Рішення № 85977947, 19.11.2019, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1756/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Пилипчука О.В.,

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт. Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач за первісним позовом: ОСОБА_1

відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2

вимоги позивача за первісним позовом: про визнання майна спільним майном подружжя і визнання права власності на Ѕ частину спільного майна подружжя

представник позивача за первісним позовом: адвокат Щетніцький Володимир Степанович

представник відповідача за первісним позовом: адвокат Давискиба Віталій Васильович

позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2

відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1

вимоги позивача за зустрічним позовом: про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю одного з подружжя

представник позивача за зустрічним позовом: адвокат Давискиба Віталій Васильович

представник відповідача за зустрічним позовом: адвокат Щетніцький Володимир Степанович

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

23 листопада 2018 року до Томашпільського районного суду, керуючись ст.ст. 60-63,68 СК України, звернулася ОСОБА_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , який проживає по АДРЕСА_1 , з даною заявою, в якій просить визнати за нею право спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину даного будинку.

Даний позов обґрунтований наступним.

24 вересня 1994 року позивачка зареєструвала шлюб з відповідачем. Від спільного шлюбу у сторін народилося два сини: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Подальше сімейне життя між сторонами не склалося і 12 червня 2017 року шлюб між ними було розірвано.

У період спільного життя 29.11.2007 року сторонами за спільні кошти було придбано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

Позивачка зазначає, що вказане домоволодіння було придбано за спільні кошти, але оформлене на ім`я відповідача. У вказаному будинку позивачка, відповідач та їх діти проживають по даний час.

Між сторонами не досягнуто домовленості про поділ житлового будинку як об`єкта права спільної сумісної власності, тому з даним позовом позивачка вимушена звернутися до суду.

18 липня 2019 року відповідачем було подано до суду зустрічну позовну заяву про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_3 , як одного з подружжя, нерухомого майна, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічна позовна заява мотивована наступним.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що твердження ОСОБА_1 про те, що 12 червня 2017 року шлюб між ними було розірвано не відповідає дійсності, оскільки, станом на момент подачі позову розірвання шлюбу в розумінні положень Сімейного кодексу України не мало місця.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що вказівка ОСОБА_1 на те, що житловий будинок було придбано на спільні кошти є такою, що вводить в оману, оскільки у дійсності договір купівлі продажу був виконаний за кредитні кошти отримані ним особисто, з покладенням на нього обов`язків.

Також позивач за зустрічним позовом відмічає, що у кредитній справі відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмових згод, від ОСОБА_1 , укладання з нею договорів поруки, надання нею довідки про доходи, тощо, тобто відсутній жоден факт причетності (обізнаності) чи покладання на неї будь-яких обов`язків. ОСОБА_1 при сімейних сварках не раз дорікала взятим кредитом, вказувала що то кредит і борги за ним належать ОСОБА_3 .

Позивач за зустрічним позовом також вказує, що для обслуговування житлового будинку він скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 04 грудня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 28 лютого 2019 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року підготовче засідання закрито, справу призначено на 14 травня 2019 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 14 травня 2019 року розгляд справи відкладено на 24 червня 2019 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 червня 2019 року розгляд справи відкладено на 18 липня 2019 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 липня 2019 року вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю одного з подружжя об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання спільним майном подружжя, визнання права власності на Ѕ частину спільного майна подружжя. Призначено підготовче засідання на 17 вересня 2019 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2019 року підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду на 19 листопада 2019 року.

Доводи учасників процесу.

19 листопада 2019 року у судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник, адвокат Щетніцький В.С. позовні вимоги за первісним позовом підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені в первісній позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом, адвокат Давискиба В.В. підтримав зустрічні позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у зустрічному позові.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце слухання справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх належність та достовірність, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 24 вересня 1994 року зареєстровано шлюб у Озеринській сільській раді Ківерцівського району Волинської області, актовий запис № 11. Після реєстрації шлюбу сторони взяли прізвище ОСОБА_1/ОСОБА_2. (а.с.5)

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Частинами 1, 2 ст. 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно із ст. 68 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 3ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ч 2 статті 372 ЦК України передбачає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України т аст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно ст. 372 ЦК України, майно що є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відтак згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що«...зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні».

Відповідно дост.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними» (реєстраційний номер в ЄДРСР - 14887466 в).

Те ж саме розтлумачено і в пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5.

Тому, якщо титульним власником спільного є лише один співвласник (наприклад, лише на ім`я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок чи автомобіль), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть не визнається чи заперечується, то на підставі нормст.392 Цивільного кодексу України та приведеної вище правової позиції Верховного Суду України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб`єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин (наприклад, відсутності на це згоди титульного власника) договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.

Судом встановлено, що протягом спільного проживання у шлюбі сторонами було придбано житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , оформлений на ім`я відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29.11.2007 року. (а.с.7)

Отже, системний аналіз наданих сторонами спору доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що позовні вимоги позивача за первісним позовом про визнання майна спільним майном подружжя і визнання права власності на Ѕ частину спільного майна подружжя, придбаного під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є обґрунтованими.

Стосовно вимог зустрічного позову про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_3 нерухомого майна, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , то суд вважає такі вимоги не підлягаючими до задоволення, виходячи із такого.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 стверджує, що на момент подачі первісного позову шлюб між ним та відповідачем ще не був розірваний. При цьому ним не оспорюється сам факт шлюбу та той факт, що нерухоме майно було придбане під час шлюбу.

Нормами сімейного кодексу України вбачається, що розірвання шлюбу та поділ майна подружжя не є нерозривно пов`язаними між собою, вони не є однорідними.

Згідно із ст. 68 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Доводи ОСОБА_3 про те, що будинок був придбаний на кредитні кошти, отримані ним особисто з покладенням на нього обов`язків, за відсутності письмових згод, від ОСОБА_1 суд знаходить неспроможними за наступними обставинами.

Так, дійсно, згідно іпотечного договору від 05 грудня 2007 року, укладеного між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_3 , останнім передано в іпотеку будинок АДРЕСА_1 . (а.с.67-68).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності(права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до змісту вказаної норми статус спірного домоволодіння як спільного сумісного майна визначено на момент її придбання. Поділ спільного сумісного майна подружжя є правом одного із них, яке він вправі реалізувати в будь-який час, а визнання за одним із них права на домоволодіння в порядку поділу спільного сумісного майна не є підставою для припинення іпотеки та не є перешкодою іпотекодержателю у здійсненні своїх прав, зокрема, і права на задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета іпотеки.

Даний висновок відповідає правовій позиції відображеній в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року при розгляді цивільної справи № 718/585/16-ц: якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім`ї і не є особистою власністю.

Перебування спірного майна в іпотеці або дослідження обставин укладання цього договору не впливає на правильність прийнятих рішень, оскільки поділу підлягає майно подружжя, яке також знаходиться у третіх осіб, а гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Окрім того, відповідно до розписки ОСОБА_6 , ОСОБА_3 отримав гроші в сумі 220000 гривень за оренду землі площею 11,5 га, за 10 років.

Відповідно до договору оренди землі укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладеним від 05 грудня 2016 року останньому передано в оренду земельну ділянку, кадастровий номер якої : 4823081700:01:000:0506.

Згідно державного акту виданого на ім`я ОСОБА_1 від 10 жовтня 2012 року, останній належить земельна ділянка, кадастровий номер якої : 4823081700:01:000:0506.

В судовому засіданні було підтверджено, що дані кошти було отримано з метою погашення заборгованості за кредитом, який було оформлено для покупки спірного домоволодіння.

Твердження ОСОБА_3 , що для обслуговування житлового будинку він скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки не відносяться до даного предмету спору, оскільки первісним позивачем не заявлено вимог щодо розподілу даної земельної ділянки.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про те, що спірне майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 було придбано сторонами у період шлюбу та є спільними майном подружжя, яке підлягає поділу.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем ОСОБА_1 оплачено судовий збір при подачі позову до суду в розмірі 704,80 гривень (а.с.1), які відповідно ст. 141 ЦПК України підлягають до стягнення із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 60, 69-72 СК України, п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», статтями 12, 13, 76, 78, 95, 163, 206, 223, 280-289, 354 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя і визнання права власності на Ѕ частину спільного майна подружжя - задовольнити повністю.

Визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 704,80 грн.

В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю одного з подружжя- відмовити повністю.

Судові витрати за зустрічним позовом залишити за позивачем за зустрічним позовом, ОСОБА_3 .

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1

відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 28.11.2019 року

Суддя: О. В. Пилипчук