Рішення № 85955594, 26.11.2019, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/6268/19

Провадження № 2/185/3419/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 листопада 2019 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засідання Мерцалової Н.В., представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в приміщені суду м. Павлограда, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Межиріцька сільська рада про визнання права на отримання земельної частки

В С Т АНОВИВ

03 липня 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Межиріцька сільська рада про визнання права на отримання земельної частки, який 17 липня 2019 року уточнив, та відповідно до якого просив суд визнати за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), розміром 5,29 умовних кадастрових гектар із земель, розташованих на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

В обґрунтування позову зазначила, що з 14.10.1982 року вона була прийнята в члени колгоспу «Межиріч» с. Межиріч Павлоградського району Дніпропетровської області. 20 січня 1994 року колгоспу «Межиріч» було видано державний акт на право колективної власності на землю серії ДП. У списках громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства «Межиріч», доданого до вищезазначеного державного акту, під порядковим номером «168» значиться її прізвище. КСП «Межиріч» припинило свою діяльність, як юридична особа. В квітні місяці 2018 року, з пояснень землевпорядника Межиріцької сільської ради, вона дізналася про те, що вона має право на земельну частку (пай) і повинна була отримати відповідний сертифікат, оскільки всі особи, які були членами колективних сільськогосподарських підприємств мають право на земельну частку (пай) і вони внесені до списків осіб, долучених до Державного акту на право колективної власності на землю. Але для вирішення даного питання необхідно звертатися до суду з позовною заявою. З 01 січня 2013 року, з набуттям чинності змін до Земельного кодексу України, передачу у власність чи користування земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Дніпропетровської області (за межами населеного пункту) здійснює Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Таким чином, на підставі викладеного, вважає, що відповідачами є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Межиріцька сільська рада.

Позивач в судове засідання не з`явилася, проте в судовому засіданні її представник позов підтримав у повному обсязі, просив його задовільнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, проте на адресу суду від нього надійшло клопотання, відповідно до якого він просив справу розглядати за їх відсутності, та вважали себе не належним відповідачем у цій справі.

Представник Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області повторно не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце слухання справи. Про причини неявки суд не повідомив. Письмовий відзив на позов не надавав.

Суд, зі згоди позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, клопотання від представника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, пояснення представника позивача, та аналізуючи все у своїй сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів..

Відповідно до ч. 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч. 1 ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом при дослідженні матеріалів справи встановлено, що гр. ОСОБА_2 була членом КСП «Межиріч» та працювала там, що підтверджується копією трудової книжки (арк.с.5-6). 20 січня 1994 року колгоспу «Межиріч» було видано державний акт за № 4 на право колективної власності на землю серії ДП, який згідно рішення Межиріцької сільської ради від 20.03.2000 року № 11 вважається виданим КСП «Межиріч», що підтверджується копією листа Міськрайонного управління у Павлоградському, Юр`ївському районах, та м. Павлограді ГУ Держгеокадастру від 24.04.2018 року за № М-51/0-0.181-52/151-18 (арк.с.7), листом Міськрайонного управління у Павлоградському, Юр`ївському районах, та м. Павлограді ГУ Держгеокадастру від 21.10.2019 року за № м-164/0-0.181-166/151-19, копіями державного акту на право колективної власності на землю ДП, рішення Межиріцької сільської ради від 20.03.2000 року № 11 та додатків до нього, а також копією списку членів колгоспу «Межиріч» Павлоградського району, Дніпропетровської області на роздержавлення землі станом на 01.01.1992 року, де зазначено, що згідно додатку до вищезазначеного Державного акту в списку громадян ОСОБА_2 значиться під № 168. Позивач зверталася з заявою щодо видачі сертифікату на право на земельну частку(пай) до Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, проте їй було відмовлено у видачі сертифікату, оскільки на даний час сертифікати на право на земельну частку(пай) не видаються, що підтверджується копією листа Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області за Вих. № 01-10-1574/0/334-18 від 31.08.2018 року (арк.с.9-10). Також позивач зверталася із заявою про виділення їй земельної частки(пай) до Межиріцької сільської ради, проте їй було відмовлено, оскільки сертифікат, який посвідчує право на земельну частку(пай), їй не було надано при розпаюванні КСП «Межиріч», Межиріцька сільська рада не має підстави для виділення земельної частки(паю) в натурі (на місцевості), та рекомендували їй звернутися з приводу цього питання до суду, що підтверджується листом Виконкому Межиріцької сільської ради № 129 від 09.10.2019 року (арк.с.44).

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що сертифікати на право на земельну частку(пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. Х «Перехідні положення ЗК»). Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває право на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку(пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку(пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів.

Відповідно до ст. 5 ЗК України від 18 грудня 1990 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, у колективну власність могли бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місця розташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів. Частина земель резервного фонду, яка на час введення в дію цього Кодексу належала господарствам, залишається за ними на умовах постійного користування. Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Верховний Суд України у пункті 24 постанови Пленуму №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснив, що позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Відповідно до ч. 4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно абзацу 5 ст. 1 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай)

Абзацами 7-8 ст. 1 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено, що громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Абзацами 6-7 ст. 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Відповідно до пункту 21 Розділу X Земельного кодексу України, установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки судом встановлено, що позивач не може оформити право власності на земельну частку (пай) КСП «Межиріч»(право колективної власності на землю, згідно рішення Межиріцької сільської ради від 20.03.2000 року № 11), оскільки в 2000 році КСП «Межиріч» набуло право колективної власності на землю, а відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» його члени, включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набувають право на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, що й вбачається у випадку позивача, а тому суд вважає, що у позивача є таке право, і вона в подальшому має право на оформлення та реєстрацію права власності відповідно до законодавства, яке передбачало таку реєстрацію права власності, оскільки остання не змогла скористатися цим правом раніше, проте виявила таке бажання реалізувати своє право зараз, шляхом звернення з позовом до суду для відновлення можливостей для реалізації своїх прав на землю(пай) будучи членом КСП «Межиріч». Окрім цього суд вважає, що відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Межиріцька сільська рада у даному спорі є належними відповідачами, оскільки Держгеокадастр має можливості реалізувати встановлене судом право позивача лише шляхом виділення такого паю із земель запасу чи резервного фонду державних сільськогосподарських земель, розпорядником яких є Головне управління Держгеокадастру, а також Межиріцька сільська рада має можливість реалізувати право позивача шляхом виділення такого паю із земель, які перейшли у колективну власність відповідної громади після припинення КСП «Межиріч» як юридичної особи, або якщо Головне управління Держгеокадастру передасть із земель запасу чи резервного фонду державних сільськогосподарських земель необхідну кількість земель територіальній громаді - Межиріцькій сільській раді, проте оскільки відповідачі будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, відзиву не надавали, та не надали доказів того, що він не має змоги реалізувати право позивача.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В

Позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Межиріцька сільська рада про визнання права на отримання земельної частки - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), розміром 5,29 умовних кадастрових гектар із земель, розташованих на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

Судові витрати на судовий збір в сумі 768,40 гривень покласти на ОСОБА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: В. О. Головін