Рішення № 85957709, 18.11.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3791/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ткаченко А.К.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Євенко Н.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Позовні вимоги:

визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30 листопада 2018 року № Ф-10040-51/3916 на загальну суму 15 819 грн 54 коп.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

У судовому засіданні 18 листопада 2019 року суд за клопотанням ГУ ДПС у Полтавській області протокольною ухвалою здійснив заміну відповідача - ГУ ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) на ГУ ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831).

Аргументи учасників справи

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на відсутність у нього обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок у зв`язку з тим, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року у справі № 2а-1670/260/11 припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_1 . Позивачем зазначено, що податковий орган отримав копію рішення суду та був обізнаний про те, що підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 була припинена. Незважаючи на це, відповідач прийняв спірну вимогу, яка, як на думку позивача, є такою, що суперечить вимогам Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки дія даного Закону в частині обов`язку зі сплати єдиного внеску за умови припинення підприємницької діяльності на нього не поширюється.

07 листопада 2019 року ГУ ДПС у Полтавській області подало до суду відзив на адміністративний позов /а.с. 44-47/, у якому вказано на правомірність оскаржуваної вимоги. Зокрема, відповідачем пояснено, що заборгованість утворилася у зв`язку з несплатою єдиного соціального внеску за період з 2017 року по 4 квартал 2018 року особою-підприємцем, яка не отримала дохід (прибуток), у розмірі мінімального страхового внеску. Оскільки державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 здійснена лише 23 вересня 2019 року, до цього часу він повинен сплачувати єдиний соціальний внесок відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

05 липня 2006 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області (запис № 2 585 000 0000 006706).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року у справі № 2а-1670/260/11 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), який зареєстрований 5 липня 2006 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, номер запису про державну реєстрацію 2 585 000 0000 006706. Копію постанови направлено державному реєстратору виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Вказана постанова суду отримана державним реєстратором виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області 07 лютого 2011 року. Постанова набрала законної сили 01 березня 2011 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань лише 23 вересня 2019 року.

Приймаючи до уваги факт наявності у позивача зареєстрованого статусу підприємця, контролюючий орган з посиланням на положення ст.ст. 4, 6, 7, 9, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а також дані, відображені в інтегрованій картці платника, в автоматичному режимі здійснив нарахування по єдиному внеску за 2017-2018 роки на загальну суму 15 819,54 грн, а саме:

- по строку сплати 09.02.2018 у сумі 8 448,00 грн за 2017 рік;

- по строку сплати 19.04.2018 у сумі 2 457,18 грн за І квартал 2018 року;

- по строку сплати 19.07.2018 у сумі 2 457,18 грн за ІІ квартал 2018 року;

- по строку сплати 19.10.2018 у сумі 2 457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року;

- по строку сплати 21.01.2018 у сумі 2 457,18 грн за IV квартал 2018 року.

Керуючись статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відповідач склав та надіслав на адресу позивача вимогу від 30 листопада 2018 № Ф-10040-51/3916 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ на суму 15 819,54 грн /а.с. 15/.

Вважаючи винесену вимогу від 30 листопада 2018 № Ф-10040-51/3916 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Висновки щодо правозастосування

Судом встановлено, що враховуючи лише ту обставину, що ОСОБА_1 мав статус підприємця, відповідач в автоматичному режимі здійснив нарахування йому ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь період з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII до ст. 7 Закону №2464-VI.

В той же час позивач доводив неправомірність такого нарахування, посилаючись на рішення суду у справі №2а-1670/260/11 за адміністративним позовом Кременчуцької ОДПІ до ФОП ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності.

Так, суд у вказаній справі, виходячи з тієї обставини, що ФОП ОСОБА_1 не подавав звітності до податкових органів більше двох років, дійшов висновку про обґрунтованість вимог Кременчуцької ОДПІ щодо припинення його підприємницької діяльності, у зв`язку з чим позов задовольнив та припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 /а.с. 4/.

Вказане рішення суду набрало законної сили 01 березня 2011 року.

Незважаючи на наявність приписів суду зобов`язального характеру щодо припинення підприємницької діяльності позивача, записи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ФОП ОСОБА_2 щодо припинення його підприємницької діяльності за рішенням суду не вносились аж до 23 вересня 2019 року.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на ту обставину, що правове регулювання питання припинення підприємницької діяльності на момент винесення відповідного судового рішення здійснювалося за правилами статті 49 Закону України від 15.05.2003 №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (надалі - Закон №755-IV) в редакції, чинній на момент винесення судом рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Так, згідно з приписами частини першої вищевказаної норми Закону №755-IV, суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Відповідно ж до частини третьої статті 49 Закону №755-IV державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

Проте, як вже встановлено судом, всупереч вимогам Закону №755-IV запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця внесений не був, що мало своїм наслідком збереження за ОСОБА_1 статусу підприємця відповідно до облікових записів державного реєстру та записів податкового органу, незважаючи на наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення.

Саме це в подальшому призвело до порушення прав особи з боку фіскального органу шляхом безпідставного нарахування ЄСВ, тобто внаслідок обставин, що ніяк не залежали від волі особи - протиправна бездіяльність державного реєстратора, який не вніс запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61).

В контексті обставин даної адміністративної справи принцип правової визначеності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 року, яке набрало законної сили 03 лютого 2011 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність припинена з ініціативи податкового органу, який виступав позивачем у справі №2а-1670/260/11.

Однак, невиправдана бездіяльність державних органів призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на неї фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у неї статусу підприємця, який всупереч її законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки, сформульовані судом у справі №2а-1670/260/11, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного.

Тож з урахуванням викладеного, зважаючи на те, що твердження позивача про припинення ним підприємницької діяльності відповідач не спростував ніяким чином, суд робить висновок щодо протиправності вимог податкового органу з приводу необхідності сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність та протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30 листопада 2018 року № Ф-10040-51/3916, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Полтавській області, складає 768 грн 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, ЄДРПОУ 43142831) задовольнити повністю.

Вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-10040-51/3916 від 30 листопада 2018 року про сплату боргу з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 - визнати протиправною та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 листопада 2019 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков