Рішення № 85927191, 26.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

26.11.2019 р. справа №520/12465/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність, розглянувши у порядку ст. 287 КАС України у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, стягувач), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною відмови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області Баранової Я.О. у задоволення заяви ОСОБА_1 до неї від 19.11.2019 р. про накладення арешту на грошові кошти ГУПФУ в Харківській області в межах виконавчого провадження ВП №60246720; 2) визнання протиправною бездіяльності старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області Баранової Я.О., яка полягає у не вчиненні нею всіх можливих заходів примусового характеру в межах виконавчого провадження ВП №602462720; 3) зобов`язання Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області вжити заходів примусового характеру, передбачених ст. ст. 10, 18 Закону України "Про виконавче провадження" щодо виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2019 р. у справі №520/4518/19.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що державним виконавцем протиправно не накладено арешт на кошти боржника та не ініційовано процедуру заборони на виїзд за межі України керівника боржника, унаслідок чого рішення суду залишається не виконаним.

Відповідач, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що усі залежні від державного виконавця і реально можливі до виконання виконавчі дії були вчинені.

Суд, заслухавши пояснення позивача, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2019р. по справі №520/4518/19 була визнана неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова розглянути питання щодо перерахунку ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, з 01.01.2014 по 02.08.2014 року у відповідності до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Назване рішення окружного адміністративного суду було скасовано в частині зобов`язання розглянути питання щодо перерахунку пенсії постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2019р. із прийняттям в цій частині нового рішення, яким зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року у відповідності до ст.50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати, з урахуванням раніше сплачених сум.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2019 року у справі №520/4518/19 апеляційним адміністративним судом було залишено без змін.

Отже, звернувшись до суду заявник, діючи вільно за власною волею у межах ч.3 ст.9 КАС України заявив вимогу немайнового (нематеріального) характеру.

16.08.2019р. ГУ ПФУ в Харківській області було видано розпорядження №173681 про перерахунок пенсії заявника у період 01.01.2014р.-02.08.2014р.

27.08.2019р. по справі №520/4518/19 було видано виконавчий лист.

05.09.2019р. ГУ ПФУ в Харківській області було видано протокол про перерахунок пенсії заявника у період 01.01.2014р.-02.08.2014р. із сумою до виплати у розмірі 37.908,15грн.

19.09.2019р. листом №5650/0216-20 ГУ ПФУ в Харківській області в особі Московського відділу обслуговування громадян у м. Харкові сповістило заявника про те, що перерахунок пенсії проведений, розмір доплати склав - 37.908,15грн., виплата буде проведена у порядку постанови КМУ від 22.08.2018р. №649.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2019р. було замінено боржника з УПФУ в Московському районі м. Харкова на ГУ ПФУ у Харківській області.

08.10.2019р. за виконавчим листом по справі №520/4518/19 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління було відкрито виконавче провадження ВП №60246720.

29.10.2019р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління було винесено постанову ВП №60246720 про накладення на боржника 5.100,00грн. штрафу на невиконання рішення суду у повному обсязі без поважних причин.

31.10.2019р. заявник подав до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління клопотання про накладення арешту на кошти боржника, ініціювання процедури тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника, здійснення інших заходів примусового виконання рішення суду.

Відповідь на це звернення була надана листом старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління №60246720/936/07.02-08/В-4 від 01.11.2019р.

У тексті цього листа зазначені, зокрема, відомості про ініціювання процедури виділення додаткових асигнувань для проведення виплат за рішенням суду по справі №520/4518/19 шляхом складення додаткового атестату.

Окрім того, заявнику було роз`яснено установлений законом порядок виконання рішень немайнового характеру.

12.11.2019р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління було винесено постанову ВП №60246720 про накладення на боржника 10.200,00грн. штрафу на невиконання рішення суду у повному обсязі без поважних причин.

12.11.2019р. старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління звернувся до суду з заявою про встановлення, зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019р. дану заяву було залишено без руху у зв`язку з відсутністю доказів оплати судового збору.

19.11.2019р. заявник звернувся до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління з приводу накладення арешту на кошти боржника - ГУ ПФУ в Харківській області.

Відповідь на це звернення була надана листом старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління №60246720/936/07.02-08/В-4 від 20.11.2019р.

Не погодившись із діяннями державного виконавця з приводу виконання виконавчого листа по справі №520/4518/19, заявник ініціював даний спір.

У засіданні на вимогу суду заявник конкретизував суть оскарженої бездіяльності, зазначивши, що бездіяльність полягає у не накладенні арешту на кошти боржника та у не ініціюванні процедури тимчасового обмеження керівника боржника у виїзді за межі України.

Додатково заявник послався також на постанову Верховного Суду від 18.06.2019р. по справі №826/14580/16 (адміністративне провадження №К/9901/25428/18).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу виконання рішень судів, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Заявником у межах справи №520/4518/19 була заявлена, а судами відповідно вирішена по суті, вимога немайнового характеру.

Тому визначені ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень мають використовуватись державним виконавцем з огляду на характер виконавчого документа як немайнового.

Указане підтверджується і змістом п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», де указано, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з п.19 ч.3 ст.18 означеного закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Суд вважає, що заявлення позивачем вимоги немайнового характеру певною мірою унеможливлює використання державним виконавцем повноваження за п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім того, суд бере до уваги, що у силу ч.3 ст.441 Цивільного процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Між тим, добровільне виконання рішення суду боржником в частині перерахунку пенсії та ініціювання процедури отримання додаткових асигнувань для виплати пенсії шляхом складання додаткового атестату поза розумним сумнівом не створювали вагомих підстав для ініціювання державним виконавцем процедури тимчасового обмеження керівника ГУ ПФУ в Харківській області у праві виїзду за межі України.

Відтак, суд не знаходить ознак бездіяльності державного виконавця з даного приводу.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що, як визначено ч.1 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Таким чином, арешт майна (до якого у розумінні ч.1 ст.179, ст.190, ч.1 ст.192) Цивільного кодексу України входять і кошти) здійснюється саме при виконання виконавчих документів матеріального характеру.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Вирішуючи спір, суд зважає на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України районного або обласного рівня, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться самим Пенсійним фондом України.

З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ районного чи регіонального рівня не набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України за цільовим призначенням для виплати пенсій.

А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб`єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.

Натомість, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права особи владний суб`єкт, райУПФУ або регіональний орган ПФУ повинен прийняти власне рішення про призначення пенсії у належному розмірі (тобто провести нарахування пенсії) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.

При вирішенні спору суд вважає за можливе у порядку ч.6 ст.7 КАС України застосувати до спірних правовідносин загальні визначення змісту рішення, дії та бездіяльності владного суб"єкта, котрі наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України та згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

Відмова ж владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

З огляду на подання заявником позову немайнового характеру та викладені вище міркування відносно особливостей функціонування органів системи ПФУ суд не знаходить ознак протиправності у відмові державного виконавця вчиняти управлінську дію по накладенню арешту на кошти боржника у межах виконавчого провадження за виконавчим листом по справі №520/4518/19.

До того ж суд бере до уваги, що спеціальний порядок виконання виконавчих документів немайнового характеру визначений нормами розділу VIII Закону України «Про виконавче провадження», котрими не передбачено можливості вчинення виконавцем виконавчої дії з приводу накладення арешту на кошти боржника чи ініціювання процедури тимчасового обмеження керівника боржника у виїзді за межі України.

Отже, у спірних правовідносинах відсутні ознаки вчинення державним виконавцем бездіяльності за подіями не накладення арешту та не звернення до цивільного суду з поданням про тимчасове обмеження у вільному пересуванні особи.

Посилання ж заявника на постанову Верховного Суду від 18.06.2019р. по справі №826/14580/16 (адміністративне провадження №К/9901/25428/18) слід визнати юридично неспроможним, адже виконавче провадження з виконання виконавчого листа по справі №520/4518/19 у спірних правовідносинах не закінчено.

При цьому, суд зважає, що загальна тривалість виконавчого провадження (з 08.10.2019р.) як станом на дату подання заявником позову (20.11.2019р.), так і станом на дату судового засідання (26.11.2019р.) явно та очевидно не виходить поза межі засад розумності та адекватності.

Будь-яких аргументів з приводу існування у державного виконавця можливості вчинити інші виконавчі дії у спірних правовідносинах текст позову не містить, до справи заявником жодних доказів з цього приводу не подано.

Окремо суд відмічає, що питання строку виплати різниці після перерахунку пенсії з вини адміністративного органу (рівно як і після перегляду розміру перерахованої пенсії) не регламентовано жодним національним законом України, окрім ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", котрі містять однакові положення з цього приводу.

Натомість законом визначено строки виплати чергових платежів за пенсією.

Так, згідно з ч.2 ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 ст.52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Процедура виконання рішення суду в частині проведення платежів за пенсією поза межами заздалегідь запланованих видатків на чергові виплати вимагає отримання додаткових асигнувань на цілі від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня і саме регламентуванню цих правовідносин присвячені приписи постанови КМУ від 22.08.2018р. №649.

З огляду на викладене слідує, що запровадження заборони керуватись нормами постанови КМУ від 22.08.2018р. №649 призведе до створення перешкоди у виконанні рішення суду про проведення платежів за пенсією.

Вимога про обтяження у межах виконавчого провадження ВП №60246720 будь-якими обов`язками саме Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Харківській області до задоволення не підлягає, адже у силу ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.1 ст.5 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" після відкриття виконавчого провадження державний виконавець є незалежним, самостійним та окремим суб`єктом права у юридичному режимі суб`єкта владних повноважень.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів вчинення владним суб`єктом протиправних діянь.

Відтак, факт порушення суб`єктивного права (ущемлення інтересу) заявника слід визнати недоведеним, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі 26.11.2019 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення).

Суддя А.В. Сліденко