Рішення № 85947438, 16.10.2019, Василівський районний суд Запорізької області

Справа № 311/1660/19

Провадження № 2/311/681/2019

16.10.2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого - судді Сидоренко Ю.В.,

при секретарі: Осінцевій Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

07 травня 2019 року до Василівського районного суду Запорізької області звернулося Акціонере товариство КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому позивач просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 37279,62 гривень за кредитним договором № б/н від 04.02.2006 року, а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , відповідно до укладеного кредитного договору № б/н 04 лютого 2006 року отримала у АТ КБ «ПриватБанк» кредит в розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Як зазначено у позові, в порушення умов кредитного Договору, станом на 18.04.2019 року відповідачка ОСОБА_1 має заборгованість за укладеним кредитним договором № б/н від 04 лютого 2006 року у загальному розмірі 37279,62 гривень та яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 14147,60 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту – 8087,41 гривень, нарахованої пені за прострочене зобов`язання – 12043,20 гривень, нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 гривень -750,00 гривень, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 1751,41 грн. АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 змінено найменування позивача з ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено у п.1.7. Статуту АТ КБ «ПриватБанк». До теперішнього часу відповідачка ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.02.2006 року у добровільному порядку не погасив, тому позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Ухвалою Василівського районного суду від 24 травня 2019 року відкрито провадження у даній справі, визначено проведення розгляду справи за правилам спрощеного позовного провадження, з викликом (повідомленням) сторін (а.с.44).

11.06.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, складений відповідачкою ОСОБА_1 в редакції від 08.06.2019 року (а.с.47).

16.07.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, складений відповідачкою ОСОБА_1 в редакції від 13.07.2019 року (а.с.61-62).

12.08.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, складена представником АТ КБ «Приватбанк» Гаренко Н.В., в редакції від 17.07.2019 року (а.с.76-79).

01.08.2019 року до суду надійшли заперечення, складені відповідачкою ОСОБА_1 в редакції від 31.07.2019 року (а.с.66-70).

28.08.2019 року до суду надійшли пояснення, складені представником АТ КБ «Приватбанк» Гаренко Н.В., в редакції від 07.08.2019 року (а.с.96-106).

16.10.2019 року до суду надійшли письмові пояснення, складені представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Шершньовим О.В., в редакції від 16.10.2019 року (а.с.151-152).

В судове засідання представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином, проте на адресу суду надано заяву представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» в особі Савіхіної А.М., в якій висловлено прохання про розгляд справи у відсутність представника позивача (а.с.36), та в якій представник позивача заявлені ними позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити за підставами, викладеними у позовній заяві. Проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

В судове засіданні відповідачка ОСОБА_1 не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена судом своєчасно та належним чином, проте до суду надано клопотання представника адвоката Шершньова О.В., в якому він просить розглянути справу без його участі та у відсутність його довірителя ОСОБА_1 . В задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі за підставами, викладеними у відзиві (а.с.61-62) та наданих письмових поясненнях (а.с.148). Також відповідачем ОСОБА_1 подано до суду заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с.71), в якій відповідач вказує про те, що за платіжною карткою № НОМЕР_1 , виданою за заявою від 10.07.2006 року, позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, який має відраховуватися з дня закінчення строку дії вказаної картки. В задоволенні позову просить відмовити за пропуском строку позовної давності, як самосійною підставою для відмови у позові (а.с.71).

Дослідивши матеріали справи №311/1660/19, оглянувши надані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги, та відзиви проти позову, викладені відповідачем ОСОБА_1 , ретельно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.13,43,81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 04.02.2006 року позичальник ОСОБА_1 отримала в банківський установі - ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит в сумі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.14,149).

Згідно умов укладеного договору, кредитний Договір складається із: заяви позичальника, умов та Правил надання банківських послуг, правил користування платіжною карткою та тарифами Банку (а.с.14,15,17-31).

Позичальник ОСОБА_1 була ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами банку, та підтвердила свою згоду на те, що підписана 04.02.2006 року заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві про видачу кредиту від 04.02.2006 року (а.с.14,149 зворот).

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме 04.02.2006 року надав відповідачу ОСОБА_1 кредитну картку № НОМЕР_1 із встановленим кредитним лімітом у сумі 4000,00 грн., встановленому Договором.

При оформленні кредитної картки позичальник ОСОБА_1 була ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами банку, та підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, підтверджується підписом у заяві про видачу кредиту від 10.07.2006 року (а.с.149 зворот), який (підпис) відповідачкою ОСОБА_1 не оспорюється.

Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останній для ознайомлення у письмовому вигляді.

Отже, 10 липня 2006 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", за змістом якої вона погодилася, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами Договір про надання банківських послуг (а.с.14,15,17-31,149).

В цій анкеті-заяві серед позицій, що заповнені позичальником ОСОБА_1 , мається друкований стандартний текст «Я ознайомився та згодний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Я виражаю свою згоду, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку складає між мною та банком Договір про надання банківських послуг». Під анкетою-заявою мається підпис ОСОБА_1 , який відповідачкою не оспорений.

Згідно наданого позивачем розрахунку, який відповідачем не спростований, заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 04.02.2006 року, станом на 18.04.2019 року становить у загальному розмірі - 37279,62 гривень, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 14147,60 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту – 8087,41 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання – 12043,20 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 гривень - 750,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 1751,41 грн. (а.с.5-13).

Як вбачається з наданих позивачем статутних документів, Акціонерне Товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов`язків Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", у зв`язку з чим на підставі рішення Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 519 змінено найменування з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк", про що зазначено у п.1.7. Статуту АТ КБ "ПриватБанк" в новій редакції (а.с.32-35). Станом на 01.03.2018 року проведено державну реєстрацію вищевказаних змін, що вбачається з відомостей ЄРДПОУ (а.с.32).

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач долучив до позовної заяви письмові Умови та Правила надання банківських послуг, де визначено, за яких умов та за якими правилами банк відкриває позичальнику банківську картку чи надає інші банківські послуги, а також копію Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для надання послуг банк відкриває клієнту картку, її вид визначений у пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві.

Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг (а.с.17-31), Банк після отримання від відповідача необхідних документів, а також заяви, приймає рішення про можливість видачі кредиту на платіжну картку, та за своїм рішенням встановити розмір кредитного ліміту (п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4); банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік; банк має право проводити зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків (п.2.1.1.12.6), а позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором (п.2.1.1.5.5); у разі невиконання зобов`язань за договором на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (в тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку (п.2.1.1.5.6); власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту (п.1.1.2.7); при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову (п.2.1.1.7.6); у разі незгоди зі зміною Правил та/або «Тарифів банку», які викладені на банківському сайті, позичальник зобов`язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість (п. 1.1.2.4).

Відповідно до підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви, відповідачка виявила намір отримати у банківській установі ПАТ КБ «Приватбанк» картку «Кредитка. Універсальна» із встановленням їй кредитного ліміту у розмірі 4000 грн., а також погодилась отримати ці кредитні кошти під 3,0 % на місяць за користування кредитним лімітом із розрахунку 360 днів у році (а.с.149 зворот).

При цьому, в Анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 у розділі «відмітки банку» дата відкриття рахунку зазначена 04.02.2006 року, номер рахунку № НОМЕР_1 . Пластикову картку (платіжний документ) ОСОБА_1 отримала лише 10.07.2006 року та в цю дату підписала Анкету-заяву.

Дата укладення договору 04.02.2006 року відповідає даті відкриття рахунку та узгоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, де в розділі «Відмітки банку» «Заяви» зазначено, що «Датою укладення договору є дата відкриття рахунку».

Тому, твердження відповідача ОСОБА_1 в цій частині у викладених нею запереченнях проти позову, є хибним.

Рахунок заборгованості починається з 10.10.2006 року, тобто з дати встановлення кредитного ліміту на картці, що підтверджується наданою позивачем випискою по рахунку (а.с.82-92).

Оскільки за положеннями статті 1055 ЦК України передбачена письмова форма кредитного договору, то у відповідності до ст.207 ЦК України умови договору про надання кредиту вважаються узгодженими лише будучи викладеними у письмовій формі, яку підписано сторонами.

Отже, тільки ті умови, які викладені у анкеті-заяві, вважаються погодженими позичальником, який своїм підписом підтвердив цей факт.

Наразі, з урахуванням встановлених обставин та правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження 14-131цс19), договір між сторонами можуть утворювати лише умови, викладені у підписаній анкеті-заяві.

Так, в анкеті-заяві від 10.07.2006 року ОСОБА_1 мала намір отримати кредит із встановленням кредитного ліміту в сумі 4000 грн., а також в ній зазначено, що позичальник погоджується з тим, що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Передбачено також анкетою-заявою базова відсоткова ставка за кредитним лімітом у розмірі 3,0 % на місяць із розрахунку 360 днів у році, та визначено термін дії кредитного ліміту, який збігається із строком дії платіжної картки.

У анкеті-заяві ОСОБА_1 розписалась за отримання 04.02.2006 року платіжної картки № НОМЕР_1 зі строком дії до 05/13 та ОСОБА_2 до неї (а.с.14,149,135 зв.).

Отже, цими обставинами доведено, що в дійсності договірні відносини між сторонами відбулись на вищезазначених в анкеті-заяві умовах, а тому правовідносини між сторонами за своєю правовою природою є кредитними, а також доведено, що відповідачу ОСОБА_1 відкритий картковий рахунок 04.02.2006 року та надана кредитна картка № НОМЕР_1 , остання отримала її та користувалася кредитним лімітом за допомогою цієї картки, яка, відповідно до наданої позивачем довідки (а.с.135 зворот) перевипускалася з наступний строком дії, останній за яким спливає у жовтні 2021 року.

Вказані обставини підтверджуються, зокрема, випискою про рух коштів по картрахункам відповідача (а.с.82-92,123-135), яка є належним доказом у справі, оскільки складена на підставі фіксації всіх операцій клієнта програмним забезпеченням із подальшим формуванням відповідної виписки по картрахунку.

З вказаної виписки вбачається, що 10.10.2006 року на картрахунок клієнта № НОМЕР_2 ( ОСОБА_1 ) встановлено кредитний ліміт в сумі 250 грн. (а.с.84), що вважається його фактичним надання клієнту Банком. 12.10.2006 року за вказаним картрахунком кредитний ліміт збільшено до суми 5000,00 грн. (а.с.84).

Згідно вказаної виписки про рух кошів по картрахункам відповідача вбачається, що 16.10.2006 року та 20.10.2006 року позичальник ОСОБА_1 скористалась кредитним лімітом, знявши через банкомат 1339,00 грн. та 3090,00 грн. відповідно, та з цього часу активно користувалась кредитними коштами як до закінчення строку дії вказаної картки № НОМЕР_1 зі строком дії платіжної картки до 05/13, знімаючи кошти, розплачуючись карткою у торговій мережі, періодично здійснюючи її поповнення також після закінчення строку дії цієї картки. Дані обставини вказують на те, що ОСОБА_1 в подальшому отримала перевипущену картку № НОМЕР_3 зі строком її дії до 07/2017, на що вказує подальше користування кредитними коштами після 30 травня 2013 року – строку закінчення першої картки. Так, за даними виписки про рух коштів по карткам клієнта ОСОБА_1 вбачається, що 01.08.2013 року (після закінчення строку дії першої картки) відповідачка зняла через банкомат 640 грн., 23.08.2013 року поповнила картку через банкомат на суму 1000 грн., та такі операції були регулярними до жовтня 2017 року.

В подальшому, 25.10.2017 року ОСОБА_1 отримала перевипущену картку № НОМЕР_4 зі строком її дії до 10/2021, на що вказує подальше користування кредитними коштами з 23 грудня 2017 року по 09 серпня 2018 року

Останній платіж по погашенню заборгованості ОСОБА_1 здійснила – 07.07.2018 року на суму 1500,00 грн., а останнє зарахування переводу на карту готівкою на суму 2037,00 грн. відбулося – 09.08.2018 року (а.с.84,127 зворот).

Відповідач ОСОБА_1 заявила про застосування строку позовної давності, проте суд вважає, що цей строк Банком не пропущено, оскільки з дати останнього платежу 07.07.2018 року цей строк спливає 07.07.2021 року, платіжна картка № НОМЕР_4 має строк дії до жовтня 2021 року, а Банк звернувся з цим позовом до суду 07.05.2019 року, що підтверджується відміткою на позовній заяві, сформованій в системі «Електронний суд» (а.с.2-4), отже безпідставними є твердження відповідача ОСОБА_1 про пропуск Банком строку позовної давності.

Таким чином встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, отже, не заперечувала факт укладення кредитного договору.

Відповідно до ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 2 ст.6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

У відповідності до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до ст.ст.611,614,615 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Як вбачається з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з наданих позивачем документів, позичальник ОСОБА_1 отримала 25.10.2017 року перевипущену картку № НОМЕР_4 зі строком дії до 10/2021, та продовжувала користуватися кредитними коштами з 23.12.2017 року по 09.08.2018 року (дата зарахування переводу на карту), що підтверджується виписками Банку про рух коштів по картковому рахунку (а.с.82-92,123зв-135).

Строк дії картки № НОМЕР_4 , яка була отримана відповідачем ОСОБА_1 25.10.2017 року, визначений до останнього дня жовтня місяця 2021 року (а.с.135 зворот).

Відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ “Приватбанк”, не довела відсутність заборгованості.

Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” підлягають частковому задоволенню, та з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “ПриватБанк” необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 04.02.2006 року, яка виникла станом на 18.04.2019 року та складається з тіла кредиту в розмірі 14147,60 грн.

Приймаючи до уваги ту обставину, що відповідач ОСОБА_1 не заперечує факт отримання кредиту в розмірі 250,00 гривень, враховуючи строк дії картки, який на теперішній час (час розгляду даної цивільної справи) не закінчився, а також наявність заборгованості по тілу кредиту, тому позов в частині стягнення заборгованості в цій частині, а саме тіла кредиту в сумі 14147,60 грн. підлягає задоволенню.

Також суд зазначає, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

У Анкеті-заяві позичальника від 04.02.2006 року процентна ставка за кредитним лімітом у розмірі 3,0 % на місяць із розрахунку 360 днів у році.

За пред`явленим АТ КБ «ПриватБанк» позовом та згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість позичальника ОСОБА_1 за нарахованими відсотками по кредитному договору № б/н від 04.02.2006 року, становить – 0,00 гривень (а.с.5-13).

Разом з тим, у цій Анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, Банк просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), також стягнути складові його повної вартості, зокрема прострочену заборгованість за тілом кредиту, та пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04.02.2006 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та на Умови та Правила надання банківських послуг.

Разом з тим, Умови та Правила надання банком кредиту не містять підпису позичальника та при цьому позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, тому такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору Банку з цим позичальником.

Тобто, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, Банк повинен надати суду підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.

Конституційний Суд України у Рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умов та Правила банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розуміла відповідач ОСОБА_1 , підписуючи заяву позичальника, не є належним доказом по даній справі.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу ОСОБА_1 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Аналогічні правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Подані Банком докази на підтвердження позовних вимог є суперечливими, оскільки Анкета-заява, на яку позивач посилається, як на підставу відкриття карткового рахунку та отримання відповідачем кредиту, за своїм змістом цієї обставини не підтверджує, а поданий позивачем розрахунок заборгованості також не можна взяти до уваги, оскільки він є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який повинен бути доведений первинними документами, що підтверджують підстави виникнення таких грошових зобов`язань.

Тому суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, які містяться в матеріалах даної справи, фактично відповідачем ОСОБА_1 не визнаються, не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04.02.2006 року шляхом підписання Анкети-заяви.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Крім того, суд звертає увагу, що укладений між сторонами договір не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

За таких обставин, відсутність належних та допустимих доказів по суті заявлених позовних вимог унеможливлює встановити чи взагалі здійснювалось кредитування відповідача та на яких умовах, отже відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов`язання.

Таким чином, оскільки Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не передбачено нарахування пені та штрафів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Згідно статті 12,81 ЦПК України, кожна сторону довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо заборгованості по тілу кредиту в розмірі 14147,60 грн., вимоги в цій частині є обґрунтованими, так як позивачем доведено належними і допустимими доказами порушення відповідачем грошових зобов`язань, внаслідок чого утворилася така заборгованість, тому вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кошти у добровільному порядку позивачу АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, суд вважає, що позивач вправі звертатися до суду за захистом своїх прав та охороняємих законом інтересів - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, у розмірі 14147,60 грн.

Викладені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у Постанові від 03.07.2019 року, у цивільній справі № 342/180/17.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованою пенею за прострочення зобов`язання в сумі 12043,20 грн., за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 гривень - 750,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту – 8087,41 грн., а також штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 грн., штрафу (процентна складова) в сумі 1751,41 грн. суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами, тому відмовляє у їх задоволенні.

Таким чином, до правовідносин між сторонами суд застосовує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 року, який полягає у неможливості вважати додані Банком до позову Умови та Правила надання банківських послуг та неможливості вважати ці Умови та Правила складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору у відповідності до частини першої статті 634 ЦК України (в тому числі щодо процентів нарахованих банком за ставкою передбаченою Умовами, Правилами та тарифами без застосування Банком при розрахунку облікової ставки НБУ за ст.1048 ЦК України), а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь Банку простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8087,41 грн.

За таких обставин, суд вважає необхідним позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 14147,60 грн., а в іншій частині заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту – 8087,41 грн., нарахованої пені за прострочення зобов`язання в сумі 12043,20 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 гривень - 750,00 грн., а також заборгованості штрафів в загальній сумі 2251,41 грн. (500,00 + 1751,41) відмовити за вищенаведеними підставами.

За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з того, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 1921,00 гривень, тому відповідно до положень ст.ст.133,141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню понесені позивачем та документально ним підтверджені (а.с.1) судові витрати по оплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: в сумі 729,02 грн., виходячи з наступного розрахунку: 14147,60 грн. х 100% : 37279,62 грн. = 37,95 % (відсоток розміру задоволених позовних вимог); 1921,00 грн. х 37,95 % : 100 % = 729,02 грн. (сума судових витрат, пропорційна відсотку задоволеного позову).

Керуючись ст.ст.509,526,530,551,623,638,1048,1050,1054 ЦК України, ст.ст.12,13,81,82,141,258,263-265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001 м.Київ, вул.Грушевського, буд.1 «Д», розрахунковий рахунок № НОМЕР_6 ПАТ КБ «Приватбанк», МФО – 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.02.2006 року в розмірі – 14147 (чотирнадцять тисяч сто сорок сім) гривень 60 копійок, а також судовий збір в сумі – 729 (сімсот двадцять дев`ять) гривень 02 копійки, а всього стягнути – 14876 (чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят шість) гривень 62 копійки.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено – 04 листопада 2019 року.

Суддя

Василівського районного суду

Запорізької області Ю.В. СИДОРЕНКО