Рішення № 85927919, 18.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2019 року № 826/15190/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач), звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2017 року №2194643-1305; визнання протиправним та скасування податкової вимоги ГУ ДФС у м. Києві від02 листопада 2017 року №90091-17 про сплату земельного податку у сумі 31843,71 грн; визнання протиправним та скасування рішення №90091-17 про опис майна у податкову заставу від 02 листопада 2017 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що контролюючим органом не враховано, що обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Вказує, що відповідачем не враховано, що земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, яке належить позивачу на праві приватної власності, не внесена до Державного земельного кадастру, та зазначає, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок в порядку та розмірі встановленому законодавством, що звільняє її від обов`язку сплачувати земельний податок.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з підстав того, позивач, як власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку на підставі пп.4 п. 297.1. ст. 297 ПК України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, не використовується позивачем для провадження господарської діяльності, позивач використовує в господарській діяльності нежитлове приміщення, однак, не земельну ділянку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, що 04.03.2014 р. зареєстровано право власності на 1 / 2 частки групи нежитлових приміщень №37, 39, 40 (в літ. А) - заклад громадського харчування, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальної площі 551 кв.м. за ОСОБА_1

ОСОБА_1 зареєстрована 29.07.2009 р., як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був внесений запис за № 2 074 000 0000 15915.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за даними Реєстру платників єдиного податку (доступ до якого наданий на офіційному сайті Державної фіскальної служби України: http://sfs.gov.ua) та згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 01.01.2012 року є платником єдиного податку третя група з 01 січня 2012 року, ставка єдиного податку 5%; за видами господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код згідно КВЕД 70.2).

Позивач зазначає, що належне їй нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , використовуються нею виключно для здійснення господарської діяльності.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві 30.08.2017 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 2194643-1305, яким ФОП ОСОБА_1 відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено до сплати суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік» у сумі 33287,99 грн.

Крім того, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві 02.11.2017 р. винесено вимогу №90091-17, яким визнано податковий борг з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 31843,71 грн та прийнято рішення №90091-17 про опис майна у податкову заставу.

Позивач вважає, що спірні рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог законодавства, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. «в» частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

Згідно з статтею 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункту 274.1 статті 274 ПК України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

За змістом норм пункту 286.6 статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Також відповідно до пункту287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Поряд з цим, у частині 1, 2 статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

За результатами аналізу вищенаведених норм у сукупності, з урахуванням пріоритету норм ПК України, можна дійти висновку про те, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

При цьому, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Так, позивач стверджував та не заперечується відповідачем, що належне позивачу нежиле приміщення є частиною багатоквартирного жилого будинку.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов до висновку про те, що оскільки позивач є власником нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку, то виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (відповідні нежилі приміщення).

Також, суд звертає увагу, що в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі №826/27202/15.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання.

Відповідно до Земельного кодексу України, Закону України «Про оцінку земель», Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 №18/15/21/11 затверджений Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогоспо-дарського призначення та населених пунктів, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 року за № 388/12262. Даний Порядок діяв у період спірних правовідносин.

Пунктом 1.7 вказаного Порядку встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб`єктами оціночної діяльності, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 №1378-IV технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (зокрема, з 01 липня 2015 року рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 № 565/565 введено в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та визнано такою, що втратила чинності: технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року№ 43/1877).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07липня 2011 року № 3613-VІ та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-ІV з 01 січня 2013 року ведення державного земельного кадастру покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадстр), який здійснює свої функції, втому числі через свої територіальні органи.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року № 194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

З системного аналізу викладеного слідує, що надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок з зазначенням коефіцієнту індексації та коефіцієнту на функціональне використання землі покладено у даному випадку виключно на ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Суд звертає увагу, що відповідачем у відзиві на позовну заяву наведена нормативно грошова з посиланням на рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», яке введено в дію 01.07.2015 та відсутні дані, яким чином сформований розрахунок.

Разом з тим, проаналізувавши наданий відповідачем розрахунок земельного податку позивача на 2017 рік у сукупності з іншими матеріалами справи суд дійшов висновку про неможливість встановлення правильності та достовірності визначення площі земельної ділянки, з якої проведено нарахування позивачу земельного податку у розмірі 33287,99 грн за ППР та за вимогою 31843,71 грн, оскільки в такому розрахунку відсутні: дані щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає багатоквартирний жилий будинок з урахуванням прибудинкової території, а також дані щодо площі земельної ділянки, яка розташована під нежитловим приміщенням саме позивача, дані щодо площі приміщень будинку з урахуванням частки позивача, та відповідно вирахуваної пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на позивача, що не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог пункту 287.8 статті 287 ПК України та правильність обрахунку суми податкового зобов`язання по земельному податку.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду адміністративної справи без поважних причин не надано суду обґрунтованого розрахунку спірної суми земельного податку, а тому, на думку суду, не доведено правомірність нарахування позивачу грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 р. у розмірі 33287,99 грн за ППР та за вимогою 31843,71 грн.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що за обставин даної справи, коли позивач як фізична особа є власником нерухомого майна, є платником земельного податку відповідно до правил п. 287.8 ПК України та, у даному випадку, саме їй як фізичній особі нараховано земельний податок (оскільки в податковому повідомленні-рішенні зазначено ІПН позивача НОМЕР_1 ), вона, однак, не має підстав як фізична особа претендувати на звільнення від сплати земельного податку за правилами для ФОП - платників єдиного податку, оскільки цей пільговий режим застосовується саме в рамках здійснення підприємницької діяльності.

У той же час, під час розгляду даної справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не надано доказів на підтвердження розрахунків, наведених у апеляційній скарзі ГУ ДФС у м. Києві, деталізації/конкретизації цих розрахунків та обґрунтованих пояснень щодо дотримання правил п. 287.8. ПК України про проведення нарахувань з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, даних щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає багатоквартирний жилий будинок.

Відтак, відповідачем не доведено обставин, на яких ґрунтується оскаржуване рішення.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки відповідачем, як вже зазначалося, не дотримано правил п. 287.8. ПК України про проведення нарахувань з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, даних щодо площі всієї земельної ділянки, яку займає багатоквартирний жилий будинок, тобто, складових формули нарахування податку.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення, вимога та рішення про опис майна у податкову заставу підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог повністю.

Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 серпня 2017 року №2194643-1305.

3. Визнати протиправним та скасування податкової вимоги ГУ ДФС у м. Києві від02 листопада 2017 року №90091-17 про сплату земельного податку у сумі 31843,71 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення №90091-17 про опис майна у податкову заставу від 02 листопада 2017 року.

5. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок державних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій