Ухвала суду № 85958597, 21.11.2019, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

21.11.2019 Провадження №2/389/288/19

ЄУН 389/1159/19

У Х В А Л А

21 листопада 2019 року Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі

головуючого судді Ябчик Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Данильчук Л.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу суду міста Знам`янка Кіровоградської області цивільну справу за позовом керівника Знам`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути безпідставно набуте майно,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Знам`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить зобов`язати останнього повернути Знам`янський Другій селищній раді безпідставно набуте майно, а саме земельну ділянку розміром 35 кв.м., що розташована в АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

Представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки вважає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та згідно з приписами ч.2 ст.1 та ст. 12 ГПК дана справа підвідомча господарському суду.

Прокурор у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з безпідставністю та необгрунтованістю останнього, оскільки відповідач у справі наразі не є фізичною особою – підприємцем, отже посилання представника відповідача на існування між відповідачем та ОСОБА_2 Другою селищною радою правовідносин як між власником земельної ділянки та фізичною особою – підприємцем, що є підставою підвідомчої належності справи господарському суду, на увагу не заслуговують.

Представник позивача Знам`янської другої селищної ради в підготовче засідання не з`явився.

Розглянувши клопотання представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з урахуванням думки прокурора, суд дійшов до наступного висновку.

Ухвалою суду від 10.05.2019 року у справі відкрито загальне позовне провадження.

Зі змісту ухвали вбачається, що позовна заява подана з додержанням вимог статті 175, 177 ЦПК України та повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства, підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження відсутні.

Ухвала в частині недотримання правил підсудності в апеляційному порядку не оскаржувалась, а тому в силу приписів статті 124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, є обов`язковою до виконання на всій території України (в тому числі і для судів), як така, що набрала законної сили.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" суд зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є «принцип правової певності», який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

У рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998).

Пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі лише, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, процесуальне законодавство передбачає стадію, на якій суд вирішує питання щодо виду судочинства, в якому належить розглядати справу — після одержання позовної заяви при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане питання вже вирішено судом при постановленні ухвали про відкриття провадження у справі, яка в частині недотримання правил підсудності сторонами не оскаржувалась.

Таким чином, суд не має процесуальних повноважень щодо закриття провадження після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.

Крім того, слід зазначити, що обґрунтовуючи заявлене клопотання про закриття провадження у справі, представником відповідача зазначено, що даний спір підвідомчий господарському суду, оскільки відповідач у справі є суб`єктом господарювання та зазначено про наявність між відповідачем та селищною радою господарських відносин. Однак, як зазначено позивачем та підтверджено матеріалами справи, наразі відповідач не є суб`єктом господарювання та не здійснює господарської діяльності (господарську діяльність прининено 17.01.2017 (а.с.14).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у складі колегії від 05.06.2018 у справі №338/180/17, якою зроблено висновки про правильне застосування норм права, зазначено наступне:

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). (п.66).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України) (.п.74).

Тобто на час звернення з позовом до суду, ОСОБА_1 не є суб`єктом підприємницької діяльності.

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень ч.2 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення п.1 ч.1 ст.20 ГПК України не пов`язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

У пункті 15 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).

Тобто для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Отже, правовідносини з користування земельною ділянкою між ОСОБА_1 і Знам`янською Другою селищною радою не належать до господарських правовідносин.

За таких обставин суд вважає, що представником позивача помилково віднесено цей спір до предметної підсудності господарського суду, оскільки відповідач наразі не являється суб`єктом підприємницької діяльності.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відсутнцість підстав для для закриття провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.56, 257, 260 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом керівника Знам`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути безпідставно набуте майно – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 25.11.2019.

Суддя Знам`янського

міськрайонного суду

Кіровоградської області Н.М. Ябчик