Рішення № 85956248, 25.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2019 р. Справа № 120/3392/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.,

представника позивача: Гуцалюка В.В.,

представника відповідача: Чугаєнко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

22.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Бугаківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, викладеної у листі від 07.08.2019 за № П-13472/0-2797/0/95-19 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки та винести рішення в порядку, встановленому ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка звернулася до відповідача з клопотанням про надання ій дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Бугаківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, додавши графічні матеріали. Проте відповідач відмовив у цьому листом, посилаючись на те, що земельна ділянка, на яку позивачка бажає отримати дозвіл з кадастровим номером 0523080700:02:001:0593 має площу 30,6759 га, а згідно чинного законодавства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства не більше 2 га.

Таку відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачка ввважає протиправною з тих підстав, що така відмова викладена у формі листа, а має бути прийняте рішення у формі наказу відповідно до вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 25.10.2019 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08.11.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Так, відповідач зазначає, що згідно графічних матеріалів доданих до клопотання позивачкою неможливо визначити точне місце розташування земельної ділянки, яку ОСОБА_1 хоче отримати у власність, а розмір земельної діялнки кадастровий номер якої вказаний в клопотанні, становить 30,6759га.

Щодо форми, в якій викладено відповідь на звернення ОСОБА_1 , то відповідач вказує, що норми Земельного кодексу не містять приписів якими встановлюється обов`язок приймати рішення у формі наказу, єдиною вимогою такого рішення є його належна мотивація.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві та зазначив, що підставами для оскарження дій відповідача щодо відмови в розробці проекту землеустрою є неналежна форма його прийняття. Вважає, що за результатами розгляду клопотання відповідач мав прийняти рішення про його задоволення чи відмову виключно у формі наказу.

На запитання суду щодо згоди з підставми відмови, викладеними у самому листі, то представник позивачки зазначив, що в даному випадку викладені в листі мотиви не оскаржуються. Оскаржуються лише дії щодо винесення такого рішення в неналежній формі. В зв`язку із цим просить повторно розглянути клопотання і винести рішення відповідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову з мотивів викладених у відзиві. Також зазначила, що відмова викладена у формі саме листа, оскільки клопотання позивачки не відповідало вимогам ст.118 ЗК, а тому воно не могло бути вирішено по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив, що 16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з клопотанням, в якому вказала, що вона зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельну ділянку кадастровий номер 0523080700:01:001:0593, яка розташована поблизу села Бугаків Немирівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га. В зв`язку із зазначеним просила надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

До клопотання було додано копію паспорту та графічні матеріали, а саме викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрвої карти (плану).

Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.08.2019 за № П-13472/0-2797/0/95-19 позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу. В листі зазначено, що земельна ділянка, на яку позивачка бажає отримати дозвіл з кадастровим номером 0523080700:02:001:0593 має площу 30,6759 га, а згідно чинного законодавства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства не більше 2 га, а тому питання зазначене в клопотанні не може бути вирішено по суті.

Позивач з відмовою відповідача не погоджується, вважає її протиправною з тих підстав, що вона викладена у неналежній формі, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо правомірності дій відповідача при винесенні оскаржуваної відмови, суд виходить із підстав позову зазначених позивачем щодо правильності оформлення відповіді на звернення ОСОБА_1 , так як інших підстав неправомірності дій відповідача позивачем не вказується, що підтверджено поясненнями представника позивачки в судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.77 КАС України суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Так, суд зазначає, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі – ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. “а” ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Як видно з матеріалів справи, позивач вирішив скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Бугаківської сільської ради Немирівського району Вінницької області орієнтовною площею 2,0 га.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Визначаючись щодо форми, в якій має бути прийнято відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні за результатми розгляду клопотання відповідно до ст.118 ЗК України, то суд керуються наступним.

Так, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з обов`язкових етапів у процедурі безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок державної або комунальної власності.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у місячний строк розглядає клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, при вирішенні питання про надання або відмову у наданні вказаного дозволу відповідач здійснює владно-управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування громадянам.

Тобто відповідне рішення є актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.

Відтак за своєю юридичною природою рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що приймається відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, має відповідати формі розпорядчого документа.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі – Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів передбачено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру має видаватися відповідний наказ. Водночас листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Відтак рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим правовим актом індивідуальної дії у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 14.08.2019 у справі № 480/4298/18, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 у справі № 812/922/16, від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17.

Суд також звертає увагу, що такої позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, про свідчать висновки, наведені у постанові від 28.11.2018 під час розгляду справи № 820/4219/17.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, в силу якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, в силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу.

В цьому контексті суд враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі “Рисовський проти України” Суд зазначив про особливу важливість принципу “належного урядування”, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.comS.r.l. проти Молдови”, заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі”, заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії”, заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії”, заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер`їлдіз проти Туреччини”, п. 128, та “Беєлер проти Італії”, п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі “Лелас проти Хорватії”, п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки”, п. 58, а також рішення у справі “Ґаші проти Хорватії”, заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі “Трґо проти Хорватії”, заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу “належного урядування” в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач не діяв у належний, чіткий та якомога послідовніший спосіб. Про це свідчить та обставина, що свою відмову щодо позивачу відповідач оформив листом, тоді як має приймати рішення у формі наказу.

Крім того, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просить суд захистити його порушені права та інтереси шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, та прийняти управлінське рішення у формі наказу в порядку встановленому ч.7 ст.118 ЗК України.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Норму аналогічного змісту закріплено також у пункті 11 частини другої статті 245 КАС України.

Таким чином, з огляду на предмет спору та обставини справи, позовні вимоги щодо покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою узгоджуються з повноваженнями суду при вирішенні справи по суті, а прийняття судом такого рішення забезпечуватиме ефективний захист прав та інтересів позивачки, порушених незаконними відмовами відповідача.

Також суд звертає увагу, що в даному випадку мали місце саме протиправні дії відповідача, а не бездіяльність, оскільки відповідачем вчинено дії щодо розгляду клопотання та направлено відповідну відповідь у формі листа.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити, а саме: визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної діялнки позивачці викладені у формі листа та зобов`язати відповідача повторно розглянути вказане клопотання позивачки та за результатами його розгляду прийняти рішення у формі наказу відповідно до положень ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.

Згідно договору про надання правничої допомоги від 10.10.2019 року вбачається, що предметом даного договору є надання адвокатом таких послуг: надання консультації та роз`яснення з юридичних питань; усні та письмові довідки щодо законодавства; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; посвідчення документів у справах; здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами, інші види юридичної допомоги.

Згідно пункту 3.1.1 винагорода виконавцеві становить 1500 грн., оплата замовником здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок або готівкою. Факт надання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.

На підтвердження отримання гонорару, адвокатом надано до суду квитанцію від 10.10.2019 року про перерахування коштів ОСОБА_1 в сумі 1500грн.

Також, разом з позовною заявою до суду надано Акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 15 жовтня 2019 року, який свідчить про те, що в межах Договору про надання правової допомоги адвокатом здійснено підготовку та подачу до суду позовної заяви, що включає усну консультацію, аналіз документів, аналіз та вивчення судової практики, складання позовної заяви.

В судовому засіданні представником позивачки надано акт приймання-передачі наданих послуг від 18 листопада 2019 року, відповідно до якого адвокатом надано послуги щодо підготовлення та складання відповіді на відзив.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду докази підтверджують факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу за договором, роботу здійснену адвокатом в межах даного позову, обумовлений сторонами (позивачем та адвокатом) розмір гонорару відповідає складності справи та є розумним в межах сьогодення.

За наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення заяви про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача відповідних витрат на правничу допомогу та сплаченого позивачкою судового збору в сумі 768, 40 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, на території Бугаківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, за межами населеного пункту, в формі листа.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 16.07.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, на території Бугаківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, за межами населеного пункту та за результатами розгляду такого клопотання прийняти рішення у формі наказу відповідно до положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції у розмірі 1500 гривень (однієї тисячі п`ятсот) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 28.11.2019

Позивач: ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 від 04.06.2018 року, орган, що видав 0527, вул. Некрасова, 5, с. Бугаків, Немирівського АДРЕСА_1 Вінницької області, 22852)

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Шаповалова ОСОБА_2 ОСОБА_3