Рішення № 85957280, 28.11.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2553/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкову вимогу про сплату податкового боргу від 12.12.2018 року №Ф-149436-52-У в сумі 15819,54 грн. та податкову вимогу від 02.09.2019 № Ф-149436-52-У про сплату недоїмки з ЄСВ в сумі 23785,08 грн.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що ГУ ДФС у Кіровоградській області винесені вимоги про справи боргу (недоїмки) №Ф-149436-52-У від 12.12.2018 року та №Ф-149436-52-У від 12.08.2019 року, яким позивачу повідомлено про заборгованість зі сплати соціального внеску. Позивач стверджує, що ці вимоги суперечать п.56.2 ст.56 Податкового кодексу України та ч.4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Позивач зазначає, що зсередини 2000 років він не є підприємцем та не займається підприємницькою діяльністю, доходу від підприємницької діяльності не отримував, будь-якої звітності не подавав, після припинення підприємницької діяльності ним були направлені повідомлення у всі органи, які вели облік сплати обов`язкових платежів. Позивач посилається на те, що оскільки ним на підставі розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємцяв» до державного реєстратора не направлялась реєстраційна картка для зміни свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, тому він не є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності. Крім того, зазначає, що у разі неотримання доходу від підприємницької діяльності, у ФОП, яка обрала спрощену систему оподаткування не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Ухвалою судді від 21.10.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.1-2).

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що позивач як фізична-особа підприємець, який з 05.06.2001 року знаходився на обліку в Кропивницькій ДПІ та перебував на загальній системі оподаткування, був зобов`язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Оскільки позивач як платник єдиного внеску не дотримався обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок у 2017 році, щоквартально у 2018 та 2019 роках, ГУ ДФС у Кіровоградській області в автоматичному режимі нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску та на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки). Доводячи їх правомірність, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 з 05.06.2001 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як страхувальник та платник страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в органах Пенсійного Фонду України під реєстраційним номером 10000000116043. Ці обставини підтверджуються Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с. 37-39). Станом на день розгляду справи в суді данні щодо припинення підприємницької діяльності у державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

ГУ ДФС у Кіровоградській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сформовано вимогу №Ф-149436-52-У від 12.12.2018 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.10.2018 р. за даними інформаційної системи органу доходів і зборів його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн. недоїмки (а.с. 11).

ГУ ДФС у Кіровоградській області сформовано нову вимогу №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.07.2019 року за даними інформаційної системи органу доходів і зборів його заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 23785,08 грн. недоїмки (а.с. 10).

Вказані вимоги позивач отримав тільки 25.09.2019 року та 15.10.2019 року звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року (надалі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017 року) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у 2019 році - 4173 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб - підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн. (4173 грн. х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018 року, а у 2018 та 2019 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Позивач заперечує свій обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок у вказані періоди, посилаючись на те, що з середини 2000 років підприємницькою діяльністю не займається. При цьому зазначає, що ним були направлені повідомлення у всі органи, які вели облік сплати обов`язкових платежів про припинення ним підприємницької діяльності. Крім того, зазначає про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.

Суд констатує, що жодного доказу щодо припинення позивачем підприємницької діяльності суду не надано. Більш того, позивачем не конкретизовано коли та які повідомлення були ним направлені і куди саме.

Як установлено судом, позивач 05.06.2001 року був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа за нормами чинного на той час Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року №740.

Норми цього Положення передбачали внесення фізичних осіб-підприємців до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Скасування ж державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснювалося шляхом виключення його з цього Реєстру.

Між тим, з 01.07.2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003 року, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців (надалі - Закон №755-IV).

Згідно зі статями 4, 17 Закону №755-IV (у редакції, чинній на момент його прийняття) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV було передбачено, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Верховною Радою України 01.07.2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-VI, який набрав чинності 10.02.2011 року.

Відповідно до пунктів 2 - 4, 7 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктом 8 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, встановлений пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершився 10.02.2012 року.

Судом установлено, що позивач є зареєстрованим як фізична особа - підприємець до 01.07.2004 року, у строки, встановлені пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV та пунктом 2 розділу ІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, не ініціював виключення відомостей про нього з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та заміну свідоцтва про його державну реєстрацію, виданого 05.06.2001 року, на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.

Водночас визнання свідоцтва про державну реєстрацію недійсним в силу закону не є тотожним поняттю припинення підприємницької діяльності.

Доказів того, що позивачем порушувалося питання про скасування державної реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності суду не надано.

Суд зазначає, що відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію вказує на те, що таке свідоцтво, видане до 01.07.2004 року на бланку старого зразка, вважається недійсним, а не про те, що позивач втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Чинним Законом №755-IV встановлена окрема процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, яка зокрема передбачає, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. (частина 8 статті 4 Закону №755-IV).

Отже, з огляду на те, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містить відомості про те, що позивач у період з 05.06.2001 року по день розгляду справи в суді є зареєстрованим як фізична особа -підприємець, тому ці відомості вважаються достовірними та дають підстави для висновку, що позивач, як фізична особа-підприємець, належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач особисто вчиняв дії щодо його реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності (подавав відповідну заяву, сплачував збір за реєстраційні дії тощо), а тому саме позивач особисто, у разі припинення такої діяльності, повинен був вчинити дії щодо припинення підприємницької діяльності. Законом встановлений механізм проведення реєстраційних дій у разі припинення підприємницької діяльності. Саме по собі рішення позивача про припинення підприємницької діяльності не створює юридичних наслідків без вжиття ним відповідних процедурних дій.

Обов`язок нарахування та сплати єдиного внеску, з огляду на норми абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, не залежав від отримання ним доходу (прибутку) від підприємницької діяльності у ці періоди та його фінансового стану.

Доказів того, що у 2017 - 2019 роках позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, суду не надано.

За вказані періоди позивач не подавав до органів ДФС звіти про суми нарахованого єдиного внеску та, відповідно, єдиний внесок не сплачував.

Всупереч обов`язків платника єдиного внеску, позивач не нарахував та сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.), за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за ІУ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.), за І квартал 2019 року у розмірі 2754, 18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), за ІІ квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн. (918, 06 грн. х 3 міс.), внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка станом на 31.07.2019 року сягнула 23785,08 грн. (а.с. 33-34).

Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відповідно до частини 5 статті 25 Закону №2464-VI вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Інструкція №449).

Розділом VІ Інструкції №449 унормований порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Доказів направлення позивачу оскаржуваних вимог, протягом строку встановленого законом відповідачем не надано. Більш того, наявні в матеріалах докази свідчать про те, що оскаржувані вимоги не були направлені поштою, принаймі, такі відомості відсутні у корінцям вимог про сплату боргу недоїмки (а.с.30). Позивач самостійно звернувся до відповідача через те, що в ДВС наявна інформація про внесення його до реєстру боржників.

Так, за інформацією з Єдиного реєстру боржників, суд вбачає про те, що до органів ДВС була переданий документ ГУ ДФС у Кіровоградській області про стягнення коштів на користь держави (а.с.40), водночас який саме документ у витязі не вказуєтсья

Суд, також звертає увагу на те, що відповідач у відзиві також не повідомив суд про те, що оскаржені вимоги передані до органу ДВС для примусового виконання.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Інструкції №449 протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Судом установлено, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149436-52 від 26.12.2018 року сформована ГУ ДФС у Кіровоградській області на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів з огляду на те, що в інтегрованій картці платника єдиного внеску (фізичної особи-підприємця), заведеній щодо позивача, обліковувалася заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн. (а.с.33). Зазначена сума недоїмки у вимозі про сплату боргу від 26.12.2018 р. складається із не сплачено суми єдиного внеску за 2017 рік (8448,00 грн.) та за три квартали 2018 року (7371,54 грн.)

При цьому суд відхиляє посилання позивача про відсутність обов`язку сплачувати єдиний внесок із посиланням на постанову Верховного Суду від 05.11.2018 р., оскільки в наведеному судовому рішення предметом розгляду були інші питання, зокрема правомірність податкової консультації особі, яка призупинила адвокатську діяльність.

Посилання позивача на практику Європейського Суду з прав людини, а саме на рішення у справах «Серков проти України»» та «Щокін проти України» відхиляються судом, оскільки зазначені судові рішення стосуються питань щодо нечіткості (можливості подвійного тлумачення) законів. У даній справі норми Законів які регулюють спірні правовідносини не містять неточностей чи можливості двоякого трактування.

Окрім того, суд зазначає, що покладення на особу обов`язку зі сплати єдиного внеску незалежно від сум отриманого доходу та від працевлаштування та сплати ЄСВ роботодавцем, не може розцінюватися як порушення критерію пропорційності, тобто недотриманням справедливого балансу між інтересами держави та особи, оскільки за своєю природою єдиний соціальний внесок є не податком, а консолідованим страховим внеском, з огляду на який розраховується страховий стаж особи та розмір її пенсії в майбутньому. Вирішення питання щодо перебування у статусі підприємця здійснюється фізичною особою самостійно, така особа не позбавлена права припинити свою підприємницьку діяльність у будь-який час. Тобто обов`язок зі сплати ЄСВ залежить виключно від бажання особи перебувати в статусі фізичної особи-підприємця.

У ході розгляду справи доведено правомірність спірної вимоги №Ф-149436-52 від 26.12.2018 року, підстав для її скасування не встановлено, тому у задоволенні позову в цій часині вимог слід відмовити.

Стосовно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149436-52 від 02.09.2019 р., суд зазначає наступне.

Відповідачем 02.09.2019 року сформовано нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року, до якої включено суми недоїмки, визначені вимогою №Ф-149436-52 від 26.12.2018 року, та суму зростання боргу за ІІІ квартал 2018 року і за ІІ квартали 2019 року, що загалом склало 23785, 08 грн. (15819,54 грн. + 2451,18 грн. + 2754, 18 грн. х 2).

Згідно з пунктом 7 розділу VI Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:

- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред`явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;

- позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред`явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред`явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.

Відповідач включивши суму недоїмки в розмірі 15819,54 грн., визначеної у вимозі про сплату боргу від 26.12.2018 р., вважав її узгодженою. Проте, такі висновки суд оцінює критично, оскільки, як встановлено матеріалами справи, даних про те, що позивач отримав вимогу про сплату боргу до 25.09.2019 р. в матеріалах справи не має.

Позивач зазначив про отримання вимоги про сплату боргу від 26.12.2018 р. лише 25.09.2019 р., доказів на спростування даної інформації відповідач не надав. При цьому відповідач надав корінець вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.12.2018 р., в якій відсутня інформація про її узгодження через направлення вимоги поштою чи то про вручення її особисто позивачу (а.с.30).

Сума недоїмки, зазначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) Ф-149436-52 від 02.09.2019 р. складається із суми 15819,54 грн. (внесок за 2018 р. та за ІІІ квартали 2018 р) + 2457,18 (4-й квартал 2018 р.) + 5211,36 ( ІІ квартали 2019 р.).

Суд вважає, що, відповідач включивши у вимогу про сплату недоїмки №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року суму, яка була зазначена у вимозі від 26.12.2018 р. в розмірі 15819,54 грн., є протиправним, оскільки окрема вимога про сплату недоїмки повинна бути винесена на суму зростання боргу (недоїмки). Одночасне відображення однієї і тієї ж недоїмки в різних вимогах, жодна з яких не вважається відкликаною, може призвести до її подвійного стягнення.

Оскільки при формуванні вимоги №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 23785,08 грн. відповідач порушив порядок стягнення заборгованості з платників, передбачений розділом VІ Інструкції №449, це рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Тож позов у цій частині вимог слід задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовними вимогами майнового характеру на загальну суму 39604,40 грн. позивач сплатив судовий збір у сумі 768, 40 грн. Судом задоволено позовних вимог на суму 23785, 08 грн. Тож на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на сплату судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 461,50 грн. ((23785, 08 грн. х 768, 40 грн.) : 39604,40 грн.)

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-149436-52 від 02.09.2019 року, якою повідомлено про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 23785,08 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 461,50 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39393501, вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25000) .

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Згідно з оригіналом:

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук