Ухвала суду № 85973395, 05.11.2019, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/19067/19

н/п 1-кс/766/16443/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року м. Херсон

Слідчий суддя Херсонського міського суду Херсонської області Черниш О.Л., за участю секретаря судових засідань Неглядюка Р.В., прокурора Рогова В.В., слідчого Осіпова О.В., представника власника майна – адвоката Горішнього О.О. розглянувши клопотання старшого слідчого СВ ГУНП в АР Крим та Севастополі Осіпова О.В., погодженого з прокурором, про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

Слідчий СВ ГУНП в АР Крим та м.Севастополі звернувся до слідчого судді з клопотанням щодо накладення арешту на майно вилучене під час огляду, а саме посвідчення судноводія малого/маломірного судна №00101/04 виданого 28.10.2016 Управлінням УКРТРАНСБЕЗПЕКИ у Миколаївській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке є відповідним документом про закріплення судноводія за судном, що було вилучене у останнього 21.10.2019 під час проведення обшуку за місцем його проживання, на підставі ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області н/п 1-кс/766/15012/19 від 01.10.2019, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонити користуватись та розпоряджатись вказаним майном, з метою не допущення приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування та передачі майна.

З метою забезпечення арешту майна прошу розглянути клопотання без повідомлення осіб у володінні яких знаходиться майно та без третіх осіб.

В обґрунтування клопотання послався на те, що слідчим відділом ГУНП в АР Крим та м. Севастополі проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 12.06.2019 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019010000000088 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

Проведеним на даний час досудовим розслідуванням установлено, що у відповідності до примітки статті 149 Кримінального кодексу України, під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти серед іншого втягнення у злочинну діяльність, яка у даному випадку полягає у незаконному ввозі мігрантів. Разом з цим, диспозиція зазначеної статті не вимагає того, щоб поняття втягнення у злочинну діяльність охоплювалися лише злочинами, які передбачені Кримінальним кодексом України.

Так, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Кримінального кодексу України, законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Частиною 5 зазначеної статті цього Кодексу передбачено, що Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Крім того, у відповідності до частини 1 статті 7 Кримінального кодексу України, громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно до частини 1 статті 8 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 зазначеної статті цього Кодексу передбачено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 3 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України, Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

Частиною 4 зазначеної статті цього Кодексу передбачено, що у разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

Згідно частини 5 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Також, частиною 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 випливає, що в разі якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються саме правила міжнародного договору.

Так, Протоколом «Проти незаконного ввозу по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію Організації Об`єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності», ратифікованим Законом України № 1433-IV (1433-15) від 04.02.2004, дата набуття чинності для України 21.05.2004, передбачено наступне.

Стаття 1. Зв`язок з Конвенцією Організації Об`єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності.

1. Цей Протокол доповнює Конвенцію Організації Об`єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_789). Він тлумачиться разом з Конвенцією.

2. Положення Конвенції (995_789) застосовуються mutatis mutandis (з лат.: із застереженнями і заявами) до цього Протоколу, якщо в ньому не передбачене інше.

3. Злочини, визнані такими відповідно до статті 6 цього Протоколу, розглядаються як злочини, визнані такими відповідно до Конвенції (995_789).

Стаття 6. Криміналізація.

1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально карних такі діяння, коли вони вчиняються навмисне і з метою одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду:

a) незаконний ввіз мігрантів;

b) коли вони вчиняються з метою створення умов для незаконного ввозу мігрантів;

i) виготовлення підробленого документа на в`їзд/виїзд або посвідчення особи;

ii) придбання або надання такого документа або володіння ним;

c) надання будь-якій особі, яка не є громадянином відповідної держави або не проживає постійно на її території, можливості знаходитися в цій державі без дотримання необхідних вимог для законного перебування в ній шляхом використання способів, згаданих у підпункті (b) цього пункту, або будь-яких інших незаконних засобів.

2. Кожна Держава-учасниця також вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально карних такі діяння:

a) за умови дотримання основних принципів своєї правової системи - замах на вчинення будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 цієї статті;

b) участь як спільника у вчиненні будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 (a), (b) (i) або (c) цієї статті, і, за умови дотримання основних принципів своєї правової системи - участь як спільника у вчиненні будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 (b) (ii) цієї статті;

c) організацію інших осіб або керівництво ними з метою вчинення будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 цієї статті.

3. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися, для того щоб визнати в якості таких, що обтяжують злочини, обставини, визнані такими відповідно до пункту 1 (a), (b) (i) та (c) цієї статті, і, за умови дотримання основних принципів своєї правової системи, злочини, визнані такими відповідно до пункту 2 (b) і (c) цієї статті, обставини:

a) які ставлять або можуть поставити під погрозу життя або безпеку відповідних мігрантів;

b) які зв`язані з нелюдським або принижуючим гідність поводження з такими мігрантами, у тому числі з метою експлуатації.

4. Ніщо в цьому Протоколі не перешкоджає Державі-учасниці вживати заходів щодо будь-якої особи, діяння якої є кримінально карним відповідно до її внутрішнього законодавства.

Таким чином, відповідно до вказаного Протоколу, який ратифікований відповідним Законом України, незаконний ввіз мігрантів, відповідно до чинного законодавства, є різновидом злочину, яким має транснаціональний характер. Міжнародні договори залежно від обсягу взятих державами на себе зобов`язань у сфері кримінального права можуть встановлювати зобов`язання криміналізувати окремі дії або ж встановити вид покарання за певні дії, визнані злочинними. Конвенція ООН та Протокол є прикладом міжнародного договору, яким встановлене зобов`язання як з приводу криміналізації певних дій, так і з приводу необхідності встановлення виду покарання за їх вчинення.

Крім того, згідно до Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, ратифіковано Законом України № 2530-VI (2530-17) від 21.09.2010, дата набрання чинності для України 01.03.2011, згода людини на її подальшу експлуатацію, отримана з використанням уразливого стану цієї особи, чи з використанням обману, не виключає кримінальної відповідальності.

Досудовим розслідуванням установлено, що приблизно у 2013 році, більш точну дату та час слідством встановити не надалося можливим, ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3 та іншими невстановленими особами, які перебувають на території Республіки Туреччини, а також іншими невстановленими органом досудового розслідування особами, розробив злочинну схему щодо вербування осіб (моряків) на території України, які перебувають в уразливому стані (тобто внаслідок збігу тяжких сімейних та матеріальних обставин, викликаних скрутним матеріальним становищем, відсутністю роботи, а також постійного джерела доходів, тощо) та переміщення їх через державний кордон України до Республіки Туреччини, з метою їх експлуатації, з використанням обману, на морських суднах закордонного прямування та яхтах в якості членів екіпажу для втягнення зазначених осіб у злочинну діяльність, яка полягає у перевезенні з території Турецької Республіки морським шляхом на зазначених суднах нелегальних мігрантів до Республік Греції та Італії.

Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючи умисно з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та керуючись метою вчинення кримінальних правопорушень, спрямованих на порушення конституційних прав людини – особисту волю, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, які перебувають на території Республіки Туреччини, а також іншими невстановленими органом досудового розслідування особами, приблизно у 2016 році, більш точну дату та час слідством не встановлено, залучили до вищезазначеної незаконної діяльності ОСОБА_4 , який разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за їх вказівками, повинен був здійснювати вербування осіб, з використанням обману, тобто пропонування «роботи» в якості членів екіпажу на плавзасобах із попереднім навчанням на території України та Республіки Туреччини керувати судном, повідомляючи умови перетину кордону та пропонуючи високий заробіток.

Підшукавши таких осіб, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , діючи умисно, за попередньою змовою, з метою особистого незаконного збагачення, призначали зустріч особам, під час яких довідавшись, що вони внаслідок збігу тяжких сімейних та матеріальних обставин, викликаних скрутним матеріальним становищем, відсутністю роботи та постійного джерела доходів перебувають в уразливому стані, усвідомлюючи цю обставину, умисно використовуючи її у своїх протиправних цілях, з використанням обману пропонували особам «роботу» за кордоном в якості членів екіпажу на плавзасобах, пов`язану з їх переправлення з території України до Республіки Туреччини для модернізації та реконструкції зазначених маломірних морських суден.

Так, приблизно в середині літа 2016 року, більш точний час та дату органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4 та іншими невстановленими слідством особами, які перебувають на території Республіки Туреччини, відповідно до заздалегідь розробленого плану, підшукали потерпілого ОСОБА_5 та довідавшись, що він внаслідок збігу тяжких сімейних та матеріальних обставин, викликаних скрутним матеріальним становищем, відсутністю роботи та постійного джерела доходів перебуває в уразливому стані, усвідомлюючи цю обставину, умисно використовуючи її у своїх протиправних цілях, прибули за місцем його проживання на територію, розташовану біля будинку № 166 по проспекту Адмірала Сенявіна в м. Херсон, де з використанням обману, за грошову винагороду в сумі 3500 доларів США, запропонували йому «роботу», пов`язану з перегоном із України до Республіки Туреччини морським шляхом маломірного плавзасобу (яхти) з бортовим номером « НОМЕР_1 – 5127 – НОМЕР_2 », що перебувала на причалі в м. Нова Каховка м. Таврійськ Херсонської області, для здійснення її реконструкції та модернізації, на що потерпілий ОСОБА_5 погодився, таким чином було здійснено його вербування.

Далі, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншими невстановленими слідством особами, які перебувають на території Республіки Туреччини з метою особистого незаконного збагачення шляхом вербування осіб (моряків) на території України, які перебувають в уразливому стані (тобто внаслідок збігу тяжких сімейних та матеріальних обставин, викликаних скрутним матеріальним становищем, відсутністю роботи, а також постійного джерела доходів, тощо) та переміщення їх через державний кордон України до Республіки Туреччини, з метою їх експлуатації на морських суднах закордонного прямування та яхтах в якості членів екіпажу у формі втягнення зазначених осіб у злочинну діяльність, яка полягає у перевезенні морським шляхом на зазначених суднах нелегальних мігрантів з Республіки Туреччини до Італійської Республіки, з використанням обману, повідомили потерпілому ОСОБА_5 про необхідність підшукання ще двох членів суднокоманди, для перегону із України до Республіки Туреччини маломірного морського плавзасобу (яхти) з бортовим номером «УНО – 5127 – НОМЕР_2 », для здійснення її реконструкції та модернізації.

Так, потерпілий ОСОБА_5 , будучи впевненим, що його дії не є протиправними та полягають лише в перегоні маломірного плавзасобу до Туреччини для її реконструкції та модернізації, запропонував своєму знайомому – потерпілому ОСОБА_6 вищезазначену роботу. Потерпілий ОСОБА_6 , внаслідок збігу тяжких сімейних та матеріальних обставин погодився на пропозицію ОСОБА_5 та вони розуміючи, що для виконання роботи необхідний ще один член суднокоманди, у зв`язку з чим потерпілий ОСОБА_6 також запропонував вказану роботу своєму знайомому ОСОБА_7 , який також надав свою згоду.

У подальшому, для досягнення зазначеної мети ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та іншими невстановленими слідством особами, які перебувають на території Республіки Туреччини сплатили всі витрати пов`язані з оформленням паспортних документів громадянин України для виїзду за кордон на ім`я потерпілого ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Після отримання потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також ОСОБА_7 паспортів громадян України для виїзду за кордон, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , прибули у м. Херсон, де продовжуючи вербування, з використанням обману та уразливого стану осіб, повідомили ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що робота полягає лише у перегоні із України до Республіки Туреччини маломірного плавзасобу (яхти) з бортовим номером « НОМЕР_1 5127 – НОМЕР_2 », що перебувала на причалі в м. Нова Каховка м. Таврійськ Херсонської області, для здійснення її реконструкції та модернізації та забрали в них зазначені паспорти. Після цього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також ОСОБА_7 , про необхідність виготовлення їх фотографій розмірами 3х4, для подальшого оформлення морських документів.

Так, через декілька днів, після виготовлення зазначених фотографій, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , знову прибули у м. Херсон, де під час зустрічі отримали фотознімки від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

У подальшому, на початку вересня 2016 року, точна дата та час слідством не встановлено, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , діючи за вказівками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , прибули до місця розташування маломірного плавзасобу (яхти) з бортовим номером «УНО – 5127 – НОМЕР_2 », що перебувала на причалі човновій станції в м. Нова Каховка м. Таврійськ Херсонської області, де останні провели інструктаж та надали раніше виготовлений пакет документів на яхту з бортовим номером « НОМЕР_1 – 5127 – К», де судновласником та капітаном значився потерпілий ОСОБА_5 , а також паспорти громадянин України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Після цього, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , представили ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , як членам суднокоманди ОСОБА_8 як особу яка навчить їх керувати судном та піде з ними на вказаному судні до Республіки Туреччини.

Наступного дня, точний час слідством не встановлено, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у супроводі ОСОБА_8 , діючи за вказівкою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на яхті з бортовим номером «УНО – 5127 – НОМЕР_2 », відправились від причалу в м. Нова Каховка м. Таврійськ Херсонської області та водним шляхом прибули до порту м. Очаків Миколаївській області.

Далі, у м. Очаків Миколаївської області прибули ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , де останні особисто здійснювали оформлення відповідних документів для необхідного проходження прикордонно - митного оформлення.

Після оформлення всіх необхідних документів та безпосередньо перед виходом яхти з бортовим номером «УНО – 5127 – К» в відкрите море, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення та керуючись метою вчинення кримінальних правопорушень, спрямованих на порушення конституційних прав людини – особисту волю, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, які перебувають на території Республіки Туреччини, а також іншими невстановленими органом досудового розслідування особами, повідомили потерпілому ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що їм необхідно буде у Республіці Туреччині завантажити вказану яхту нелегальними мігрантами та перевезти їх морським шляхом за наданими учасниками злочинної схеми координатами, на що потерпілі, окрім ОСОБА_8 , відповіли категоричною відмовою. Після цього, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у грубій формі повідомили, що вони витратили на останніх велику суму грошових коштів, оформили всі документи та шляху назад в ним немає, при цьому попередили, що у разі невиконання їх злочинних вказівок, у них та їх близьких родичів будуть великі проблеми, так як їм відомо де вони проживають.

Побоюючись за своє життя та здоров`я, а також своїх близьких родичів, у зв`язку з перебуванням в уразливому стані, внаслідок збігу тяжких сімейних та матеріальних обставин, викликаних скрутним матеріальним становищем, відсутністю роботи та постійного джерела доходів, потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , були вимушені погодитись та продовжити шлях слідування на маломірному плавзасобі (яхті) з бортовим номером « НОМЕР_1 – 5127 НОМЕР_2 », за супроводом ОСОБА_8 з порту м. Очаків Миколаївській області до Туреччини.

Так, у подальшому слідуючи морем, поблизу берегів Туреччини, яхта з бортовим номером « НОМЕР_1 – 5127 – НОМЕР_2 » зазнала технічних несправностей у вигляді виходу з ладу паливного насосу, у зв`язку з чим, члени суднокоманди здійснили швартування біля найближчого берегу Республіки Туреччини. Далі, ОСОБА_8 , за допомогою мобільного зв`язку, зателефонував ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яким повідомив про зазначену подію.

Так, через декілька днів, до них в Туреччину прибув ОСОБА_4 разом із необхідними для усунення несправностей запчастинами. Полагодивши маломірний плавзасіб ОСОБА_4 разом із ОСОБА_8 повернулись до України повітряним шляхом. Перед цим, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 діяти за їх вказівками, а також вказівками, які будуть надходити їм за допомогою наявних на яхті мобільних телефонів, збоку їх спільників.

У подальшому, від особи на ім`я ОСОБА_9 , повні анкетні дані якої на даний час не встановлені, який перебував на території Туреччини та діяв спільно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а також іншими невстановленими слідством особами, які перебувають на території Республіки Туреччини за допомогою мобільного зв`язку надав вказівку ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про посадку на борт нелегальних мігрантів та повідомив координати місця посадки.

Так, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 прибувши морським шляхом на яхті з бортовим номером « НОМЕР_1 – 5127 – К», відповідно до наданих координат в обумовлене місце та час, де на них чекало 44 особи з числа біженців з Сирії у супроводі двох осіб, громадян Республіки Туреччини, повні анкетні дані яких на даний час не встановлені. Після здійснення посадки на борт вказаного судна 44х осіб - нелегальних мігрантів, на мобільний термінал що перебував на судні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , від особи на ім`я ОСОБА_9 , надійшли координати місця доставки вказаних нелегальних мігрантів, що було островом Сицилія Республіки Італії.

Слідуючи морем із нелегальними мігрантами, не дійшовши приблизно 80 морських миль до острову Сицилія Республіки Італії, яхта з бортовим номером « НОМЕР_1 5127 – К» була затримана правоохоронними органами зазначеної держави та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також ОСОБА_10 , були заарештовані та поміщені до місць попереднього ув`язнення.

Зазначене підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, у вигляді допиту потерпілого ОСОБА_5 , пред`явлення потерпілому ОСОБА_11 осіб для впізнання за фотознімками, допиту потерпілого ОСОБА_6 , пред`явлення потерпілому ОСОБА_6 осіб для впізнання за фотознімками, проведеними обшуками за місцем проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , протоколами за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій у вигляді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, огляду маломірного плавзасобу з бортовим номером ДНІ-7401-К, проведеним обшуком за місцем проживання ОСОБА_1 та іншими доказами і матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

31.10.2019 слідчим слідчого відділу Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі оглянуто та вилучено для проведення відповідної експертизи посвідчення судноводія малого/маломірного судна №00101/04 виданого 28.10.2016 Управлінням УКРТРАНСБЕЗПЕКИ у Миколаївській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке є відповідним документом про закріплення судноводія за судном, що було вилучене у останнього 21.10.2019 під час проведення обшуку за місцем його проживання, на підставі ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області н/п 1-кс/766/15012/19 від 01.10.2019, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завдання арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно п.3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально – правового характеру щодо юридичної особи.

Згідно п.4 ч. 2 ст. 170 КПК України у випадку передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нищу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь – якій із ознак, зазначених у п. 1-4 ч.1 ст. 96 -2 Кримінального кодексу України.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

З метою забезпечення можливої конфіскації та уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню у разі відчуження майна його власником – підозрюваними або третіми особами або довіреними ним особами, та попередження знищення та з метою забезпечення цивільних позовів потерпілими необхідно накласти арешт на зазначене майно.

Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання, просив суд його задовольнити. Крім того, пояснив, що посвідчення судноводія на ім`я ОСОБА_1 вилучено під час обшуку, проведеного за місцем проживання ОСОБА_1 , оскільки про вилучення посвідчення було безпосередньо зазначено в ухвалі слідчого судді. Твердження про зазначення в ухвалі про надання дозволу на обшук вилучення посвідчення судноводія прокурор обґрунтував тим, що посвідчення судноводія ідентично документу про закріплення судноводіїв (стернового-моториста) за судном. У зв`язку з тим, що під час огляду яхти було виявлено посвідчення судноводія на ім`я ОСОБА_13 , який є власником яхти, а під час обшуку у ОСОБА_1 були виявлені печатки, по яких призначені експертизи, є підстави вважати, що посвідчення судноводія на ім`я ОСОБА_1 є підробним. З метою підтвердження своїх підозр щодо підробки документу слідчий звернувся із запитами. Якщо підозри щодо підробки документа не підтвердяться, то посвідчення буде повернуто ОСОБА_1 .

Представник власника майна надав письмові заперечення на клопотання, у судовому засіданні просив у накладенні арешту на майно – посвідчення судноводія малого/маломірного судна на ім`я ОСОБА_1 . На обґрунтування безпідставності накладення арешту на майно зазначив, що під час обшуку у ОСОБА_1 21.10.2019року було вилучено посвідчення судноводія на його ім`я. 22 жовтня 2019року слідчий звертався із клопотанням про накладення арешту на частину арештованого майна, проте посвідчення судноводія в переліку майна, яке підлягає арешту, не було.

Дослідивши клопотання, письмові матеріали, заслухавши пояснення сторін слідчий суддя прийшов до висновку що клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, зокрема, повинен врахувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу) та наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчий, прокурор просить накласти арешт на майно з метою забезпечення його можливої конфіскації та уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню у разі відчуження майна його власником – підозрюваним або третіми особами або довіреними ним особами, та попередження знищення та з метою забезпечення цивільних позовів потерпілими.

Прокурор не зазначив конкретної мети арешту посвідчення у даному кримінальному провадженні, а лише процитував норму КПК України, якою визначено перелік випадків, за наявності яких слідчий, прокурор може звернутися до слідчого судді за накладенням арешту.

Із зазначеного формулювання у клопотанні слідує, що прокурор не визначився із метою накладення арешту, а відтак слідчий суддя вважає, що мети, визначеної законом для арешту майна, не існує.

Посвідчення не може бути предметом конфіскації, оскільки не містить ознак майна, що може бути конфісковано.

Не зазначено і негативних наслідків, які можуть настати за відсутності арешту.

Відповідно до ст.131 КПК України арешт майна є одним із заходів кримінального провадження.Арешт посвідчення пропонується накласти у кримінальному провадженні, яке здійснюється за ч.2 ст.149, ч.4 ст.358КК України. ОСОБА_1 у зазначеному кримінальному провадженні має статус тільки третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Зокрема, частина 4 ст.358 КК України передбачає відповідальність за використання завідомо підробленого документа. Органом досудового розслідування не встановлено факту використання посвідчення судноводія на ім`я ОСОБА_1 як завідомо підробленого.

Слідчий, прокурор не маючи жодних відомостей і ознак підроблення документи, утримуючи його без правових підстав, вчиняють дії на відшукання ознак можливої підробки документа, що суперечить принципу законності, визначеного ст.9 КПК України.

Твердження прокурора про те, що посвідчення судноводія і закріплення судноводія це ідентичні поняття не відповідає приписам нормативних актів і є лише довільним тлумаченням цих понять як ідентичних.

Порядок видачі посвідчення судноводія регулюється Положенням про Порядок видачі посвідчень водія малого/маломірного судна, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури від07.05.2013року №283.

Посвідчення судноводія – це є документ, що надає право управління ММС, оформлений та виданий у порядку, визначеному цим Положенням.

Крім того, вказаним Положенням врегульований порядок видачі таких посвідчень та подальшого підтвердження кваліфікації.

У класифікаторі професій зазначені професії (КП 8340) «моторист»- стерновий (керманич), «судноводій маломірного судна», «стерновий керманич».

Закріплення судноводія (який має відповідне посвідчення на право керування судном відповідного класу) регулюється відомчими наказами (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 03.04.2017року №169, Наказ Державного комітету рибного господарства від 23.09.1998року №129 та ін..)

Із зазначеного слідує, що посвідчення судноводія малого/маломірного судна та документ, який закріплює моториста – стернового моториста за конкретним судном є абсолютно різними за своєю правовою природою документами.

Документ про закріплення конкретного судноводія за чітко визначеним судном є документом розпорядчого характеру, тоді як посвідчення судноводія є документом дозвільного характеру, яким посвідчується певне право особи без персоніфікації судна.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук у ОСОБА_1 особистий документ ОСОБА_1 судноводія не був зазначений у переліку речей та документів, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання.

Відповідно до ч.7 ст.236КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Ч. 1 ст. 16 КПК визначає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення.

У ч. 2 ст. 16 уточнюється, що без судового рішення можливе обмеження права власності тільки шляхом застосування процедури «тимчасового вилучення майна», яка визначена ст. 167–169 КПК України.

Обмеження права власності на майно, яке було тимчасово вилучене у кримінальному провадженні, не може тривати довше, ніж зазначено у ч. 5 ст. 171 або ч. 6 ст. 173 КПК.

Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна має бути подане слідчому судді не пізніше наступного робочого дня після його вилучення, інакше майно має бути негайно повернуте особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснених на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна має бути подане слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше воно має бути негайно повернуте особі, в якої його було вилучено.

Якщо слідчий чи прокурор звернулися до суду з клопотанням про арешт майна, але слідчий суддя протягом 72 годин не постановив ухвалу про його арешт, слідчий зобов`язаний негайно повернути майно. А якщо слідчий чи прокурор у передбачених законом випадках не повертають майно, їх бездіяльність може бути оскаржена слідчому судді у порядку, визначеному п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.

Слідчий, прокурор після вилучення посвідчення під час обшуку протягом визначеного законом часу не звернулися до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, натомість із сплином значного часу після обшуку – 31 жовтня 2019року (обшук проведено 21 жовтня 2019року) склали протокол про огляд документів.

Проведення огляду врегульовано ст.237КПК України, відповідно до якої огляд місцевості, приміщення, речей і документів проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, і при проведенні огляду дозволяється вилучення лише тих речей і документів, які мають значення для кримінального провадження.

Згідно протоколу огляду при огляді посвідчення не зафіксовано відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, в рамках розслідування якого вилучено посвідчення ( ч.2 ст.149, ч.4 ст.358КК України), а відповідно підстав для вилучення посвідчення не було.

Відповідно до ч.2 ст.173КПК України при вирішенні питання про арешт слідчий суддя повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна;2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні(якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 12 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність(якщо арешт накладається у випадках, передбачених пунктами 3,4 частини другої статті 170 цього Кодексу; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу та інші обставини.

Частиною 1 статті 173КПК України визначено, що слідчий суддя відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, слідчий суддя прийшов до висновку, що підстави для накладення арешту на майно – посвідчення судноводія на ім`я ОСОБА_1 відсутні, і прокурор не довів необхідність такого арешту. Арешт посвідчення до отримання відомостей про його дійсність, як це зазначає прокурор, суперечить приписам кримінального процесуального закону.

Ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, прокурором не доведено і слідчим суддею їх не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення.

Таких обставин прокурором не доведено і слідчим суддею їх не встановлено, а тому клопотання про арешт майна задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 98, 170-173 КПК України,слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ ГУНП в АР Крим та Севастополі Осіпова О.В., погодженого з прокурором, про арешт майна, а саме: посвідчення судноводія малого/маломірного судна №00101/04, виданого 28.10.2016 Управлінням Укртрансбезпеки у Миколаївській області на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена шляхом подання протягом п`яти днів апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.

СуддяО. Л. Черниш