Ухвала суду № 85966009, 31.10.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №200/19371/17

Провадження №2а/200/112/19

У Х В А Л А

«31» жовтня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Женеску Е.В.,

за участю секретаря Яковенко А.С.

представника позивача: Гусакової О.Б.

представника відповідача: Сірика А.С..

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро адміністративну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи – Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, недійсним свідоцтва та скасування державної реєстрації права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи – Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету ДМР від 27.11.1991 року №46, визнання недійсним свідоцтва про правіо власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 №442102 від 21.06.2006 року та скасування державної реєстрації права власності.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Представник відповідача Сірик А.С. подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки враховуючи суб`єктний склад учасників справи та у відповідності до ст. 20 ГПК України, справа підсудна Господарському суду Дніпропетровської області. Нежитлове приміщення № IX поз. 1-20 житлового будинку літ. А-5, площею 176,1 кв. м., що знаходиться за адресою: просп. Правди, буд. 46 належить територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради на підставі свідоцтва про право власності серія ЯЯЯ № 442102 від 21.06.2006. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення № 46 від 1991 року, яке стало підставою для видачі свідоцтва про право власності від 21.06.2006 на спірний об`єкт та скасування державної реєстрації права власності. В той же час, вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва та скасування державної реєстрації є похідними від вимоги щодо скасування рішення міської ради від 1991 № 46. Таким чином, предметом спору є оспорювання права власності міської ради на спірне нежитлове приміщення.

Суд заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи та клопотання про закриття провадження прийшов до наступного висновку.

Як стверджує позивач, 15 листопада 2015 року установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» було ухвалено рішення щодо створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» за адресою: АДРЕСА_1 та надали йому назву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46», що підтверджується протоколом № 1 від 15.11.2015 року.

В результаті чого, 28 січня 2016 року в Єдиному державному реєстрі за № 1 224 102 0000 075438 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» (далі - Об`єднання) за адресою: м. Дніпро, проспект Газети «Правда» (Слобожанський), буд. 46.

Таким чином, на момент 2006 року власниками підвалу були співвласники багатоквартирного будинку, тому ними було створено Об`єднання для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, в тому числі й допоміжним приміщенням (підвалом).

Але, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за№ 98341166 від 25.09.2017 року, Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі права власності володіє нежитловим приміщенням, а саме: підвалом житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 176,1 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності серія ЯЯЯ № 442102 від 21.06.2006 року.

З огляду на вище вказане, вбачається, що Відповідач фактично володіє на підставі права власності допоміжним приміщенням (підвалом) житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 176,1 кв.м., а нежитловим приміщенням, оскільки допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків та не відповідає законодавству України.

Таким чином, існування свідоцтва про право власності серія НОМЕР_2 від 21.06.2006 року порушує права власників квартир багатоквартирного будинку, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

У свою чергу, згідно пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За змістом частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі, землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також спори у справах щодо майна, що є предметом зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Аналіз змісту наведених статей Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних та господарських справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивач фактично обґрунтував позовні вимоги тим, що право власності на нежитлове приміщення а саме: підвал житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 176,1 кв.м зареєстровано за відсутності правових підстав, а власники квартир багатоквартирного будинку протиправно позбавлені права власності на майно, тобто звернення позивача до суду пов`язане із захистом права власності на нерухоме майно, у зв`язку із чим, суд приходить до висновку про неможливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства як такої, у якій відсутні ознаки публічно-правового спору, а дана справа є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором ОСББ «Правда 46» та Виконавчого комітету Дніпровської міської ради щодо права на вказаний об`єкт нерухомого майна.

У силу статей 3, 169 та 172 Цивільного кодексу України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки як учасники цивільних відносин.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законодавством України про місцеве самоврядування власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в своїй самоврядній діяльності не є підпорядкованими іншим органам місцевого самоврядування.

Справи у спорах між органами місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких органи місцевого самоврядування є учасниками цивільних відносин та реалізують повноваження власника майна, не мають ознак публічно-правового спору та належать до юрисдикції господарських судів.

З предмета та підстав позову, викладених у позовній заяві, вбачається, що позивач звернувся до суду з цим позовом на захист порушеного (на його думку) права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна до відповідача як особи, за якою зареєстровано право власності на те ж саме майно, тобто, спір, який виник із майнових відносин приватноправового характеру, та існування якого не залежить від додержання вимог законодавства при здійсненні запису про реєстрацію права суб`єктом державної реєстрації прав.

При вирішенні подібного спору Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження 11-377апп18) дійшла висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж майна; належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частина перша статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що провадження у адміністративній справі №200/19371/17 підлягає закриттю, а заявлені вимоги належить розглядати відповідному господарському суді за правилами Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, пункту 1 частини першої статті 238, статті 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у адміністративній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи – Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, недійсним свідоцтва та скасування державної реєстрації права власності.

Роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду із зазначеними вимогами в порядку господарського судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення . Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 299 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень КАС України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Е.В. Женеску