на даний час знятий з реєстрації за рішенням суду від 04.10.2018 року.

Щодо зустрічного позову, суд зазначає наступне.

Ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України, який втратив чинність з 01.01.2004 року, було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є обєктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 68 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 до суду із поділом майна не звертались.

Як встановлено судом, сторони розлучились ще в 1996 році, ОСОБА_2 понад 20 років не проживає у спірній квартирі, питаннями квартири не цікавиться, комунальні платежі не сплачує. В квартирі з 1995 року не з`являвся. Особисті речі у квартирі відсутні.

В судовому засіданні було оглянуто та досліджено матеріали інвентаризаційної справи № 63138 на об`єкт нерухомого майна, розташований в АДРЕСА_1 .

Так, з листа КП «ВМБТІ» вбачається, що станом на 29.12.2012 року будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за житлово-будівельним кооперативом № 47 «УЖБК-2» на підставі рішення виконкому ВМР № 594 від 14.11.1985 року. Реєстрація права власності станом на 29.12.2012 року в КП «ВМБТІ» не проводилась.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.07.2018 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру за номером АДРЕСА_1 16.07.2018 року.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Твердження ОСОБА_2 про те, що він є співвласником спірної квартири є хибним, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження даного факту. Також суду не надано жодних доказів з приводу спільного набуття у шлюбі квартири за номером АДРЕСА_1 .

Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконливого висновку, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

При подачі позову до суду ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн. А тому, суд вважає, що в звязку із частковим задоволенням позову слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 352,40 грн.

Оскільки у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено повністю, судові витрати слід залишити за останнім.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 80-81, 89, 141, 178, 191, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 355, 405 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житлом - квартирою за номером АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесений судовий збір в розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування приміщенням квартири відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя