Ухвала суду № 85947335, 22.11.2019, Василівський районний суд Запорізької області

316/2061/19

22.11.2019 Провадження №1-кп/311/290/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року м. Василівка

Колегія суддів Василівського районного суду Запорізької області у складі: головуючого - судді Нікандрової С.О., суддів Носика М.А., Сидоренко Ю.В., секретар судового засідання Дудка Н.В., за участю прокурора Купенко А.В., захисника – адвоката Паскал П.М., обвинуваченого ОСОБА_1 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12018080000000281, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 вересня 2018 року, з обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст.187 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

26 вересня 2019 року з Енергодарського міського суду Запорізької області до Василівського районного суду за визначеною ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 вересня 2019 року підсудністю надійшли матеріали кримінального провадження №12018080000000281, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 вересня 2018 року, з обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст.187 КК України.

Прокурором в ході підготовчого судового засідання заявлено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , обґрунтоване тим, що наявні ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на потерпілого і свідків у кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню шляхом умисної неявки або іншим чином; а також можливого продовження злочинної діяльності та вчинення іншого кримінального правопорушення. Прокурор вважає, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам та не забезпечать цілей кримінального провадження.

Захисник – адвокат Паскал П.М. заперечував проти задоволення заявленого прокурором клопотання, заявив клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, посилаючись на те, що обвинувачений має постійне місце проживання, повідомлення про підозру вручено родичам обвинуваченого ОСОБА_1 за адресою його проживання, а не ОСОБА_1 , ОСОБА_1 оголошений в розшук у зв`язку з відсутністю його за місцем постійного проживання і затриманий за місцем проживання в м. Енергодарі, після повернення з-за кордону, де він працював. Обвинувачений ОСОБА_1 хворіє на туберкульоз, у нього в крові виявлено гепатит «С» та ліпома в області лівого підребер`я, зазначені хвороби прогресують і потребують більш детального обстеження та лікування.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника, просив в задоволенні клопотання прокурора відмовити.

Заслухавши клопотання прокурора, захисника, з`ясувавши думки учасників судового провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.

В ході досудового розслідування кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді від 14.04.2019 року підозрюваному ОСОБА_1 обраний запобіжний захід

у вигляді тримання під вартою, строк триманні під вартою продовжувався відповідними ухвалами. Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 продовжений строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 25 листопада 2019 року.

Частиною 2 статті 315 КПК України передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Статтею 177 КПК України передбачено, що наряду з іншим, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до підпункту «с» п.1 ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Згідно ч.1 ст.194 КПК України - під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Разом з цим ст.178 КПК України передбачає, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, який віднесений до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено

покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років із конфіскацією майна, раніше судимий, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку. Вищевикладені обставини, а також конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , та покарання, яке йому загрожує, у своїй сукупності свідчать про те, що продовжують існувати ризики переховування від суду, впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були встановлені при прийнятті рішень про обрання і продовження запобіжного заходу.

Одночасно з цим, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де він зареєстрований і проживає разом з батьками, сестрою і племінниками, що свідчить про наявність стійких соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, тому до нього може бути застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за вказаною адресою. Згідно довідки ТОВ «Велич» м. Енергодар обвинувачений ОСОБА_1 має можливість працевлаштування на посаді пекаря. Крім того, обвинуваченому ОСОБА_1 встановлений діагноз: туберкульоз та ліпома в області лівого підребер`я, які потребують відповідного обстеження та подальшого лікування.

Під час розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурором не доведено неможливість досягнення мети застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу, оскільки ним не враховані обставини, які повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу, а саме, що: обвинувачений ОСОБА_1 має постійне місце проживання, сталі соціальні зв`язки, стан здоров`я обвинуваченого.

Доводячи недостатність застосування в даному випадку більш м`яких заходів для запобігання ризику, прокурор вказував на наявність попередніх судимостей і тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_1 у разі визнання його винним. Проте, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04 листопада 1950 року та ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, а також практики Європейського суду з прав людини, лише вказані твердження не може бути прийнято до уваги.

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов`язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з`ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов`язані переглядати правомірність попереднього ув`язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії § 140).

У справі «Волосюк проти України» (рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають

подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою... Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою...

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченої у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (див. рішення Суду у справі «Вемгофф проти Німеччини).

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави для продовження тримання під вартою. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції.

Відповідно до практики ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії» від 24 липня 2003 року). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення у справі «Вренчев проти Сербії» від 23 вересня 2008 року).

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з`явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Летельє проти Франції» (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 року), «особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний

порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку» (п. 51).

Таким чином, колегія суддів враховує, що сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Частиною 1 статті 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

На думку колегії суддів, ризики переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були підставою обрання обвинуваченому найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжують існувати, однак враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого під вартою, не є настільки суттєвими.

У контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що в даній кримінальній справі обвинувачений ОСОБА_1 тривалий час тримається під вартою, триває підготовче судове засідання, яке у найближчий час не буде завершене з огляду на те, що судом наданий відповідний запит (доручення) у рамках міжнародної правової допомоги про виклик потерпілого, який перебуває за межами України, а раніше заявлені доводи прокурора про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити його належну процесуальну поведінку на даний час не можна вважати підтвердженими та належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії §106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), відсутність роботи або сім`ї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Сулаоя проти Естонії § 64), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув`язнення (правова позиція в рішенні ЄСПЛ у справі «Адамяк проти Польщі»).

Враховуючи зазначені вище обставини, дані про особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання захисника та доцільність зміни обвинуваченому ОСОБА_1 раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт з застосуванням електронних засобів контролю, з забороною покидати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 21 години 00 хвилин до 06 годин 00 хвилин наступного дня, строком на 60 днів, тобто до 22 січня 2020 року включно, та покладенням обов`язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України, на даній стадії кримінального провадження даний запобіжний захід забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків та буде запобігати ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 194, 315, 372 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні клопотання прокурора Купенко А.В. про продовження запобіжного

заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 - відмовити.

Клопотання захисника – адвоката Паскал П.М. про зміну запобіжного заходу – задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з застосуванням електронних засобів контролю, з забороною покидати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 21 години 00 хвилин до 06 годин 00 хвилин наступного дня, строком на 60 днів, тобто до 22 січня 2020 року включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 додаткові обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:

- прибувати до суду за першою вимогою на визначений час;

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований без дозволу суду;

- негайно повідомляти суду про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утриматися від спілкування зі свідками та потерпілим;

- докласти зусиль для пошуку роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорту (паспортів) для виїзду за кордон, інших документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Виконання даної ухвали покласти на Енергодарський ВП ГУНП в Запорізькій області, контроль за виконанням покласти на процесуального прокурора.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Василівський районний суд Запорізької області протягом семи дібз дня її оголошення.

Головуючий - суддя С.О.Нікандрова

Судді: М.А.Носик

Ю.В.Сидоренко