Ухвала суду № 85957182, 27.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

27 листопада 2019 року м. Київ № 320/6496/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Університету Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Університету Державної фіскальної служби України, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 18 травня 2016 року № 114-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині підстави звільнення та вважати звільненим в запас зі служби в органах податкової міліції за п.п. "г" (скорочення штату) ст.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Пунктом п`ятим частини першої цієї ж статті закріплено обов`язок суду з`ясувати чи подано позовну заяву у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

В силу положень частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, а отже важливим елементом при зверненні до адміністративного суду є відлік часу з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач стверджує, що трудову книжку, яка містить запис про звільнення позивача зі служби в органах податкової міліції на підставі наказу № 144-к від 18.05.2016 та наказ від 18.05.2016 № 144-к "Про звільнення ОСОБА_1 " він отримав через свого представника 22.10.2019 та 25.10.2019, відповідно.

Саме за наведених обставин позивач вважає, що ним не пропущений місячний строк для звернення до суду.

Водночас позивачем не приєднано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження таких обставин, зокрема, адвокатського запиту та відповіді на нього, доказів отримання трудової книжки саме представником позивача, тощо.

Крім цього, позивачем не повідомлено суду жодних обставин, які перешкоджали особисто позивачеві, починаючи з 18.05.2016 звернутись до відповідача задля отримання як трудової книжки так і оскаржуваного наказу, враховуючи його звільнення з посади та органів податкової міліції ще у травні 2016 року.

Тобто, враховуючи наявні матеріали справи, суд вважає, що починаючи з 18.05.2016 позивач мав бути обізнаним про своє звільнення та його підстави.

Проте із даним адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду позивач звернувся лише 22.11.2019, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на першому аркуші позову.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.

Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень, як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами, національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Так, в одному із своїх рішень ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (справа "Пономарьов проти України", п. п. 41-42).

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Суд зазначає, що початок перебігу десятиденного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Будь-яких доказів та пояснень, які б підтверджували необізнаність саме позивача про наявність оскаржуваного наказу матеріали справи не містять.

Як зазначив Верховний Суд у своєму рішенні від 08.08.2019 справа №127/13736/16-а, адміністративне провадження №К/9901/42788/18 "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду".

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи "Бочан проти України", "Смірнова проти України", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії" та інші).

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

У статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Однак, заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивачем до позовної заяви не додано та із її змісту підстав поважності такого пропуску не встановлено.

Також частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Всупереч зазначеній нормі процесуального Закону позивачем не додано до позовної заяви доказу, яким він обґрунтовує свої позовні вимоги в частині вручення саме 25 жовтня 2019 року витягу з наказу Університету Державної фіскальної служби України від 18 травня 2016 року № 114-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Також, в силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн. з 01.01.2019).

Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, позивачеві слід було сплатити 768,40 грн. судового збору.

Проте, судовий збір позивачем не сплачено взагалі та не надано суду доказів, щодо наявності підстав щодо звільнення позивача від сплати судового збору.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Водночас предметом позову у межах даного провадження є правильність внесення запису до трудової книжки.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви, про які йдеться в цій ухвалі, повинні бути усунені шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску із наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду або письмових пояснень та доказів на їх підтвердження щодо обізнаності позивача про наявність оскаржуваного наказу саме з дати, яку зазначив позивач;

- оригіналу документа про сплату 768,40 грн. судового збору або доказів, які свідчать про наявність у позивача відповідних пільг щодо сплати судового збору.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Університету Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, - залишити без руху.

Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає окремому оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панченко Н.Д.