Рішення № 85956772, 12.11.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м.Житомир

справа № 240/9794/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горовенко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Демчук О.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ;

представника позивача - Нагорної Т.І. (за дорученням від 19.09.2019 №1018);

представника відповідача - Мазур О.О. (за довіреністю від 15.02.2019),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 11.05.2019 №Ф-61042-53 про заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування станом на 30.04.2019 у сумі розміром 21030,9 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 2007 року не здійснював підприємницьку діяльність, у зв"язку із чим подавав заяву до територіального підрозділу Державної фіскальної служби у Житомирської області про припинення своєї діяльності. З вказаного часу не подавав податкової та іншої звітності, оскільки не здійснював підприємницьку діяльність. Проте, 07 лютого 2019 року відповідач виніс податкову вимогу про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 31 січня 2019 року у розмірі 18276,72 грн, а станом на 30.04.2019 сума заборгованості становить 21030,9грн.

Зазначає, що 09 квітня 2019 року відбулась державна реєстрація припинення його підприємницької діяльності.

Щодо протиправності оскаржуваної вимоги, вказує, що положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено Законом, незалежно від отримання доходу (прибутку). До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Окрім того, відповідач формуючи податкову вимогу зі сплати єдиного внеску, не провів перевірки, що є обов"язковою підставою для формування вимоги про сплату недоїмки.

Відповідно до ухвали суду від 09.08.2019 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.09.2019 за правилами загального позовного провадження.

Згідно з протокольною ухвалою суду від 24.09.2019 продовжено підготовче провадження на 30 днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 11.10.2019 для надання часу представнику позивача ознайомитись з матеріалами справи.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 11.10.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті позовних вимог.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив від 09.10.2019 (вх.№23399/19). Додатково наголошували, що відповідач не спростував доводів позивача, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що отримавши Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності, перебував на фіксованій системі оподаткування і займався торгівлею промислової групи товарів до січня 2007 року. У подальшому, з 2007 року не подавав податкову та іншу звітність, оскільки не здійснював підприємницьку діяльність.

Вказує, що не звертався до органів реєстрації для заміни свідоцтва про державну реєстрацію, однак «автоматичне» включення відомостей про нього, як фізичної особи-підприємця до Єдиного Державного Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) є неправомірним.

Також зазначає, що звернувся до Радомишльського відділення поліції Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області про внесення неправдивих відомостей до ЄДР щодо нього та отримав відповідь від 06.06.2019 №3163/218/-1-19, що свідоцтво про державну реєстрацію старого зразка є недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечила у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 22.08.2019 (за вх.№19358/19).

В обґрунтування правової позиції зазначає, що згідно з даними інформаційної системи «Податковий блок» позивач у період з 12.07.2001 по 09.04.2019 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець та перебував на обліку у Малинському управлінні Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.

За обліковими даними з інформаційної системи за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017, 2018 та І квартал 2019 на загальну суму 21030,9 грн.

Нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

На підставі вищевикладеного, відповідачем було сформовано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.04.2019 за №Ф-61042-53 на суму 21030,9 грн. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Зазначає, що згідно з даними інформаційної системи Державної фіскальної служби України, державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було здійснено 09.04.2019, а тому, на момент нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску та винесення оскаржуваної вимоги, позивач мав статус фізичної особи-підприємця.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (ідн. номер НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.07.2001; відомості про фізичну особу-підприємця включені до Єдиного державного реєстру - 04.12.2012; припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця – 09.04.2019 (номер запису 22980060002002583); перебував на обліку в Радомишльській державній податковій інспекції Малинського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (а.с.74-76).

Позивачем була обрана спрощена система оподаткування та з 2007 року ОСОБА_1 не подає податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснював підприємницької діяльності.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що відповідно до даних із інформаційної системи органу доходів та зборів, що підтверджується відомостями облікової картки платника ЄСВ фізичної особи-підприємця, за ОСОБА_1 (ідн. номер НОМЕР_1 ) рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 рік , 2018 рік та І квартал 2019 року загалом у розмірі 21030,9грн, з яких: за 2017 рік - 8448 грн (704 грн х 12 місяців); за 2018 рік - 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців); за І квартал 2019 року - 2754,18 грн (918,06 грн х 3 місяці) (а.с.38-39).

11 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області сформовано вимогу №Ф-61042-53 про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,9 грн, яка отримана позивачем 16 травня 2019 року (а.с.13,14,20).

Перевіряючи вказану вимогу на її відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.2 та п.6 ч.1 статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.

Згідно абзацом 1 та 2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до змісту ч.4 ст.4 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII, з 01.01.2017) фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач в період з 01.01.2017 був пенсіонером за віком або інвалідом та отримував відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Згідно з п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII, з 01.01.2017) для фізичних осіб-підприємців, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується єдиний внесок - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ (далі - Закон № 2148) до Закону №2464, з 01.01.2018 внесено зміни щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями (в т.ч. які перебувають на спрощеній системі оподаткування).

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ (у редакції, Закону №2148, від 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З огляду на системний аналіз зазначених правових норм, враховуючи внесені зміни до статті 7 Закону №2464-VІ суд дійшов до висновку, що починаючи з 01.01.2017, у разі якщо фізичною особою-підприємцем, яка застосовує спрощену систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом №2464-VІ. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Матеріали справи свідчать, що нарахування позивачу єдиного внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з вимогами п.2 ч. 1 ст.7 Закону №2464-VІ.

Як зазначено у ч. 2 ст. 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно із частинами 1-4 статті 25 Закону №2464-VІ рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Інструкція).

Відповідно до п.10 розділу ІV Інструкції обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Щодо твердження позивача про протиправність формування податкової вимоги зі сплати єдиного внеску, з огляду на відсутність документально оформленої перевірка платника податків, за результатами якої мав бути складений акт перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції, передбачено, що розрахунок фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Окрім того статтею 9 Закону №2464-VІ та п. 10 розділу ІV Інструкції передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів, а й інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов до висновку, що визначальним для вирішення справи є встановлення факту несплати (несвоєчасної сплати) позивачем єдиного соціального внеску, в тому числі на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме облікової картки платника єдиного соціального внеску фізичної особи - підприємця, а не лише первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення).

Також відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. За приписами п. 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Матеріали справи свідчать, що оскаржувана вимога направлена після спливу встановленого Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування строку.

Однак, суд зазначає, що вказане процедурне порушення не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Суд зазначає, що відповідно до змісту абзац 2 п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу фізичні особи, щодо яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, що настає за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду, до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Водночас, згідно з ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже, і статусу платника єдиного внеску.

Таким чином, останнім періодом, за який необхідно сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскарженої вимоги.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Ю.Тютюнника, буд.7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправною та скасування вимоги, - відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено у нарадчій кімнаті і проголошено 12 листопада 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко

Рішення складено у повному обсязі 27 листопада 2019 року.