Рішення № 85956561, 25.11.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. Житомир справа № 240/9996/19

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції в Житомирській області, яке оформлене листом від 22.07.2019 за № 830/29/05/105-2019, щодо відмови у призначенні і виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із визначенням з 14.05.2019 інвалідності II групи;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області призначити і виплатити йому одноразову грошову допомогу у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу в органах Національної поліції, з 29.04.2016 звільнений через хворобу. У зв`язку із встановленням III групи інвалідності йому 22.12.2018 Головним Управлінням Національної поліції в Житомирській області було виплачено одноразову грошову допомогу у сумі 400000,00 грн. Під час повторного огляду органами МСЕК позивачу з 14.05.2019 встановлено II групу інвалідності. Відповідач листом від 22.07.2019 відмовив у призначенні і виплаті вказаної допомоги, чим порушив його права. На підставі викладеного просив позов задовольнити

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку, визначеному ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надіслав до відділу документального забезпечення суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого Головне управління Національної поліції в Житомирській області просить відмовити у задоволенні позовних у повному обсязі у зв`язку із безпідставністю.

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності на підставі довідки МСЕК до акта огляду від 03.06.2016 Серія 12ААА №514514 з 24.05.2016 (а.с.14-15).

З наявного у матеріалах справи акта Н-1 про нещасний випадок №46 встановлено, що дільничний інспектор міліції сектору дільничних інспекторів міліції Житомирського РВ УМВС України в Житомирській області лейтенант міліції ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, струсу головного мозку, забою м`яких тканин та крововиливу в м`які тканини волосистої частини голови в період проходження служби в органах внутрішніх справ, при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю (а.с.13).

Згідно з довідкою від 15.05.2019 Серія 12 ААБ №548488 за результатами повторного огляду позивачу встановлено другу групу інвалідності (а.с.16-17).

05.07.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою та пакетом документів про виплату одноразової грошової допомоги (а.с.34).

Висновком від 17.07.2019 позивачу відмовлено у нарахуванні одноразової грошової допомоги. Повідомлено, що одноразова грошова допомога у розмірі 400000,00 грн вже була виплачена (а.с.35).

Листом від 22.07.2019 №830/29/05/105-2019 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги. Так, у зв`язку з отриманням третьої групи інвалідності 24.05.2016 Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 400000,00 грн. Відповідно до п.8 р. IV наказу МВС від 05.04.2019 № 249 вказано, якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико- соціальної експертної комісії групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Повідомлено, що оскільки позивачу раніше було встановлено групу інвалідності, а не відсоток втрати працездатності призначити та виплатити одноразову грошову допомогу не має підстав (а.с.20).

Не погоджуючись з таким висновком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наказом МВС України №4 від 11.01.2016 затверджено Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №4), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 за №163/28293, та набрав чинності з 29.02.2016.

Порядком №4 визначено механізм та умови виплати одноразової грошової допомоги поліцейському, право на яку встановлено спеціальним законом, що регулює відповідну сферу діяльності, тобто Законом України "Про Національну поліцію".

Порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги, розміри та підстави, за яких призначення та виплата допомоги не здійснюється, регулюються положеннями статей 97-101 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та реалізуються в порядку та на умовах визначених Порядком № 4.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Підпунктом б п.3 ч.1 ст.99 Закону № 580-УІІІ визначено, що розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Відповідно до ч.1 ст.101 Закону №580-VIIІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:

а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;

б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);

г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Згідно з п.8 Розділу 4 Порядку №4 (в редакції до 14.05.2019) було визначено, якщо поліцейському протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Водночас з 14.05.2019 до Порядку №4 було внесено зміни, зокрема п.8 Розділу 4 в редакції від 14.05.2019 визначено, що якщо поліцейському після встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Як встановлено судом, позивач у 2016 році отримав виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому 3 групи інвалідності.

У 2019 році у зв`язку зі зміною групи інвалідності звернувся до відповідача з заявою на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, з урахуванням отриманої суми.

Відповідач відмовляючи у доплаті у зв`язку зі зміною групи інвалідності вказує, що відповідними змінами встановлено обмеження у праві особи на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Зокрема, внесеними змінами у Порядок №4 виключено можливість отримання особою одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у разі зміни саме інвалідності.

Таким чином, зі змісту тверджень відповідача випливає, що внесеними змінами звужено право саме осіб з попередньо встановленою інвалідністю на отримання одноразової допомоги в більшому розмірі.

На противагу особам з певним відсотком втрати працездатності Порядком №4 передбачено виплату допомоги у більшому розмірі.

Аналіз тлумачення відповідачем норм дозволяє зробити висновок про наявність певних ознак дискримінації з боку держави відносно осіб, що попередньо отримали інвалідність.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, статтею 2 та частиною 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», зазначив, зокрема, що користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

В Україні діє принцип верховенства права, у відповідності до якого людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи недосконале правове врегулювання спірних правовідносин, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов висновку, що відмова відповідача є дискримінаційною та такою, що позбавляє позивача як особу з інвалідністю, що пов`язана з виконанням службових обов`язків, можливості реалізувати свої права, а тому така відмова визнається судом протиправною.

З приводу вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач відмовляючи у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у більшому розмірі посилаючись на внесення змін до Порядку №4 порушує його права.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату з урахуванням вже виплачених сум.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено правомірність дій щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, а тому позов слід задовольнити в повному обсязі.

З приводу вимоги позивача про встановлення судового контролю варто зазначити наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення по даній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул.Старий Бульвар,5/37, м.Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 40108625) щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку із визначенням йому з 14.05.2019 інвалідності 2 групи.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва