Рішення № 85960186, 26.11.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/1252/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лелюка О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіщук О.І.,

позивача та представника відповідача Гречанюк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яка полягає у не нарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу (пенсії) у зв`язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії у розмірі 22136,22 грн за період з 01 жовтня 2017 року за рішеннями судів відповідно до індексу споживчих цін, згідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код 40329345, адреса місцезнаходження: вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, 58022) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходу з 01 жовтня 2017 року із невчасно виплаченої пенсії у розмірі 22136,22 грн відповідно до індексу споживчих цін, згідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код 40329345, адреса місцезнаходження: вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, 58022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) кошти на відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2019 року відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, встановлено строки для подання заяв по суті справи.

В обґрунтування позову позивач, з урахуванням відповіді на відзив, посилалась на порушення відповідачем вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та вказувала про не виплату та не нарахування їй компенсації втрати частини доходів (пенсії). Зазначала, що зверталась до відповідача із заявою про здійснення виплати компенсації втрати частини доходів (пенсії), однак листом від 31 липня 2019 року у такій виплаті їй відмовлено, оскільки в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та в рішенні Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року по справі №824/705/18-а відсутнє зобов`язання щодо виплати компенсації втрати частини доходів. Позивач вважає такі дії пенсійного органу неправомірними, оскільки з 01 жовтня 2017 року та протягом 2018-2019 років з його вини донараховану частину пенсії їй виплачено з порушенням строків виплати, встановленими законодавством та відмовлено в нарахуванні та виплаті компенсації. Обґрунтовуючи ці позовні вимоги, позивач посилалась і на низку судових рішень суду касаційної та судів апеляційної інстанцій в аналогічних правовідносинах. Також вказувала, що протиправні дії відповідача завдали їй моральної шкоди, яка полягала у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль на відновлення її порушеного конституційного права на належний рівень пенсійного забезпечення та порушеного права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням відповідачем строків виплати пенсії. У зв`язку із цим просила суд відшкодувати витрати на моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.

Відповідач щодо задоволення позову заперечував. У наданому суду відзиві на позовну заяву вказував, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року Головним управлінням здійснено розрахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу з 1,35 % до 1% при призначенні пенсії за віком з урахуванням пункту 4.4 Прикінцевих положень до Закону України №1058-IV з урахуванням вже отриманих сум пенсії, починаючи з 01 жовтня 2017 року. Зазначав, що суму боргу на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року виплачено ОСОБА_1 разом з основним розміром пенсії в травні 2019 року. Відповідач вважає, що ним своєчасно та в повному обсязі виконано рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року, а підстав для виплати компенсації втрати частини доходів позивачу немає. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди зазначав, що позивачем не надано доказів в обґрунтування в чому саме полягає заподіяння їй моральної шкоди, відсутнє підтвердження порядку обчислення заявленої до стягнення суми шкоди, а також те, що чинним законодавством не передбачено відшкодування моральної шкоди органом Пенсійного фонду.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення осіб, які з`явилась в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі №824/705/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо заниження величини оцінки одного року страхового стажу з 1,35% до 1% при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням п. 4-4 Прикінцевих положень до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІУ від 09.07.2003 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити розрахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35% відповідно до п.п. 4-4 п.4 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням вже отриманих сум пенсії, починаючи з 01.10.2017 року.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишено без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року - без змін.

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просила здійснити розрахунок та виплату її пенсії за віком із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35 % відповідно до підпункту 4 -4 пункту 4 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вже отриманих сум пенсії, починаючи з 01 жовтня 2017 року та здійснити розрахунок та виплату індексації пенсії з 01 березня 2019 року, виходячи із нової суми пенсії з 01 жовтня 2017 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124.

Листом від 10 травня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року їй проведено перерахунок пенсії за віком із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35% з 01 жовтня 2017 року.

Щодо перерахунку пенсії з 01 березня 2019 року посилаючись на пункт 6 Порядку проведення перерахунку пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вказував, що під час перерахунку пенсій у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, призначених відповідно до Закону, застосовується величина оцінки року страхового стажу, визначена статтею 25 Закону на дату проведення перерахунку (тобто 1%). Якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії зменшується, пенсія перераховується під час наступного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Вважає, що застосування для обчислення розміру пенсії величини оцінки одного року страхового стажу 1,35 % з 01 жовтня 2017 року, підстав для індексації пенсії з 01 березня 2019 року немає, оскільки розмір пенсії внаслідок такого перерахунку зменшується.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року у справі №824/705/18-а, 13 травня 2019 року на рахунок позивача надійшло 23556,23 грн, що підтверджується історією по картковому рахунку з 01 березня 2019 року по 16 травня 2019 року. Однак, указану суму було повернуто банком на рахунок Пенсійного фонду на підставі листа №15165/02-10 від 14 травня 2019 року.

20 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до базового відділення АТ «Райффайзен банк Аваль» із заявою, в якій просила надати письмову відповідь із зазначенням причин повернення перерахованої суми пенсії у розмірі 23556,23 грн.

28 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до базового відділення АТ «Райффайзен банк Аваль» із заявою, в якій просила виплатити їй суму пенсії та перерахунок пенсії в сумі 23556, 23 грн, яка поступила на її рахунок 13 травня 2019 року, а також просила виплатити їй 23556, 23 грн суму пені 0,1% за кожний прострочений день до дня отримання нею всіх належних їй сум пенсії та суми пені.

29 травня 2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Антонюком А.Г. за результатами розгляду заяви про примусове виконання виконавчого листа №824/705/18-а, виданого 06 травня 2019 року Чернівецьким окружним адміністративним судом, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Листом від 31 травня 2019 року №97-5-4/117 базовим відділенням АТ «Райффайзен банк Аваль» надано відповідь, в якому повідомлено, що повернення коштів за рахунок № НОМЕР_2 на суму 23556,23 грн вчинено Банком згідно листа №15165/02-10 від 14 травня 2019 року наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Згідно матеріалів справи, 27 травня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просила надати їй розрахунок перерахунку пенсії з 01 жовтня 2017 року та пояснення причини не виплати їй пенсії за травень 2019 року.

03 червня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просила надати підтвердження перерахунку 13 травня 2019 року – 25583,28 грн (сума пенсії за травень 2019 року та перерахунок пенсії з 01 жовтня 2017 року) на її поточний рахунок в АТ «Райффайзен банк Аваль» та надати копію листа №15165/02-10 від 14 травня 2019 року, в якому просили повернути перераховані кошти на виплату пенсії та розрахунок пенсії 20125,82 грн, яка зарахована 17 травня 2019 року на рахунок.

Листом від 10 червня 2019 року №492/М-11 відповідачем надано позивачу відповідь на зазначені вище заяви, в якому повідомлено про те, що з 01 жовтня 2017 року їй проведено перерахунок пенсії за віком із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35%. Згідно документів пенсійної справи страховий стаж становить 38 років 2 місяці 1 день. Внаслідок проведеного перерахунку за рішенням суду коефіцієнт страхового стажу склав 0,51525 ((38 років х 12 + 2 місяці) : 12 місяців : 100 % х 1,35 % (де 1,35 % - величина оцінки одного року страхового стажу)). Вказано, що для обчислення пенсії враховано заробітну плату за період роботи з 01 березня 2001 по 28 лютого 2003. Індивідуальний коефіцієнт заробітку для обчислення пенсії -1,91845. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії становить 7221,81 грн (3764,40 грн - середня заробітна плата у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки х 1,91845). Пенсійна виплата на 01 жовтня 2017 складала 3982,40 грн., в тому числі: 3721,04 грн. - основний розмір пенсії за віком, обчислений виходячи з страхового стажу та заробітку (7221,81 грн. х 0,51525), відповідно до статті 27 Закону України від 09 липня 2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон); 261,36 грн. - надбавка за 18 років страхового стажу понад необхідних 2 для жінок 20 років, встановлена в розмірі 18 % від мінімального розміру пенсії, передбаченого частиною статті 28 та пункту 4-1 Прикінцевих положень Закону (1452,00 грн. х 18 %, де 1452,00 грн. - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", збільшений на 79,00 гривень (1373,00 грн +79,00 грн). Вказано, що перерахунок пенсії позивача проведено у відповідності до зобов`язань, покладених судом на орган Пенсійного фонду України. Зазначено, що пенсійні кошти в сумі 16589,18 грн за період з 01 жовтня 2017 по 28 лютого 2019 перераховано 18 травня 2019 року на визначений позивачем банківський рахунок, відкритий в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», одночасно з виплатою пенсії за травень поточного року в сумі 3536,64 грн. Таким чином, загальна сума пенсії з урахуванням доплати, що належала до виплати в травні 2019 року, склала 20125,82 грн., а не 25583,28 грн., як зазначено у зверненні. Повідомлено, що виплату пенсії в травні поточного року проведено в строки, визначені статтею 47 Закону. Пенсійний орган зауважив, що інформацією про зарахування коштів на поточний рахунок пенсіонера володіє банківська установа, в якій був відкритий рахунок. Проінформовано позивача про те, що згідно з пунктом 6 Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", під час перерахунку пенсій у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", застосовується величина оцінки одного року страхового стажу, визначена статтею 25 цього Закону на дату проведення перерахунку (тобто на 01 березня 2019).

26 червня 2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила виконати рішення судів та виплатити їй недонараховану та невиплачену з 01 березня 2019 року по 01 липня 2019 року суму пенсії 2010,40 грн (502,68*4) та в подальшому виплачувати пенсію в розмірі встановленому рішенням №977260179482 пенсійного фонду (тобто з 01 липня 2019 року сума пенсії – 4051,30 грн; з 01 грудня 2019 року сума пенсії – 4064,62 грн).

Разом із цим просила надати копію листа (на який посилається банк Аваль), в якому просили повернути перераховані 13 травня 2019 року кошти на виплату пенсії в розмірі 25583,28 грн.

Листом від 10 липня 2019 року №557/М-11 відповідачем повідомлено про те, що на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року у справі №824/705/18-а позивачу проведено перерахунок пенсії за віком із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35 % з урахуванням вже отриманих сум пенсії з 01.10.2017. Недоотримані суми пенсії в розмірі 2010,40 грн. будуть виплачені в липні поточного року разом з перерахованим з 01 липня 2019 року розміром пенсії в сумі 4051,30 грн (всього: 6061,70 грн). Вказано, що інформацією про зарахування коштів на поточний рахунок пенсіонера володіє банківська установа, в якій був відкритий рахунок.

18 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просила провести їй компенсацію втрати частини доходів за порушення строків виплати несвоєчасно виплаченої суми пенсії 18599, 58 грн виплаченої 03 червня 2019 року в сумі 11319,18 грн.; 04 червня 2019 року в сумі 5270,00 грн.; 15 липня 2019 року в сумі 2010,40 грн.

Листом від 31 липня 2019 року №615/М-11 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомлено позивача про те, що на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2018 по справі №824/705/18-а позивачу проведено перерахунок пенсії за віком із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35 % відповідно до п. 4-4 п.4 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вже отриманих сум пенсії з 01 жовтня 2017 року. Повідомлено, що у вищезазначеній постанові суду відсутнє зобов`язання щодо виплати компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

За таких обставин ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, предметом даного позову є дії відповідача щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу (пенсії) у зв`язку із порушенням строку її виплати, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити відповідні дії та стягнення моральної шкоди.

При цьому згідно матеріалів справи, позивач зверталась до відповідача із заявою від 18 липня 2019 року, в якій просила провести їй компенсацію втрати частини доходів за порушення строків виплати несвоєчасно виплаченої суми пенсії. Однак, листом від 31 липня 2019 року №615/М-11 в задоволенні вимог заявника відмовлено, оскільки в судових рішеннях, на підставі яких позивачу було проведено нарахування і виплату пенсії з 01 жовтня 2017 року, відсутнє зобов`язання щодо виплати компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відтак, вирішуючи спір у межах заявлених позовних вимог, правовій оцінці підлягає фактично відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу (пенсії) у зв`язку із порушенням строку її виплати, викладена в листі від 31 липня 2019 року №615/М-11,

Так, відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно із статтями 1 та 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі – Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зазначене вище повністю відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зробленим на підставі аналізу норм Закону №2050-III та Порядку №159 в аналогічних відносинах, які викладені у постанові від 19 вересня 2019 року у справі №522/9778/16-а, у постанові від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17,у постанові від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, у постанові від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, у постанові від 22 листопада 2018 року у справі №522/1404/17.

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, вирішуючи даний спір в частині позовних вимог щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу (пенсії) у зв`язку із порушенням строку її виплати відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, суд враховує вказані вище висновки суду касаційної інстанції, зроблені у справах з аналогічних відносин.

Так, у вказаних вище справах, як і в цій справі, нарахування і виплата пенсії позивачам було здійснено пенсійним органом на виконання рішення судів про зобов`язання здійснити виплату позивачам пенсії за минулий період , несвоєчасне нарахування сум відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. При цьому у справі №523/1124/17, вирішеної на користь позивача, відмова пенсійного органу нарахувати і виплатити йому вказану компенсацію, як і в даній справі відмова, що оформлена листом від 31 липня 2019 року №615/М-11, була обґрунтована відповідачем не зазначенням у судових рішеннях, на підставі яких здійснено нарахування і виплату пенсії, про стягнення на користь особи компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи викладене, оскільки тривале не нарахування пенсії позивачу за минулі роки (з 01 жовтня 2017 року) сталося з вини відповідача, а фактична повна виплата заборгованості по пенсії у розмірі 22136,22 грн проведена лише на виконання рішення судів у липні 2019 року, що вбачається з матеріалів справи та визнавалось сторонами в судовому засіданні, то суд приходить до висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених їй на підставі рішення суду.

При цьому твердження відповідача про те, що пенсію позивачу виплачено вчасно спростовуються тим фактом, що її частина, не виплачена відповідачем, стягнута згідно судових рішень після строків, у які вона повинна була сплачуватись (з 01 жовтня 2017 року).

Наведене також узгоджується із висновками Верховного Суду, зокрема, у постанові від 22 листопада 2018 року у справі №522/1404/17.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, викладену в листі від 31 липня 2019 року №615/М-11, щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку його виплати та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу суму компенсації втрати частини доходу у розмірі 22136,22 грн за період з 01 жовтня 2017 року по день фактичної виплати у зв`язку із порушенням строку виплати згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відтак, у вказаній вище частині позов підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то такі задоволенню не підлягають, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви та наданих у судовому засіданні пояснень позивача, їх стягнення остання пов`язує із діями відповідача та банку щодо несвоєчасної і неповної виплати пенсії на виконання рішення судів у справі №824/705/18-а, а не із невиплатою відповідачем компенсації, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», про виплату якої позивач звернулась до відповідача 18 липня 2019 року. Тобто, вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача безпосередньо не пов`язана із попередньою вимогою щодо нарахування і виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку його виплати, а пов`язана із діями щодо виконання судових рішень у справі №824/705/18-а, які не є предметом даного позову.

Крім цього, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд зважає на таке.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин другої та третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За загальними підставами деліктної відповідальності, а також згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовими елементами якого є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому відсутність хоча б однієї складової виключає можливість відшкодування шкоди.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю вони заподіяні), в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Пунктом 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом частини першої статті 73 і частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак, в ході судового розгляду справи позивач не надала суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між оскаржуваними діями відповідача та завданням їй моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Враховуючи наведені положення та беручи до уваги те, що позивач не довела чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача, наявність вини заподіювача, розмір заявленої шкоди – 5000,00 грн, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача.

Сам лише факт порушення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду з цим позовом, не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої – третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність письмових та електронних доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довела обґрунтованість позову в частині, що стосується компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку його виплати. Натомість доводи відповідача у цій частині позову, з огляду на викладене вище, є безпідставними. Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, викладену в листі від 31 липня 2019 року №615/М-11, щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку його виплати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходу у розмірі 22136,22 грн за період з 01 жовтня 2017 року по день фактичної виплати у зв`язку із порушенням строку виплати згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 листопада 2019 року.

Повне найменування учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58022).

Суддя О.П. Лелюк