Рішення № 85945430, 25.11.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/14283/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2019 м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Кучиної Н.Г.

з участю: секретаря судового засідання - Ющук О.С.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача приватного підприємства "Торговий центр - Д" - адвоката

Ярмольчука В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу № 569/14283/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства "Торговий центр - Д" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, і просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 24 від 25 червня 2019 року «Щодо особового складу»; поновити його на роботі на посаді юрисконсульта приватного підприємства «Торговий центр-Д»; стягнути з приватного підприємства «Торговий центр-Д» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2019 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 3 грудня 2012 року він працював на посаді юрисконсульта приватного підприємства «Торговий центр-Д». 25 червня 2019 року він був звільнений з роботи, згідно наказу № 24 від 25 червня 2019 року. Зазначений наказ був підписаний директором ПП «Торговий центр-Д» Нездюр Оленою Ярославівною . Йому на руки було видано копію наказу про звільнення, власноручно завірену директором ПП «Торговий центр-Д» Нездюр О.Я. Зазначений наказ №24 від 25 червня 2019 року вважає незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, в своїй діяльності директор ПП «Торговий центр-Д» керується положеннями статуту ПП «Торговий центр-Д» в редакції від 12 липня 2005 року з урахуванням змін і доповнень до п.43 зазначеного статуту.

Відповідно до цієї статті директор підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами і громадянами, формує адміністрацію підприємства, укладає від імені підприємства зі згоди співвласників підприємства договори (угоди) і забезпечує їх виконання. Вирішення решти питань діяльності підприємства відноситься до компетенції співвласників.» Відповідно до положень Статуту директор ПП «Торговий центр- Д» має право укладати договори (в тому числі - трудові договори) від імені підприємства зі згоди співвласників. Розривати будь-які договори (угоди), в тому числі - трудові договори з працівниками приватного підприємства з будь-яких підстав директор приватного підприємства не уповноважений. Право приймати рішення (в контексті ст. 40 КзПП - виявляти ініціативу) щодо розірвання (припинення) будь-яких договорів, в тому числі - трудових договорів з працівниками приватного підприємства «Торговий центр-Д» можуть лише співвласники приватного підприємства. Співвласниками приватного підприємства «Торговий центр-Д» рішення про його звільнення не приймалося, директор приватного підприємства «Торговий центр-Д» на його звільнення співвласниками не уповноважувався.

Таким чином, директор приватного підприємства «Торговий центр-Д» не с власником, або уповноваженим органом в розумінні статті 40 Кодексу законів про працю України, тому вважає, що директор приватного підприємства «Торговий центр-Д» Нездюр О.Я. не мала законних підстав для розірвання трудового договору, та видання наказу про його звільнення.

Представник відповідача ПП "Торговий центр - Д" адвокат Ярмольчук В.С., в судовому засіданні позов не визнав.

На заперечення позовних вимог посилається на те, що звільнення з роботи позивача ОСОБА_1 проведено у відповідності до вимог норм Конституції України, трудового законодавства, в зв"язку з відсутністю на роботі без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗПП України.

Приватне підприємство в цілому та його директор зокрема - діяли відповідно до установчого документа та закону. Директор діяла в інтересах юридичної особи-підприємства, добросовісно і розумно. При видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 своїх повноважень не перевищила, тому що позивач неправильно тлумачить положення пункту 43 Статуту, стверджуючи, що відповідно до нього директор підприємства не була вправі розривати з ним трудовий договір, звільняти його з роботи. Оскільки, позивач був юрисконсультом, він прийнятий на роботу згідно поданої заяви на ім"я директора ПП «Торговий центр-Д» від 3 грудня 2012 року. Наказ про прийняття на роботу виданий та підписаний директором підприємства, тобто - тією ж самою посадовою особою, якою виданий наказ про звільнення з роботи. В посадовій інструкції юрисконсульта від 03 грудня 2012 року, з котрою ознайомлений позивач, зазначається, що юрисконсульт призначається і звільняється з посади наказом Директора. Тому, твердження позивача про порушення приватним підприємством вимог вказаних ним положень Закону та Статуту є безпідставними.

Допитаний за правилами свідка позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що 03 грудня 2019 року він був прийнятий на роботу на посаду юрисконсульта відповідно до наказу № 72. Зазначив, що відповідно до протоколу зборів співвласників № 4 від 15 жовтня 2012 року до штатного розпису ПП "Торговий центр- Д" внесено зміни та введено посаду юрисконсульта та встановлено посадовий оклад. Вважає, що наказ про його звільнення № 24 від 25 червня 2019 року теж мав би прийматись лише після зборів співвласників. Стверджує, що диретор Нездюр О.Я. не мала права на його звільнення без рішення всіх співвласників приватного підпримства.

Допитана за правилами свідка директор ПП " Торговий центр- Д" Нездюр О. Я . в судовому засіданні пояснила, що прийняття та звільнення юрисконсульта із займаної посади провела у відповідності до своїх повноважень, оскільки посадовою інструкцією юрисконсульта, з якою ознайомлений був ОСОБА_1 від 03.12.2012 року передбачено, що саме директор призначає і звільняє з займаної посади відповідно до наказу. Ствердила, що жодного окремого доручення від співвласників для видачі наказу про звільнення не потрібно.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суду пояснили, що є співвасниками ПП "Торговий центр- Д", вважають, що під час винесення наказу про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директор Нездюр О.Я. діяла правомірно і жодного окремого доручення чи рішення всіх співвласників їй не потрібно було.

Ухвалою суду від 31 липня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16 годину 00 хвилин 17 вересня 2019 року з повідомленням (викликом) сторін, визначено сторонам строк для подання відзиву та заперечень.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 03 грудня 2012 року ОСОБА_1 на ім`я директора ПП «Торговий центр -Д» Нездюр О.Я. було подано заяву про прийняття його на роботу.(а.с.28 ).

Наказом №72 від 03 грудня 2012 року директора ПП «Торговий центр -Д» Нездюр О.Я. , ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ПП «Торговий центр -Д» на посаду юрисконсульта з посадовим окладом згідно до штатного розпису. (а.с. 27 ).

Згідно п.1 Розділу І, посадової інструкції юрисконсульта, затвердженої директором ПП «Торговий центр -Д» Нездюр О.Я. 03 грудня 2012 року, юрисконсульт призначається і звільняється з займаної посади наказом директора. (а.с. 29-30 ).

Наказом №24 від 25 червня 2019 року, директором ПП «Торговий центр -Д» Нездюр О.Я., юрисконсульт ОСОБА_1 , був звільнений з посади через відсутність на роботі 20.06.2019 року, 21.06.2019 року та 24 .06.2019 року без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України. (а.с. 5 ).

Підставами прийнятого наказу послугували: доповідні записки начальника відділу кадрів про відсутність на роботі юрисконсульта Половка В.А., 20.06.2019 року, 21.06.2019 року та 24 .06.2019 року; акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 , 20.06.2019 року, 21.06.2019 року та 24 .06.2019 року; акти про відмову надання письмових пояснень причин відсутності на роботі та відмову їх підпису.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 зазначив, що підставою позовних вимог є лише незаконні дії директора, вчиненні всупереч Статуту підприємства, не заперечив факту, що акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 , 20.06.2019 року, 21.06.2019 року та 24.06.2019 року та акти про відмову надання письмових пояснень причин відсутності на роботі та відмову їх підпису - на даний час є чинними, ніким не скасовані, зазначив, що це є предметом окремого розгляду, і дослідженню в даній справі не підлягають.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ЦПК) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК).

Вказане з урахуванням положень ч. 1 ст. 2 ЦПК означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В судовому засіданні суд досліджував лише надані учасниками справи докази. Позивач не долучав та не просив витребувати чи досліджувати доповідні записки про відсутність на роботі, акти про відсутність на роботі, акти про відмову надання письмових пояснень. Самостійно суд відповідно до ст. 13 ЦПК України позбавлений права збирання доказів, а тому розгляд справи відбувався в межах заявлених вимог позивача та на підставі наданих ним доказів.

Гарантії забезпечення права громадян на працю проголошено статтею 43 Конституції України у відповідності зі статтею 23 Загальної декларації прав людини та статтею 5-1 КЗпП України.

Трудову дисципліну необхідно розцінювати як систему правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Отже, трудовою дисципліною передбачено додержання працівниками норм, закріплених КЗпП України, правил внутрішнього трудового розпорядку, уставів, положень, посадових інструкцій, за порушення якої до працівника можливо застосування положень ст. 147 КЗпП України.

Відповідно до ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Згідно ст. ст. 139, 140, 142 КЗпП України та п. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦРПС від 20 липня 1984 року, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Як на підставу незаконності свого звільнення з роботи позивач посилається на неправомірність такого звільнення саме директором підприємства.

Вказані позивачем обставини суд визнає недоведеними.

Відповідно до ст.4-7 ГК України, сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Твердження позивача про порушення приватним підприємством вимог вказаних ним положень Закону та Статуту є безпідставними, з огляду на наступне.

Підприємство - це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає платні послуги.

Основна діяльність підприємства - це операції, пов`язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Як слідує з дослідженого в судовому засіданні Статуту ПП «Торговий центр -Д», затвердженого 12 липня 2005 року, з реєстрацією зі змінами від 17 лютого 2012 року, зокрема з п.п.40,41 вбачається, що «Загальне керівництво роботою підприємства здійснює його засновник-власник, який одночасно може бути директором цього підприємства. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник може призначити директором іншу особу».

Відповідно до п.42 Статуту, «до виключної компетенції засновника належить: визначення основних напрямів діяльності підприємства; затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту підприємства, зміна розміру його статутного капіталу; призначення на посаду та звільнення з посади директора підприємства; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків підприємства; прийняття рішення про припинення підприємства,призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу», як слідує з наведеного, жодного слова про дозвіл засновників на звільнення працівників вказана норма не містить.

Натомість, відповідно до п.43 Статуту - директор підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства, укладає від імені підприємства зі згоди засновників підприємства договори (угоди) і забезпечує їх виконання. Вирішення решти питань діяльності підприємства відноситься до компетенції засновника».

Тобто, аналізуючи вищевказану термінологію, прийняття або звільнення працівників не є повноваженнями, які відносяться до компетенції засновників, оскільки вказані питання не відносяться до операцій, пов`язаних з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Крім того, згідно штатного розпису ПП «Торговий центр -Д» на 2012 рік , коли позивач був прийнятий на роботу, та на 2019 рік, коли він з роботи був звільнений, посада юрисконсульт, яку обіймав позивач - віднесена до адміністрації підприємства. Формування жадміністрації підприємства, як про це зазначається в п.43 Статуту, є компетенцією саме директора підприємства.

Отже, позивачем не доведено обставин порушення його права, оскільки Приватне підприємство в цілому та його директор зокрема, при винесенні наказу про звільнення ОСОБА_1 - діяли відповідно до установчого документа та закону. Директор Нездюр О.Я. в межах наданих їй повноважень, діяла в інтересах юридичної особи-підприємства, добросовісно і розумно. При видачінаказу про звільнення ОСОБА_1 своїх повноважень не перевишила.

Доводи позивача в тій частині, що 15 жовтня 2012 року зборами співвласників, відповідно до протоколу № 4 було прийнято рішення про прийняття його на роботу, то і звільнення його з посади має відбуватись лише після прийняття такого рішення співвласниками, судом не приймаються до уваги, з огляду на таке.

З дослідженого в судовому засіданні протоколу зборів № 4 співвласників ПП "Торговий центр- Д" від 15 жовтня 2012 року вбачається, що були внесені зміни до штатного розпису, а саме введено посаду юрисконсульта та встановлено розмір заробітної плати. ( а.с. 26)

Отже, співвласниками було прийнято рішення лише щодо введення нової посади, жодного рішення співвласників приватного підприємства про прийняття на вказану посаду, саме ОСОБА_1 немає і в даному протоколі не зазначено.

Заяву на прийняття на роботу ОСОБА_1 писав на ім`я директора Нездюр О.Я. та наказ № 72 від 03.12.2012 року про прйиняття ОСОБА_1 на роботу на посаду юрисконсульта було видано та підписано Нездюр О .Я . ( а.с. 27, 28)

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, які узгоджуються з фактичними даними, що містяться в письмових доказах по справі, та відповідають обставинам справи, суд вважає встановленим, що дії директора ПП «Торговий центр -Д» Нездюр О.Я. по звільненню ОСОБА_1 з посади юрисконсульта ПП «Торговий центр -Д» 25 червня 2019 року, відповідали вимогам чинного трудового законодавства, а тому є правомірними.

Жодних підстав для визнання вказаного наказу незаконним, безпідставним чи необґрунтованим судом не встановлено.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулусуд визнає недоведеними та безпідставними, а тому вони задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що в даному випадку, факту порушення трудових прав позивача, ним не доведено.

Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства " Торговий центр - Д" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду безпосередньо шляхом подачі апеляційної скарги або через Рівненський міський суд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Відповідач - Приватне підприємство "Торговий центр- Д", 33028, м.Рівне, вул. Здолбунівська, 17/1 код ЄДРПОУ 24177281

Рішення складено в повному обсязі 26 листопада 2019 року.

Суддя: Н.Г.Кучина