Рішення № 85931997, 14.11.2019, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
14.11.2019
Номер справи
910/13652/19
Номер документу
85931997
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2019Справа № 910/13652/19

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача "Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про відшкодування шкоди 46 400,45 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Гусєв П.В.;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи-1 - не з`явився

від третьої особи-2 - не з`явився.

обставини справи:

Приватне акціонерне товариство "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" про відшкодування шкоди у розмірі 46 400,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на підставі ст.ст. 993, 1187, 1194 ЦК України повинен відшкодувати позивачу збитки в межах сплаченого позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13652/19 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.10.2019 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, буд. 35В.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 22.10.2019.

29.10.2019, відповідно до конверту, в якому надійшов відзив на позовну заяву, відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що страховою компанією «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було правомірно виплачено 49 918,92 грн. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу на складові, що підлягають заміні, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням є неправомірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - Позивач) та ТОВ «Дунапак Таврія» (далі - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № АМ120470 (далі - Договір).

Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Форд», державний номерний знак « НОМЕР_2 ».

У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.

20.06.2018 року по вул. Академіка Заболотного, 33/16-А у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу SCANIA реєстраційний номер НОМЕР_3 (власник - ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі») під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу FORD реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 20.08.2018 року по справі №752/12995/18, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

До позивача з заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла сторона та надана всі необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою особою документів позивачем було складено страховий акт.

На підставі страхового акту № UA2018062000046/L05/03 від 21.09.2018 року ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», як страховик за діючим договором добровільного страхування наземних транспортних засобів (КАСКО), здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 96 319, 37 грн. власникові транспортного засобу FORD.

Згідно з ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до ч.1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу SCANIA державний номерний знак НОМЕР_3 була застрахована за полісом АК7529053 в ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІСННА ШШУРАНС ГРУП», то остання керуючись ст. ст. 22 та 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодувала ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у розмірі 49 918, 92 грн.

Судом враховано, що відповідно до абзацу третього пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України та частини 17 статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. А згідно з абзацом другим частини 1 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до роз`яснень викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

При цьому, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов`язаний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014 р. №6-49цс14 та від 02.12.2015 р. №6-691цс15).

Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, і сплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судом встановлено, що власником SCANIA, д.н.з НОМЕР_3 на момент скоєння ДТП був відповідач.

Відтак, відповідач є особою відповідальною за збиток заподіяний автомобілю "Форд", д.н.з НОМЕР_2 у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, зважаючи на те, що страховою компанією відповідача сплачено 49 918,92 грн., різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 46 400,45 грн.

Таким чином, в розумінні ст.ст. 993, 1187, 1194 ЦК України у відповідача виникло зобов`язання перед Позивачем відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого Позивачем страхового відшкодування страхувальнику останнього.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують висновків до яких дійшов суд, зокрема заперечення зводяться до оцінки правовідносин, які склалися між позивачем та страховою компанією відповідача, натомість у даній справі позивачем заявлено вимогу до власника транспортного засобу, який є відповідальний за завдані збитки для повного відшкодування шкоди щодо слати різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 46 400,45 грн., різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) є законною і обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України у зв`язку з задоволенням позову судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПЗУ Україна" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (04070, м. Київ, вул. Боричів Тік, 35-В, ідентифікаційний код 38092323) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ України" (04053 м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, ідентифікаційний код 20782312) 46 400 (сорок шість тисяч чотириста) грн. 45 коп. основного боргу, 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.11.2019

Суддя І.І. Борисенко

Попередній документ : 85931994
Наступний документ : 85931999