Рішення № 85927486, 27.11.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2019 року Чернігів Справа № 620/2862/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Ткаченко О.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Менської міської ради Менського району Чернігівської області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення;

- зобов`язати затвердити поданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства та передати зазначену земельну ділянку у власність.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 18.01.2019 звернулась із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Втім, відповідач не надав ані дозволу на розроблення проекту землеустрою, ані мотивованої відмови в наданні останнього. Позивачем укладено договір на виготовлення проекту з землевпорядною організацією, замовлено та виготовлено, а також погоджено з відповідними службами проект землеустрою на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 7423088500:07:000:0183. Також позивач зазначила, що відносно вказаної ділянки їй було виданий витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. 19.07.2019 позивач подала заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183, Проте, рішення про затвердження документації із землеустрою та передачі земельних ділянок у власність позивачу не прийнято.

Ухвалою суду від 03.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк, відповідачем відзив на позов не подано

Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

25.11.2019 позивачем подана відповідь на відзив, в якій остання підтримує позицію, викладену в позовній заяві та додатково зазначає, що неправомірна бездіяльність депутатів Менської міської ради полягала в ухиленні від прийняття рішення за заявою позивача. Так, 28.08.2019 на пленарному засіданні 33 сесії 7 скликання Менської міської ради, під час голосування за проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне», в ході якого розглядалася і заява ОСОБА_1 , утрималося від голосування - 19 депутатів, 2 - голосували проти та 3 - не голосувало. Тобто, переважна більшість депутатів ухилилася від прийняття рішення, з огляду на що рішення по суді заяви позивача винесено не було.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує такі обставини.

Встановлено, що 18.01.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою від 17.01.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Стольненської сільської ради Менського району (за межами населених пунктів), до якої додала графічний матеріал, на якому зазначила бажане місце розташування земельної ділянки.

Протягом місячного терміну, визначеного статтею 118 Земельного кодексу України відповідач не надав позивачу ні дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ні мотивованої відмови у його наданні.

Позивач замовила розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства згідно бажаного місця розташування, зазначеного в заяві від 17.01.2019 у ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується договором №24/03-19 від 15.03.2019.

Листом від 17.03.2019 позивач повідомила відповідача про замовлення розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 04.07.2019 № 7672/88-19, в якому зазначено, що проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номеру 7423088500:07:000:0183, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру.

19.07.2019 позивач подала до відповідача заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради Чернігівської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення та передачу зазначеної земельної ділянки у власність. До вказаної заяви додано оригінали проекту землеустрою, погодженого Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

По результатам опрацювання вказаного звернення, на офіційному сайті відповідача в розділі «Проекти рішень 33 сесії» оприлюднений проект рішення від 28.08.2019 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне».

Згідно вищевказаного проекту рішення звернення позивача вирішено «розглянути після завершення розгляду кримінального провадження (кримінальне провадження №120192701) за зверненням міської ради щодо самовільного заняття земельних ділянок.»

На засіданні постійної земельної (спільної) комісії Менської міської ради Чернігівської області, на якій була присутня позивач, вищевказаний проект рішення не погоджений профільною земельною (спільною) комісією та вирішено винести його на сесію Менської міської ради Чернігівської області.

На засіданні Менської міської ради Чернігівської області більшість депутатів утримались від голосування, внаслідок чого рішення щодо звернення позивача не прийнято.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

По суті спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україна визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Так, згідно частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

За правилами частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 3 статті 123 Земельного кодексу України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку встановленому статтею 186 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Правовідносини щодо виготовлення, погодження і затвердження проекту із землеустрою регулюються статтею 50 Закону України «Про землеустрій», статтями 186, 186-1 Земельного кодексу України, а повноваження органів місцевого самоврядування у цій сфері визначені статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зміни цільового призначення включають:

- завдання на розроблення проекту землеустрою;

- пояснювальну записку;

- копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки за рахунок земель держаної чи комунальної власності);

- рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ( у випадках передбачених законом).

- письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством, або рішення суду;

- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

- відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

- копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів);

- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва ( у випадках передбачених законом);

- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності ( у разі форсування земельної ділянки);

- перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

- викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки ( у разі формування земельних ділянок);

- кадастровий план земельної ділянки;

- матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

- матеріали погодження проекту землеустрою.

Отже, законом визначався вичерпний перелік відомостей, що мають міститися у проекті землеустрою при відведенні земельної ділянки.

При цьому аналіз наведених норм права в їх системному зв`язку вказує на те, що проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про землеустрій» і погоджений в порядку, передбаченому ст.186-1 Земельного кодексу України підлягає затвердженню органами місцевого самоврядування.

Так, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земель ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизі землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користувача (частина 6 статті 123 Земельного кодексу України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у т.ч. (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно частини 13 статті 123 Земельного кодексу України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів.

Таким чином, відмова або не розгляд з боку міської ради питання щодо затвердження поданого позивачами проекту була б правомірною в разі його невідповідності вказаним вимогам закону.

Отже, бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді заяви позивача про затвердження проекту землеустрою, суперечать вимогам статей 20 та 186-1 Земельного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав покладені на нього вимоги, та подав проект землеустрою на затвердження органу місцевого самоврядування.

Натомість орган місцевого самоврядування не затвердив наданого проекту відповідно до протоколу Менської міської ради Чернігівської області від 28.08.2019 (а.с.60-63), фактично не вказав жодних підстав та мотивів, передбачених законом, для відмови у такому затвердженні або його не розгляді, тобто Менська міська рада Чернігівської діяла всупереч вимогам чинного законодавства.

Водночас суд зазначає, що враховуючи п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, яким визначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст.3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому, вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

В межах юрисдикційної діяльності місцева рада не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих нею індивідуальних правових рішень, так як це суперечить положенням статей 3,8,19,144 Конституції України.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, є правові підстави вважати, що відповідач не приймаючи спірне рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою діяв, всупереч частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 для ведення особистого селянського господарства за межами с.Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання затвердити поданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства та передати зазначену земельну ділянку у власність позивачу, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях, зокрема, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог про зобов`язанням затвердити поданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства та передати зазначену земельну ділянку у власність, належить відмовити.

Водночас, суд зауважує, що частиною 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що з метою відновлення прав позивача, суд зобов`язує Менську міську раду Чернігівської області вирішити питання щодо затвердження поданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 площею 2,0000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду рахунок на оплату № 5 від 20.11.2019, акт наданих послуг вартості правової допомоги на загальну суму 11000,00 грн. та квитанцію № 13001С1F23 від 21.11.2019 про здійснення касової операції.

Однак суд звертає увагу на те, що в акті наданих послуг № 2 від 21.11 2019 вказані послуги з надання правової допомоги, які не пов`язані з розглядом вказаної справи, а саме 21.08 - ознайомлення з документами ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, їх опрацювання та аналіз, вироблення правової позиції по спірним питанням (2 години) - 2000,00 грн.; 28.08 - участь на спільному засіданні постійних комісій та пленарному засіданні Менської міської ради Чернігівської області при розгляді звернення ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також суд зазначає, що згідно частини 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, позивач поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Отже, адвокатом та позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов`язаних з розглядом справи, у розмірі 7000,00 грн.

Разом з тим, підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Менської міської ради Менського району Чернігівської області (вул. Титаренка Сергія, буд. 7, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, 15600, код ЄДРПОУ 04061777) щодо неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Зобов`язати Менську міську раду Менського району Чернігівської області (вул. Титаренка Сергія, буд. 7, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, 15600, код ЄДРПОУ 04061777) вирішити питання щодо затвердження поданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0183 площею 2,0000 га у власність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради Менського району Чернігівської області (вул. Титаренка Сергія, буд. 7, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, 15600, код ЄДРПОУ 04061777) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 7768 (сім тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27 листопада 2019 року.

Суддя О.Є. Ткаченко