Рішення № 85977193, 25.11.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/18242/19

Провадження № 2/520/5338/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Шпак К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг»

Мунюти Сергія Васильовича, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 05 серпня 2019 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мунюти Сергія Васильовича, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якому просить суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер 1782639451101, право власності №30628489 від 11.03.2019 року, на підставі якого зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк»; поновити відомості щодо належності нерухомого майна за позивачем по справі.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 08 травня 2008 року він - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.05.2008 року набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

08 травня 2008 року між ВАТ «СВЕДБАНК», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, був укладений договір іпотеки №1506/0508/45-015-Z-1,за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач згодом дізнався, що 11 березня 2019 року регістратор комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Одеської області Манюта С.В. здійснив державну реєстрацію прав та обтяжень на зазначену квартиру, про що вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на трьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за ПАТ «Дельта Банк».

Позивач вважає рішення державного реєстратора таким, що порушує його права та інтереси, а також винесеним з порушенням норм чинного законодавства, оскільки державну реєстрацію права власності було здійснено без усіх необхідних, передбачених законодавством документів, зокрема, без звіту про оцінку предмета іпотеки та не перевірено документи, що підтверджують повноваження заявника на звернення із заявою про проведення державної реєстрації, а також документи щодо кредитної заборгованості. Крім того, як зазначив позивач, його не було належним чином повідомлено про необхідність виконання основного зобов`язання, а відтак дії зі звернення стягнення на нерухоме майно були вчиненні з порушенням порядку для здійснення таких дій.

На підставі викладеного, позивач просить суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу вказану цивільну справу було перерозподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06 серпня 2019 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06 серпня 2019 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ПАТ «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1782639451101.

11 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача АТ «Дельта Банк», в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав необґрунтованості.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17 вересня 2019 року у задоволенні заяви представника відповідача АТ «Дельта Банк» про скасування заходів забезпечення позову. вжитих ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06 серпня 2019 року по справі №520/18242/19 – відмовлено.

24 жовтня 2019 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 25 листопада 2019 року позивач або його представник не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, однак, 22 листопада 2019 року представник позивача надав до суду заяву, в якій позов підтримав, просить суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Представники відповідачів у судове засідання призначене на 25.11.2019 року не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення державному реєстратору Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мунюті С.В. судової повістки та довідковим листом від 24.10.2019 року про особисте сповіщення представника відповідача АТ «Дельта Банк», про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 3 цієї статті передбачено також, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням викладеного, оскільки представники відповідачів не з`явились до судового засідання без поважних причин, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце проведення судового засідання, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 25 листопада 2019 року за відсутності сторін по справі.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1506/0508/45-015, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 100000 доларів США, на строк по 08 травня 2038 року включно, зі сплатою 11,90 відсотків річних на весь строк фактичного користування кредитом.

З договору вбачається, що кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .

Для забезпечення виконання вказаного кредитного договору, 08 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №1506/0508/45-015-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №3848, на підставі якого вжито заборону, зареєстровану в реєстрі за №3849.

За умовами іпотечного договору, іпотекодавець – ОСОБА_1 , в забезпечення належного виконання умов кредитного договору №1506/0508/45-015 від 08 травня 2008 року, передав іпотекодержателю – ВАТ «Сведбанк» належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 08 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №3847.

25 травня 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., зареєстрований в реєстрі за №1306, на підставі якого АТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором №1506/0508/45-015 від 08 травня 2008 року та усіма укладеними до нього забезпечувальними договорами.

На підставі зазначеного договору, до Державного реєстру Іпотек було внесено відповідний запис про іпотекодержателя квартири АДРЕСА_3 , - ПАТ «Дельта Банк», на підставі іпотечного договору №1506/0508/45-015-Z-1 від 08 травня 2008 року, що підтверджується відповідним записом в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №176219684 від 04.08.2019 року.

Зазначені обставини сторонами по справі не спростовувались, а відтак додатковому доказуванню не підлягають.

Надалі, 13 квітня 2018 року представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності на квартиру, загальною площею 62,8 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .

До заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень представником ПАТ «Дельта Банк» були додано документи, які необхідні для здійснення державної реєстрації, зокрема: договір іпотеки №1506/0508/45-015-Z-1 від 08.05.2008 року; лист-вимогу від 03.10.2017 року за вих. № 02.4.1/1514/17; повідомлення про вручення поштового відправлення.

19 квітня 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2 було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 40709808.

За наслідком винесеного державним реєстром рішення, представник ПАТ «Дельта Банк» 23 жовтня 2018 року звернувся до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 19 квітня 2018 року за №40709808, яке було прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2 ; зобов`язати Юридичний департамент Одеської міської ради провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру, загальною площею 62,8 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк», внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати Витяг із Державного реєстру; стягнути з відповідачів на користь ПАТ «Дельта Банк» судові витрати у розмірі 3524,00 грн. (справа №522/18652/18.

За наслідком розгляду вказаної справи, 04 червня 2019 року Київським районним судом міста Одеси було ухвалено рішення, яким у задоволенні вказаного позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відмовлено.

Під час розгляду цієї справи, судом в судовому засіданні 24 жовтня 2019 року було здійснено огляд матеріалів вказаної справи №522/18652/18, та встановлено, що представником ПАТ «Дельта Банк» вказане рішення суду не оскаржувалось, а відтак рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 червня 2019 року набрало законної сили, що також було підтверджено представником ПАТ «Дельта Банк» в судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням вказаних присів норм закону, суд зазначає. що обставини встановлені вказаним рішенням суду, додатковому доказуванню не підлягають.

Судом також встановлено, що під час розгляду вказаної цивільної справи №522/18652/18, представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мунюти Сергія Васильовича з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за наслідком якої державним реєстратором Манютою С.В. 11 березня 2019 року було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №45885442.

На підставі вказаного рішення, державним реєстратором Манютою С.В. було здійснено перереєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ «Дельта Банк», номер запису про право власності №30628489.

Підставою виникнення права власності за ПАТ «Дельта Банк» на вказане майно є: повідомлення, видане 08.10.2017 року «Укрпошта» за №6603100019416; лист-вимога АТ «Дельта Банк» від 03.10.2017 року за вих. №02.4.1/1514/17; іпотечний договір від 08.05.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №3848.

Зазначені обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №176219684 від 04.08.2019 року.

Позивач будучи незгодним з вказаним рішенням державного реєстратора звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з п.4 ч.1 ст. 3 Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст. 10 Закону передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною 2 ст. 18 Закону передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 року №1127.

Відповідно до п. 61 Порядку, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, із огляду на закріплені у статтях 10 та 18 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Як вбачається з вказаного запису про проведену оспорювань державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , у тому числі на підставі іпотечного договору №1506/0508/45-015-Z-1 від 08.05.2008 року.

В іпотечному договору №1506/0508/45-015-Z-1 від 08.05.2008 року міститься пункт 12.3, в якому сторони узгодили, що згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1. та 12.3.2 цього пункту Договору:

- задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб`єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмета іпотеки незалежний експерт повинен використвувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов`язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної, діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 (шестидесяти) робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що, право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання. /п.п.12.3.1/.

З урахуванням того, що в іпотечному договорі, сторони обумовили іпотечне застереження, судом встановлено, що іпотекодержатель – ПАТ «Дельта Банк» у належний спосіб здійснив звернення стягнення на предмет іпотеки, за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вбачається, під час проведення державної реєстрації права власності, у відповідності до п.61 вищезазначеного Порядку, ПАТ «Дельта Банк» було подано державному реєстратору: лист-вимогу ПАТ «Дельта Банк» від 03.10.2017 року за вих. №02.4.1/1514/17; повідомлення, видане 08.10.2017 року «Укрпошта» за №6603100019416, на підтвердження сповіщення ОСОБА_1 про зазначену вимогу та завершення 30-денного строку з моменту її отримання, що підтверджується вищезазначеною інформаційною довідкою за №176219684 від 04.08.2019 року та зазначено представником відповідача у відзиві на позовну заяву, до якого останнім було надано копії вищевказаних документів.

Так, із поданого заявником рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 08.10.2017 року неможливо встановити, що іпотекодавцем ОСОБА_1 отримано саме лист-вимогу ПAT «Дельта Банк» від 03.10.2017 року за №02.4.1/1514/17, оскільки на поштовому повідомленні взагалі відсутня інформація про документ, який підлягав врученню, а також відсутній опис-вкладення поштового відправлення.

Підтвердженням отримання ОСОБА_1 письмової вимоги ПAT «Дельта Банк» має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року №211. (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15).

Тобто вимоги Порядку щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано.

Також судом встановлено, що представником ПАТ «Дельта Банк» до заяви про державну реєстрацію прав до державного реєстратора Карпухіної Л.В., якою було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень з вичерпним переліком підстав, передбачених ст. 24 Закону та п. 18, п. 23 Порядку, а саме: «подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», а також подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», що було предметом розгляду в рамках цивільної справи №522/18652/18, було подано теж саму лист-вимогу від 03.10.2017 року за вих. №02.4.1/1514/17, однак інше поштове повідомлення за №6603100019416.

Отже, за наслідком вище встановлених обставин та наявної інформації, суд вважає, що представником ПАТ «Дельта Банк» не було надано до державного реєстратора належних документів що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, яким в даному випадку є одна та сама особа, письмової вимоги іпотекодержателя, а відтак під час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №45885442, мале місце порушення п.61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 року №1127.

Відповідно до іпотечного договору від 02.05.2008 року №1506/0508/45-015-Z-1, його укладено для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №1506/0508/45/015 від 08.05.2008 року в іноземній валюті в сумі 100000 доларів США.

Згідно з п. 1 ч. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до ч. 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-1356цс15, дійшов висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності (тобто спосіб, який і було обрано ПАТ «Дельта Банк») іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Таким чином, дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення. (Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду колегії цивільної палати Касаційного цивільного суду від 31.10.2018 року у справі № 465/1310/17)

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на те, що підписавши договір іпотеки, іпотекодавець дав добровільну згоду на реалізацію предмета іпотеки, є помилковою та необґрунтованою, оскільки позасудове стягнення, тобто стягнення за іпотекою або застереженням - один із видів примусового стягнення, що, власне, і підтвердив Верховний Суд України вказавши на ці важливі обставини.

Відповідно до договору, предметом іпотеки є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності іпотекодавцю ОСОБА_1 , загальною площею 62,8 кв.м, житловою площею - 37,3 кв.м.

Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 інше нерухоме житлове майно не знаходиться.

Отже, спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140 кв. м.

Виходячи з вищенаведеного, проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк», було неможливим, отже й підстави для здійснення державної реєстрації права власності за товариством були відсутні.

З урахуванням викладених обставин, суд доходить до висновку, що реєстрація права власності на іпотечне майно – квартиру АДРЕСА_1 , за іпотекодержателем - ПАТ «Дельта Банк» здійснено державним реєстратором з порушенням порядку, передбаченого Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто за відсутності документів, що підтверджують завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем, письмової вимоги іпотекодержателя, а також в період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", дія якого розповсюджується на спірне іпотечне майно.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», уразі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, оскільки оскаржуване рішення державного реєстратора є протиправним, у зв`язку з чим, суд доходить про обґрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45885442 від 11.03.2019 13:48:15, яким було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», запис про право власності №30628489 від 04.03.2019 року.

Одночасно, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про поновлення відомостей про право власності за позивачем на спірне нерухоме майно, оскільки скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі прав, під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення - автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасовані, у разі їх наявності у Державному реєстрі прав.

Крім того, під час ухвалення рішення суду в цій справі, судом враховується, що відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5, право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦКУ).

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що зазначеною спірною реєстрацією порушені права позивача, як власника нерухомого майна, гарантовані державою Україна, ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини1950 року, норми якого згідно положень ст.9 Конституції України мають пріоритет над нормами вітчизняного законодавства.

Згідно з ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Разом з тим, відповідачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення державного реєстратора, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на приписах закону, тоді як обставини справи підтверджені певними належними та допустимими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем у позові не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідачів.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 89, 141, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мунюти Сергія Васильовича (місцезнаходження: 65059, м. Одеса, Адміральський проспект, 33а, офіс 502), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б), про скасування державної реєстрації права власності – задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45885442 від 11.03.2019 13:48:15, винесене державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мунютою Сергієм Васильовичем, яким було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», запис про право власності №30628489 від 04.03.2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.