Рішення № 85934339, 14.11.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/918/19

Справа №754/13854/17

РІШЕННЯ

Іменем України

14 листопада 2019 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Клочко І.В.,

за участю

секретаря судового засідання Шевчук М.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини квартири, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Київського міського бюро технічної інвентаризації (надалі за текстом БТІ), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання рішення реєстратора БТІ про реєстрацію права власності незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договір дарування частин квартири.

Свою позовну заяву позивач ОСОБА_1 обґрунтовує наступним.

Протягом 2000-2002р. у Деснянському (Ватутінському) районному суді м. Києва розглядалась справа за позовом ОСОБА_5 (після реєстрації шлюбу прізвище змінено на ОСОБА_5 ) до ОСОБА_1 , третя особа ЖБК «Кристал-17» про визнання права власності на Ѕ частину квартири, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визначення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про виселення.

В межах даної справи з метою забезпечення позову ОСОБА_5 , ухвалою Ватутінського районного суду м. Києва від 22.11.2000р. було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.02.2002р. у вищевказаній справі позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та визнано право власності на Ѕ частину спірної квартири за ОСОБА_1 . Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яке видано на ім`я ОСОБА_1 . Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_5 в користування кімнату площею 12,4кв.м, а ОСОБА_1 з сином ОСОБА_9 в користування кімнату площею 17,3кв.м. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про виселення - відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили 08.07.2002 року.

Позивач звертає увагу суду, що під час апеляційного провадження у справі, а саме 15.03.2002р. ОСОБА_5 уклала шлюб з підданим ОСОБА_10 , який зареєстровано Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №453 та, у зв`язку з чим, змінила прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_5 ».

28.08.2002р. Київське міське бюро технічної інвентаризації здійснив реєстрацію права власності на Ѕ частину спірної квартири за ОСОБА_5 на підставі вищевказаного рішення.

Проте, при проведенні реєстрації права власності Київське міське бюро технічної інвентаризації не звернув уваги на те, що рішенням суду право власності на Ѕ частину квартири визнане за ОСОБА_5 , але на момент звернення до БТІ із заявою про реєстрацію права власності її прізвище було змінено на ОСОБА_5 та, відповідно. Реєстратору БТІ належало, за умови пред`явлення заявником належних документів на підтвердження зміни прізвища, приймати рішення про реєстрацію або про відмову у реєстрації права власності за ОСОБА_5 , а не за ОСОБА_5 та реєстрація права власності на Ѕ частину квартири за ОСОБА_5 була проведена у період дії та всупереч накладеного ухвалою Ватутінського районного суду м. Києва від 22.11.2000р. арешту на спірну квартиру, який було скасовано лише ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30.07.2003р.

22.09.2003р. ОСОБА_5 було відчужено на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в рівних долях, шляхом укладення з ними договору дарування частини квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мармазовою О.М. 22.09.2003р. та зареєстрований в реєстрі за №6365.

Зазначений договір підлягає визнанню недійсним, як похідна вимога у випадку визнання судом рішення реєстратора БТІ про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на Ѕ частину спірної квартири незаконним з вищевказаних підстав, оскільки права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Оскільки, відповідно до п.1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності фізичних осіб на нерухоме майно підлягає обов`язковій реєстрації. Таким чином, позивач вважає, що у випадку скасування запису про реєстрацію права власності на спірну частину квартири за ОСОБА_5 , право власності у неї на цю частину квартири не може вважатися таким, що виникло. Відповідно, будь-які правочини, вчинені нею щодо розпорядження вказаною частиною квартири є недійсними.

Разом з тим, вказаний договір дарування підлягає визнанню недійсним також з наступних окремих підстав.

З метою ухилення від обов`язку надання позивачу, як співвласнику квартири привілею у праві купівлі частки ОСОБА_5 , остання здійснила оплатне відчуження цієї частки на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_3 шляхом оформлення удаваного правочину - договору дарування, приховавши таким чином дійсний правочин, що був укладений між нею та ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , а саме - договір купівлі-продажу.

Так, позивачу ОСОБА_1 стало відомо з матеріалів кримінальної справи №53-2482, порушеної за фактом використання підроблених документів та заволодіння шляхом шахрайства Ѕ частиною квартири, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 358, ч.1 ст. 190 КК України, що ОСОБА_13 після реєстрації за нею права власності на спірну частину квартири, фактично її продала.

З цією метою, відповідачем ОСОБА_5 подане відповідне оголошення до газети «Aвізо» з пропозицією продажу вказаної частки за 10500 доларів США. При цьому, відповідач ОСОБА_5 не пропонувала позивачу придбати вказану частину спірної квартири.

З протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 12.10.2011р., проведеного в межах вищевказаної кримінальної справи, вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 придбали у ОСОБА_5 Ѕ частину спірної квартири за 10000 доларів США, а не отримали в дар.

Таким чином, позивач вважає, що договір дарування частини квартири від 22.09.2003р. підлягає визнанню недійсним, оскільки є удаваним правочином, укладеним з метою приховати інший правочин, який ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали, тобто договір купівлі-продажу, який, в свою чергу, вчинений не в письмовій формі, а в усній, не є нотаріально посвідченим та суперечить вимогам закону, оскільки вчинений з метою обмеження привілею позивача у праві придбання частини майна, що перебуває у спільній частковій власності.

У зв`язку з чим, позивач просить визнати рішення реєстратора БТІ про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 від 28.08.2002р. - незаконним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності, вчинений на підставі зазначеного рішення. А також визнати недійсним договір дарування частини квартири, укладений між ОСОБА_5 , від імені якої діяв ОСОБА_14 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 від 22.09.2003р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мармазовою О.М. 22.09.2003р. зареєстрований в реєстрі за №6365.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24.10.2017р. відкрито провадження по вищевказаній справі.

22 січня 2018р. до суду подано клопотання від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_15 про застосування строків позовної давності по справі 754/13854/17 (а.с.44-46 том 1).

22 січня 2018р. до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_15 , в якому відповідач не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що останнім невірно застосовано положення закону про договір купівлі-продажу, безпідставність визнання удаваним договору дарування (а.с.48-56 том 1).

03 травня 2018р. до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (а.с.101-111 том 1).

03 липня 2018р. до суду надійшли заперечення від відповідача ОСОБА_3 (а.с.155-160 том 1).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2018р. провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Київського міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , про визнання рішення реєстратора про реєстрацію права власності незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору дарування частини квартири - закрито в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського міського бюро технічної інвентаризації щодо визнання рішення реєстратора БТІ про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 від 28.08.2002 року - незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності, який вчинений на підставі зазначеного рішення (а.с.205-207 том 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 20.12.2018р., ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2018р. залишено без змін (а.с.47-49 том 2).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник підтримали позовні вимоги щодо визнання недійсним договору дарування частини квартири, укладеного між ОСОБА_5 , від імені якої діяв ОСОБА_14 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 від 22.09.2003р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мармазовою О.М. 22.09.2003р. зареєстрований в реєстрі за №6365, за викладеними в позові обставинами та просили задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_15 позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення, оскільки вважав їх необґрунтованими та водночас просив застосувати строки позовної давності.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився з поважних причин - за станом здоров`я.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.ст.76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи положення вищезазначених процесуальних норм, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, показання свідка ОСОБА_3 , судом встановлено наступне.

Відповідно до копії договору дарування частини квартири від 22.09.2003р., між ОСОБА_14 , який діяв на підставі доручення від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 уклали договір дарування частини квартири, згідно якого даруватель ( ОСОБА_5 ) подарувала, а обдаровані ( ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ) прийняли у дар в рівних долях Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Договором дарування встановлено, що частина квартири, що дарується, належить дарувателю на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 лютого 2002р., справа №2-49 2002року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 24 червня 2003р. №680363 становить 4924,30 грн. Нотаріусом перевірено відсутність заборони відчуження (арешту) та відсутність податкової застави (а.с.18 том 1, а.с.64 том 2).

В судовому засіданні допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_3 наполягав, що Ѕ частина спірної квартири була подарована відповідачем ОСОБА_5 та не підтвердив прихованість сторонами договору дарування оплатного відчуження частки спірної квартири.

Щодо підстав для визнання недійсним договору дарування частини квартири, у зв`язку з незаконною реєстрацією права власності Ѕ частини спірної квартири за ОСОБА_5 , слід зазначити, що на час розгляду справи таке рішення реєстратора БТІ про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на Ѕ частину спірної квартири - не визнано незаконним.

Щодо підстав для визнання недійсним договору дарування частини квартири від 22.09.2003р., який був укладений з метою приховати іншу угоду, слід зазначити наступне.

Враховуючи дату укладенні оспорюваного правочину - договір дарування частини квартири від 22.09.2003р., укладеного між ОСОБА_14 , який діяв на підставі доручення від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , суд вважає за необхідне застосовувати чинне на момент укладення договору законодавство.

Відповідно до ст. 58 УРСР, недійсною є угоди, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка діяла на момент укладенні спірного договору), встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч.2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Щодо наданих позивачем ОСОБА_1 таких доказів, як копії протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 12 жовтня 2011 року по кримінальній справі №53-2482 за фактом використання підроблених документів та заволодіння шляхом шахрайства право на Ѕ частину квартири, за ознаками злочину , передбаченого ч.3 ст. 358, ч.1 ст. 190 КК України (а.с.124-126 том 1) та копії газети «Авізо» від 15.07.2003р., в якому наявне оголошення про продаж в АДРЕСА_1 кімнати в двохкімнатній квартирі за 10500у.о. (а.с.15), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що оголошення в газеті «Авізо» від 15.07.2003р. про продаж кімнати в двохкімнатній квартирі по АДРЕСА_5 біля кінотеатру « АДРЕСА_6 » площею 50/12,5/8,5кв.м має лише загальні абстрактні ознаки, що дають підстав стверджувати про намір особи продати кімнату в двокімнатній квартирі за 10500у.о., а висновок позивача ОСОБА_1 , що дане оголошення є доказом, наміру саме відповідача ОСОБА_5 продати частину спірної квартири, яка належала їй за рішенням суду є в даному випадку припущенням.

Викладені обставини в протоколі допиту свідка ОСОБА_6 від 12 жовтня 2011 року по кримінальній справі №53-2482 за фактом використання підроблених документів та заволодіння шляхом шахрайства права власності на Ѕ частину квартири, не дають підстави стверджувати щодо наміру або умислу ОСОБА_5 (від імені якої діяв ОСОБА_14 ), ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укласти договір дарування Ѕ частини квартири з метою приховати іншу угоду - договір купівлі-продажу Ѕ частини спірної квартири.

Оскільки надані в судовому засіданні показання допитаного в якості свідка відповідача ОСОБА_3 не узгоджуються з показаннями наданими при допиті свідка ОСОБА_6 ОСОБА_6 від 12 жовтня 2011 року по кримінальній справі №53-2482 за фактом використання підроблених документів та заволодіння шляхом шахрайства права власності на Ѕ частину квартири, суд критично оцінює вказані докази.

Відповідно до ч.3 ст. 89 ЦПК України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В сукупності з іншими наданими позивачем доказами, суд вважає, що останнім та його представником не доведено факт саме приховування відповідачами угоди щодо купівлі-продажу Ѕ частини спірної квартири.

Крім того, слід зазначити , що представником відповідач ОСОБА_3 - ОСОБА_15 подану клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В судовому засіданні позивач стверджував, що дізнався про наявність порушеного його права, після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, в яких наявний протокол допитусвідка ОСОБА_6 від 12 жовтня 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що про наявність договору дарування частини квартири від 22.09.2003р. позивач ОСОБА_1 знав з жовтня 2010 року, що підтверджується копією заперечення на позовну заяву по цивільній справі №2-5826/2010 за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди (а.с.58-59 том 1).

Крім того, в листопаді 2013р. ОСОБА_1 звертався до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи: Київське міське бюро інвентаризації, приватний нотаріус Мармазова О.М., про визнання недійсним договору дарування з підстав, в тому числі, незаконної реєстрації права власності Ѕ частини спірної квартири за ОСОБА_5 (а.с.65-68 том 1).

Зі слів позивача ОСОБА_1 , вищевказаний позов було залишено без розгляду, у зв`язку з поданою ним заявою.

Відповідно до ч.1 ст. 265 ЦК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування строку позовної давності щодо підстав позовних вимог, у зв`язку з проведення незаконної реєстрації права власності Ѕ частини спірної квартири за ОСОБА_5 .

До того, суд критично оцінює пояснення позивача та його представника, які стверджували в судовому засіданні, що позивач дізнався лише наприкінці 2015 року про покази, які надав в ході допиту ОСОБА_6 , оскільки не був учасником вказаної слідчої дії, а лише наприкінці 2015р. ознайомився з зазначеним протоколом допиту.

Пояснення представника позивача щодо відсутності можливості для потерпілого ОСОБА_1 ознайомитись з матеріалами справи до закінчення досудового слідства, суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 221 КПК України, слідчий прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається. Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії.

Отже, таке право ОСОБА_1 отримав як потерпілий в кримінальному провадженні з моменту набрання чинності нової редакції КПК України, тобто з 19 листопада 2012 року.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 скористався своїм правом на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, з наданих в судовому засіданні пояснень, лише наприкінці 2015 року. Будь-яких обґрунтованих причин неналежного користування своїми процесуальними правами з моменту набрання чинності нової редакції КПК України, тобто в період з 19 листопада 2012р. по кінець 2015р. позивачем та його представником суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає наявні всі підстави також для застосування строку позовної давності.

Оцінюючи надані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, понесені судові витрати покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13,76, 81, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини квартири - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_7 .

Відповідачі:

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_7 .

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_7 .

- ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_7 .

Повний текст складено 25.11.2019р.

Суддя