Рішення № 85957192, 08.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2019 року № 320/2605/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради Київської області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Бучанської міської ради Київської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача за № 2963-53-VІІ від 24.01.2019, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,1000га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із земель комунальної власності по вулиці Революції поруч із земельною ділянкою 7-6, яка має кадастровий номер 3210945300:01465:0105 в м. Буча, Київської області; - зобов`язати Бучанську міську раду Київської області прийняти рішення за поданим клопотанням ОСОБА_1 № К-98 від 11 січня 2019 року та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1000га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із земель комунальної власності по вулиці Революції поруч із земельною ділянкою 7-б, яка має кадастровий номер 321 0945300:01:1 65:0105 в м Буча, Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 січня 2019 року позивачка звернулась до Бучанської міської ради Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в орієнтовному розмірі 0.1000га у межах норм безоплатної приватизації, що розташована по вулиці Революції, поруч із земельною ділянкою 7-6, яка має кадастровий номер 3210945300:01:165:0105 в м. Буча, Київської області. За результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем було прийнято рішення за №2963-53-VII від 24.01.2019 про відмову у наданні такого дозволу. Позивач вважає вказане рішення протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням норм чинного земельного законодавства України. Оскаржуване рішення жодним чином не мотивоване. Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 28 травня 2019 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в якому зазначено, що оскаржуване рішення відповідачем винесено правомірно, оскільки прийняте відповідно до Регламенту Бучанської міської ради VII скликання від 26.11.2015 року, статті 122 ЗК України, ч. З ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 19 Конституції України, а отже є виключно дискреційними повноваженнями.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що доводи відповідача викладені у відзиві не відповідає дійсності.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив в яких зазначив, що причина відмови при винесенні рішення була поважна. Також оскаржуване рішення було прийнято у зв`язку з наданими законом повноваженнями.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 12.08.2019.

Позивачем подано до суду пояснення на заперечення в яких останній зазначив, що відповідач не був обмежений розробити детальний план кварталу земельної ділянки, оскільки 17.03.2015 затверджено рішення №2124-67-VІІ «Про затвердження Генерального плану м. Буча, Київської області». До заперечення на відповідь на відзив додатки 1 та 2 відповідачем подано до суду копію збільшеного Генерального плану м. Буча та копію збільшеного плану зонування м. Буча із яких вбачається, що на схемі бажана земельна ділянка деталізована. З вищенаведеного вбачається, що квартал де бажає отримати позивач земельну ділянку деталізований, тому відповідач вигадує будь-які відмовки щоб не дати позивачу безкоштовно земельну ділянку.

Представником позивача 12.08.2019 подано до суду клопотання про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження без його участі.

У зв`язку з поданим клопотанням представника позивача, на підставі ст..205 КАС України, судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 11 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Бучанської міської ради Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в орієнтовному розмірі 0.1000га у межах норм безоплатної приватизації, що розташована по вулиці Революції, поруч із земельною ділянкою 7-6, яка має кадастровий номер 3210945300:01:165:0105 в м. Буча, Київської області. Дане клопотання було зареєстровано в Бучанській міській раді під №К- 98.

За результатами розгляду клопотання № К- 98, 24.01.2019 року п`ятдесят третя сесія сьомого скликання Бучанської міської ради Київської області винесла рішення № 2963-53-VII яким вирішила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва з обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в орієнтовному розмірі 0.1000га у межах норм безоплатної приватизації, що розташована по вулиці Революції, поруч із земельною ділянкою 7-6, яка має кадастровий номер 3210945300:01:065:0105 в м. Буча, Київської області.

Підстава відмови - посилання на висновок відділу містобудування та архітектури №12 від 17.01.2019 року згідно плану зонування території м. Буча, затвердженого рішенням Бучанської міської ради за № 2171-69-VI від 30.04.2015 року вказана територія віднесена до переважних видів використання зони Ж-1 (зона садибної забудови), проте, згідно Генерального плану м. Буча вказана територія не деталізована, тому може бути використана для будівництва окремих житлових будинків садибного типу після розроблення детального плану території.

Не погоджуючись з прийнятим рішення, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Стаття 40 Земельного кодексу України визначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Так, ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селищі площею не більше 0,15 га із земель комунальної власності.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом першим частини 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.

Відмовляючи позивачу в задоволенні заяви про надання дозволу на відведення земельної ділянки рлощею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах м. Буча, відповідно до графічних матеріалів, суд зазначає наступне.

В самому рішенні вказано, що територія віднесена до переважних видів використання зони Ж-1 (зона садибної забудови), проте, згідно генерального плану м. Буча вказана територія не деталізована, тому може бути використана для будівництва окремих житлових будинків садибного типу після розроблення детального плану.

Разом з тим, суд зазначає, що при подачі клопотання позивачка робила прив`язку до земельної ділянки 7-6, яка розташована в зоні Ж-1, що має кадастровий номер 3210945300:01:165:0105 в м. Буча, Київської області та розташована по вулиці Революції , дата державної реєстрації 11.03.2019 року та належала на праві власності ОСОБА_2 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Суд не погоджується з твердженням відповідача, що причина (дана частина земельної ділянки на яку претендує позивач не деталізована, а отже в першу чергу потребує розроблення детального плану території) відмови при винесенні рішення була поважною, оскільки відповідачем не надано на підтвердження вчинення дій щодо розроблення детального плану кварталу земельної ділянки оскільки 17.03.2015 року затверджено рішення № 2124-67-VII «Про затвердження Генерального плану міста Буча, Київської області».

Крім того, до заперечення на відповідь на відзив додатки 1 та 2 відповідачем подано до суду копію збільшеного Генерального плану м. Буча та копію збільшеного плану зонування м. Буча із яких вбачається, що на схемі бажана земельна ділянка деталізована.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Суд наголошує на тому, що вказані положення частини третьої Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури. До того ж, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року у справі №468/1263/17-а.

Таким чином, причина того, що дана частина земельної ділянки на яку претендує позивач не деталізована, а отже потребує розроблення детального плану території, на яку відповідач посилався як на підставу прийняття оскаржуваного рішення, не може бути підставою для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до частин першої, шостої, десятої ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Суд наголошує на тому, що будь-яких доказів невідповідності спірної земельної ділянки вимогам генерального плану, відповідач до суду не подав.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення Бучанської міської ради за №2963-53-VII від 24 січня 2019 року (з огляду на його зміст) є необґрунтованим, а також не відповідає критеріям розсудливості, добросовісності, а тому підлягає скасуванню.

З огляду на положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі вийти за межі позовних вимог, та вирішити питання про обрання належного способу захисту порушеного інтересу позивача.

Суд, з урахуванням дискреційних повноважень відповідача, вважає, що Бучанська міська рада повинна повторно розглянути заяву-клопотання ОСОБА_1 від 11 січня 2019 року №К-98 з доданими до цієї заяви документами. При повторному розгляді звернення ОСОБА_1 відповідачеві слід зважати на принцип «належного урядування» та прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень (частина друга ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства) та приписам ст. 118 Земельного кодексу України та з урахуванням висновків суду (в тому числі щодо застосування частини третьої статті 24 «Про регулювання містобудівної діяльності»), викладених у цьому рішенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що дійшов до висновку про часткове задоволення позову, тому понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (Клієнт) та Колядою Анатолієм Миколайовичем (Адвокат) було укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 20.05.2019 №20/05/2019, за яким адвокат зобов`язався надавати за дорученням клієнта юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до розділу 3 та 4 договору, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2 Договору, клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатковою угодою до даного договору, який є його невід`ємною частиною. В ціну договору не включені фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов`язань за договором. Одна година роботи становить 2000 грн., в робочий час входить час який необхідний для прибуття до суду, час проведений адвокатом в судовому засіданні, час на зворотню дорогу. Розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в доданих угодах до цього договору, який є невід`ємною частиною. За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. додано копія квитанції №050606 від 20.05.2019. Інших документів до суду надано не було.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, а вартість наданих позивачу послуг є завищеною.

У зв`язку з цим, враховуючи незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Бучанської міської ради на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення № 2963-53-VІІ від 24.01.2019 року п`ятдесят третьої сесії сьомого скликання Бучанської міської ради Київської області, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1000га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із земель комунальної власності по вулиці Революції поруч із земельною ділянкою 7-6, яка має кадастровий номер 3210945300:01465:0105 в м. Буча, Київської області.

Зобов`язати Бучанську міську раду Київської області повторно розглянути на найближчому черговому пленарному засіданні сесії заяву ОСОБА_1 від 11 січня 2019 №К-98 про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1000га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із земель комунальної власності по вулиці Революції поруч із земельною ділянкою 7-6, яка має кадастровий номер 3210945300:01465:0105 в м. Буча, Київської області.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бучанської міської ради Київської області (ідентифікаційний код 04360586) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 2748 (дві тисячі сімсот сорок вісім) грн. 40 коп..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.