Ухвала суду № 85949494, 27.11.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/702/15-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Винник С. М.,

за участі заявника ОСОБА_1 , представників заявника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника стягувача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві заявою відповідача ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України за поданням головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Тертичної Віти Володимирівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 52362105 з примусового виконання рішення суду від 17 лютого 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Відповідач у справі ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку, передбаченому частиною п`ятої статті 441 ЦПК України, посилаючись на те, що йому необхідно виїхати на обстеження та лікування у Німеччину (м. Мюнхен), що у зв`язку із досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42015100060000145, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування від 29 травня 2015 року, та відсутності фінансової можливості він не виконував рішення суду від 17 лютого 2015 року, а також, що державним виконавцем не надано та матеріали справи не містять доказів щодо належного повідомлення боржника про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадження.

У судовому засіданні заявник та його представники заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду підтримали та просили задовольнити.

Представник стягувача у судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви.

Державний виконавець у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомлено, заяви з процесуальних питань до суду не надходили.

На підставі частини шостої статті 441 ЦПК України, суд ухвалив проводити судовий розгляд за відсутності державного виконавця, враховуючи, що, згідно з наданими матеріалами виконавчого провадження № 52362105, воно завершено.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 52362105 з примусового виконання виконавчого листа № 757/702/15-ц від 14 липня 2015 року виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» заборгованості за кредитним договором № 2802001/000-КФК/13.

Ухвалою суду від 22 січня 2018 року, яка набрала законної сили 04 грудня 2018 року на підставі ухвали Київського апеляційного суду, тимчасово обмежено ОСОБА_1 . Як боржника у виконавчому провадженні № 52362105 у праві на виїзд за межі України до виконання майнових зобов`язань, покладеним на нього рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 липня 2015 року, без вилучення паспортного документу.

Як вбачається з інформаційної довідки про виконавче провадження від 26 листопада 2019 року, виконавче провадження № 52362105 завершено постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 25 листопада 2019 року на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

26 листопада 2019 року від стягувача ТОВ ФК «Народна Позика» за підписом директора Маломужа С. В. надійшло клопотання, датоване 18 листопада 2019 року, яким повідомлено суд про те, що стягувач будь-яких вимог і претензій до ОСОБА_1 на даний час не має, його зобов`язання перед Товариством припинені, у зв`язку із чим не заперечує проти задоволення клопотання про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

За умовами частини першої ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною третьою ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії « (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і згадуване вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Крім цього, ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, Судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні відповідно із частинами 2, 3 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода залишати свою країну та обмеження цього права лише на підставі закону та якщо це необхідно у демократичному суспільстві).

За встановлених судом обставин, відсутні підстави вважати, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду не втратило доцільності, що є необхідною умовою для застосування до боржника обмеження у праві виїзду за кордон, згідно з частиною третьою ст. 441 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-23, 43, 49, 352-355, 441, 446, Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 20 травня 2004 року Рубіжанським МВ УМВС України в Луганській області), встановленого ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року у виконавчому провадженні № 52362105 у праві на виїзд за межі України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 28 листопада 2019 року.

Суддя І. В. Литвинова