Рішення № 85967022, 28.11.2019, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер судової справи: 225/828/19

Номер провадження: 2/225/741/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Нємиш Н.В.,

за участю

секретаря судового засідання – Андрієвої Т.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших розрахунковим виплатам та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26.12.2018 року по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1998 року працював на шахті ВП «шахта «Центральна», що входить до складу ДП «Торецьквугілля» в якості горно робочого очисного забою 5 розряду - підземного, з повним робочим днем на підземній роботі, машиністом гірничовиємкових робіт 6 розряду підземний з повним робочим днем на підземній роботі, його праця тривалий час була у шкідливих умовах праці під впливом шкідливих факторів виробничого середовища. 26.12.2018 року був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію (наказ №199 від 26.12.2018). В цей же день розрахунок з ним всіх належних виплат при звільненні не проведено. Станом на день прийняття позову до розгляду судом, відповідач виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі за грудень 2018 року, належну йому вихідну допомогу та одноразову допомогу за довголітню працю. Відповідно до даних карткового рахунку позивача розрахунок за цими виплатами був виконаний відповідачем у січні та лютому 2019 року, але розрахунок виконаний не в повному обсязі. Вважає, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тому повинний виплатити середній заробіток за час затримки з 26.12.2018 по день фактичного розрахунку.

23.07.2019 року від Державного підприємства «Торецьквугілля» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просить позов задовольнити частково, а саме в сумі 14526,00 грн. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 дійсно працював на шахті ВП «шахта «Центральна», що входить до складу ДП «Торецьквугілля» в якості горно робочого очисного забою 5 розряду - підземного, з повним робочим днем на підземній роботі, машиністом гірничовиємкових робіт 6 розряду підземний з повним робочим днем на підземній роботі. 26.12.2018 року звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію. Наряд-розпорядження про звільнення ОСОБА_1 було передано в розрахунковий відділ ВП «Шахта «Центральна» 14.01.2019 року – саме з цього часу суми до виплат по розрахунку були нараховані позивачу, а саме було нарахована компенсація за невикористану відпустку у сумі 2248,47 грн., та трьохмісячна допомога у зв`язку з переходом на пенсію у сумі 35508,00 грн., та виплачено платіжним дорученням №5 від 25.02.2019 року. Так, як позивач звернувся з вимогою про розрахунок 14.01.209 року, то і застосування відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України наступає з 15.01.2019 року до дня повного розрахунку – 25.02.2019 року (27 робочих днів Х 538,00 грн. = 14526,00 грн.). Інших сум належних до виплат ОСОБА_1 від ВП «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля» не має, заборгованість по першим п`яти дням тимчасовою втрати працездатності не має, остання сума сплачена 6146,67 грн. 13.02.2019 року. За лікарняними з 27.11.2017 року по 11.12.2017 року, з 02.11.2018 року по 10.11.2018 року буде проведений перерахунок за рахунок коштів ФСС ВПТ, при умові сплати страхових внесків за попередні шість місяців, що передували лікарняному. Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено застосування до роботодавця такого санкційного заходу як виплата працівникові середнього заробітку за час затримки виплати лікарняних, а відтак, застосування норми ст. 117 КЗпП України до затримки виплат по лікарняним листам є безпідставним.

30.07.2019 року позивач надав відклик на відзив в якому зазначив, що з розрахунком відповідача не погоджується та зазначає, що період затримки розрахунку починається з дня його звільнення, а саме 26.12.2018 року по день фактичного розрахунку, який на теперішній день закінчується 06.06.2019 року, бо 06.06.2019 року відповідач востаннє провів на картковий рахунок ОСОБА_1 - зарахування з/п та ін. виплат ДП «Торецьквугілля» в розмірі 8757,59 грн. Таким чином, середній заробіток за час затримання розрахунку з 26.12.2018 по 06.06.2019 року складає 57028 грн.

Позивач до судового засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримав, також надав розрахунок сум, що підлягають стягненню з відповідача, з якого вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки, а саме за період з 26.12.2018 року по 06.06.2019 року в сумі 57028 грн..

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав частково, з підстав викладених у відзові на позов.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідив матеріали справи, суд доходить висновку, що заявлені вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, що регулюються КЗпП України та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивач ОСОБА_1 з 21.10.1998 року знаходився у трудових відносинах з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля». 26.12.2018 року був звільнений з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію за віком (наказ №199 від 26.12.2018) (а.с. 7-9).

Як вбачається з відзиву на позов відповідачем був проведений повний розрахунок заборгованості 25.02.2019 року, однак представником відповідача не надано жодного доказу на підтвердження зазначеного факту.

Однак, з виписки з рахунка приватного клієнта ОСОБА_1 за період з 01.02.2019 року по 30.07.2019 року вбачається, що відповідачем був проведений останій розрахунок з позивачем 06.06.2019 року (а.с. 127), зазначений факт стороною відповідача не спростований.

Отже, відповідно до довідки № 07/707 від 19.07.2019 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 538,00 грн. (а.с.116).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення.

Частиною 2 стаття 22 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2007 року № 715/13982 (далі - Порядок) передбачено, що підставою для оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов`язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованою в Мін`юсті 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі - постанова КМУ № 1232).

Отже, обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільнені працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом з`ясовано, що в порушення вказаних положень КЗпП України підприємство остаточний розрахунок з належних до сплати сум з позивачем провело 06.06.2019 року.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно з п. 2, п. 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством – на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз. 5 п. 25 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами, законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року №13, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, суд доходить висновку, що не проведення своєчасного розрахунку з позивачем є порушенням статей 47 та 116 КЗпП України.

Враховуючи зазначене, положення Порядку про обчислення середньої заробітної плати, а також встановлені судом фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що з відповідача по справі на користь позивача необхідно стягнути розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27.12.2018 по 06.06.2019 на загальну суму 58642 грн. 00 коп., виходячи із 109 робочих днів при середньоденному заробітку у розмірі 538,00 грн.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач не ставить питання про стягнення з відповідача судового збору, сплаченого при зверненні до суду, тому суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 12,13,81,89, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Торецьквугілля» (місце знаходження: Донецька область, м.Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 58642 (п`ятдесят вісім тисяч шістсот сорок дві) гривні 00 коп. (сума зазначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 ч. 1 Розділу XIІІ Перехідних Положень ЦПК України).

Суддя: