Рішення № 85957980, 28.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 листопада 2019 р. № 520/11158/19 Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тітов О.М., розглянувши адміністративний позов та додані до нього документи ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344 ) в якому просить суд:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо не поновлення пенсії позивачу;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листі відповідача від 15.08.2019 року;

- зобов`язати відповідача вчинити дії - провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у поновленні виплати пенсії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 року у справі відкрито спрощене провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 року позовну заяву залишено без розгляду в частині зобов`язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити дії - провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) з 07.10.2009 року по 17.10.2018 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, послався на відсутність між Україною та Державною Ізраїль ратифікованого Верховною радою України міжнародного договору, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль.

Зазначає також, що рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАСУ справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями документів, що містяться в матеріалах справи.

По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, 02.11.1992 року, позивачу призначено пенсію за вислугу років, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 .

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З матеріалів справи встановлено, що 15.02.1998 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

11.10.2018 року супровідним листом від 26.09.2018 року відповідачеві подано пакет документів щодо здійснення поновлення виплати пенсії, до якого в тому числі долучена заява від 29.08.2018 року.

Листом від 12.11.2018 року №5475/Е-14 позивача повідомлено, що порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей обумовлений Угодою про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, яка підписана в м.Ташкенті 15.05.1992 року державами, учасницями Співдружності Незалежних Держав, а саме: Азербайджанською Республікою, Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Таджикистан. республікою Вірменія, Туркменістаном, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан, Республікою Киргизстан, Україною та Республікою Молдова. Як вбачається, Ізраїль не входить до держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, що підписали вищезазначену угоду. Крім того, між Україною та Ізраїлем не має будь-якого міжнародного договору, щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а тому немає законних підстав для поновлення пенсії .

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

22.05.2019 року Харківським окружним адміністративним судом було прийнято рішення у справі №520/3880/19, яким визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Харківській області та зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача від 29.08.2018 про поновлення виплати пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Другим апеляційним адміністративним судом 19.07.2019 року прийнята ухвала у справі №520/3880/19, якою апеляційна скарга відповідача повернута скаржнику.

15.08.2019 року позивач листом №3261/Е-14 направив на адресу представника відповідача рішення про відмову в поновленні виплати пенсії (а.с. 35).

Відповідач знову в основу рішення поклав доводи з приводу того, що Ізраїль не входить до держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, що підписали Угоду про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, яка підписана в м. Ташкенті 15.05.1992 року.

Крім того, між Україною та Ізраїлем не має будь-якого міжнародного договору, щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а тому немає законних підстав для поновлення пенсії .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

З 01 квітня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49, другим реченням статті 51 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону №1058, з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.

Після прийняття зазначеного рішення КСУ і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, проголошеного статтею 46 Конституції України.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених КАС України.

Відповідно до матеріалів справи, представник позивача звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії від 29.08.2019 року, особисто підписаною позивачем (а.с.32). У матеріалах справи міститься довіреність від 29.08.2019 року, посвідчена нотаріусом у м. Рішон Ле-

Ціон, держава Ізраїль, яка підтверджує повноваження представника позивача (а.с.142-145).

Позивач звернувся до управління за місцем обліку, відповідно до свого зареєстрованого місця проживання.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Згідно з пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, вищезазначеними нормами передбачено звернення особи саме до органу за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Натомість, обов`язок проведення УПФУ поновлення виплати пенсії виникає на підставі подання належного за формою документа, передбаченого Порядком №22-1.

Судовим розглядом встановлено, що позивач подав заяву у формі, визначеній додатком №2 до Порядку №22-1

Таким чином, дотримано процедуру звернення до пенсійного органу з заявою про поновлення пенсії, передбаченого п.1.5 Порядку, який узгоджується з положенням ч.1 ст. 44 Закону №1058.

З врахуванням викладеного, суд зазначає, що з прийняттям рішення КСУ, позивач має право на поновлення виплати пенсії, правові підставі для невиплати пенсії позивачу як громадянину, що проживає за кордоном, відсутні.

Тому, позовні вимоги в частині визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо не поновлення пенсії позивачу та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу викладене в листі відповідача від 15.08.2019 року - підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії - провести поновлення виплати пенсії позивачу з 18.10.2018 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи факт того, що відповідач вичерпав можливості діяти на власний розсуд, суд приходить до висновку, що позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Щодо вимог провести поновлення виплати пенсії позивачу з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Стаття 3 даного Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачає, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно ч. 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено ч.4 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідно до положень ст. ст. 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно положень п.2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а), від 12.02.2019 (справа №814/1428/18) та від 15.04.2019 року (справа №727/7818/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45555/18).

Таким чином, наявні правові підстави вважати, що недоотримана пенсія підлягає індексації та компенсації.

У зв`язку з вищевикладеним позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача здійснити поновлення виплати пенсії позивачу з 18.10.2018 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень). У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) протиправною щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене в листі відповідача від 15.08.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) з 18.10.2018 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Тітов