Ухвала суду № 85922502, 21.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5775/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участі секретаря Захарчук О.В.

представника позивача не з`явився

відповідача ОСОБА_1 І.О.

представника відповідача Акрабової О.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у відкритому судовому засіданні) заяву представника відповідача за вхід. №ЕП/8623/19 про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду та заяву представника позивача за вхід. №ЕП/9063/19 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 з відшкодування витрат за навчання після звільнення з органів внутрішніх справ протягом трирічного терміну перебування на службі після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України;

стягнути з ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 13.08.2007, ІПН НОМЕР_2 на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади - Міністерства внутрішніх справ України, в особі Одеського державного університету внутрішніх справ (р/р 31254233100570, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 08571570) витрати, пов`язані з його утриманням у Одеському державному університеті внутрішніх справ в сумі 54 903.44 гри. (п`ятдесят чотири тис. дев`ятсот три гри. 44 коп.);

стягнути з ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 13.08.2007, ІПН НОМЕР_2 , на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади - Міністерства внутрішніх справ України, в особі Одеського державного університету внутрішніх справ (р/р 31254233100570, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 08571570) витрати зі сплати судового збору в сумі 1921,00 грн. (одна тис. дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.).

08.11.2019 року через канцелярію суду надійшла заява представника відповідача адвоката Акрабової О.М. про залишення позову без розгляду за вхід. №ЕП/8623/19, яка обґрунтована наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАСУ, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 ст. 122 КАСУ встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Враховуючи дату звільнення ОСОБА_2 з ОВС – 14.11.2014 року, цей строк сплів 14.12.2014 року.

Натомість позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду 01.10.2019 року.

В своїй заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача не наводить поважних причин його пропуску. Посилання представника позивача на той факт, що позивач чекав завершення розгляду справи ВП Верховного Суду за касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 31.01.2019 року по справі , що не має ніякого відношення до виниклих між позивачем та ОСОБА_2 правовідносин, не є поважною причиною пропуску строку на звернення до адміністративного суду з позовом.

У той же час, позивачу ніщо не заважало звернутися до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 та потім звернутися з клопотанням про зупинення провадження у зв`язку із розглядом аналогічної справи ВП Верховного Суду.

Крім того, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року по справі №521/18994/16-ц, касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17.10.2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19.12.2017 року, задоволено частково, провадження у справі за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за період навчання закрито, позивачу було роз`яснено право на звернення до суду з позовом про відшкодування витрат за період навчання в порядку адміністративного судочинства. Доказів направлення претензії відповідачу з вимогою повернення коштів з відповідним поштовим штемпелем про відправку або квитанції представником позивача не надано.

Таким чином, позивач не скористався у передбачений законодавством строк своїм правом щодо звернення до адміністративного суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не обґрунтовано поважності причин пропуску строку для звернення до суду у позовній заяві, встановленого чинним законодавством відповідно до ст. ст. 122, 123 КАС України натомість вказано про звернення до суду в межах місячного строку, з огляду на що, позовну заяву слід залишити без розгляду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частиною третьою та четвертою статті 123 КАСУ.

Так, позивачем надаються до суду не правдиві відомості в контексті строку виявлення порушеного права.

Для звернення до суду у справах щодо притягнення громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У правовій позиції ВСУ у справі № 6-17цс17 від 22.02.2017 року зазначено: «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Таким чином, позивач дізнався про своє порушене право ще в 2014 році, після звільнення ОСОБА_2 з ОВС проте своїм правом не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАСУ, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно ч. 4 ст. 123 КАСУ, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

20.11.2019 року через канцелярію суду надійшла заява (у відповідь на заяву представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду) представника позивача адвоката Ковальової К.М. за вхід. №ЕП/9063/19, яка обґрунтована наступним.

Про звільнення молодого фахівця Тушинського І. О. Університету дійсно стало відомо ще 01.12.2014, коли на адресу університету надійшов витяг з наказу про звільнення останнього та матеріали, що є письмовими доказами предмету спору в зазначеній справі. Про вказане було зазначено у заяві про поновлення строку звернення до суду із адміністративним позовом.

Враховуючи викладене, а також той факт, що Відповідач повідомлявся про можливість погасити заборгованість в добровільному порядку, Одеським державним університетом внутрішніх справ було заявлено позовні вимоги в межах строку позовної давності згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, до Малиновського районного суду м. Одеси в рамках цивільного судочинства, керуючись судовою практикою, що склалася на момент звернення до суду.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09.02.2017 позовні вимоги університету було задоволено.

Натомість, ухвалою від 06.04.2017 заочне рішення скасоване, справу призначено до розгляду. І вже рішенням від 17.10.2017 було знову задоволено вимоги університету, з чим погодився і суд апеляційної інстанції в своїй постанові від 19.12.2017.

Проте, постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду України від 10.04.2019 в рамках цивільної справи №521/18994/16-ц, керуючись висновками, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 13.03.2019 у справі №723/18/17, з якої вбачається що заявлений спір є адміністративно-правовим та має бути розглянутий згідно предметної підсудності по КАС України, закрито провадження в рамках цивільного судочинства, та звернуто увагу на тому, що університет має право звернутися за захистом свого порушеного права до суду в порядку адміністративного судочинства.

Через факт зобов`язання вищих навчальних закладів проводити досудове врегулювання спорів за фактами відшкодування витрат за навчання особами, що не відпрацювали трирічного періоду в органах внутрішніх справ, університетом впродовж періоду часу з моменту отримання постанови Верховного Суду України, із роз`ясненнями щодо порядку звернення із вказаним позовом до адміністративного суду, було направлено звернення до відповідача у справі (копія додається) про можливість відшкодування витрат за навчання в добровільному порядку, та запит на отримання матеріалів з особової справи молодого фахівця, що перебуває в архіві Головною управління Національної поліції в Одеській області.

Та вже після отримання необхідних матеріалів та відсутності відповіді від ОСОБА_2 впродовж значного проміжку часу після направлення звернення, представником університету направлено адміністративний позов до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про поновлення строку звернення до суду.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАСУ, публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Так, вказаний цей спір віднесений до спору пов`язаного з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі.

Це підтверджується і висновками зазначеними у постанові Великої палати Верховного суду від 12.12.2018 у справі №804/285/16.

Зважаючи на вимоги позовної заяви, строк звернення до суду у позивача виник саме з моменту виключення відповідача зі списків особового складу органів внутрішніх справ і зняття з нього видів забезпечення та зобов`язано відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі МВС України.

Однак, університет звертається до суду із пропуском місячного строку звернення, через спробу вирішення питання (із урахуванням судової практики) шляхом подання позовної заяви в порядку цивільного судочинства (копія позовної заяви та ухвали суду про закриття провадження із супровідним листом додавалися до заяви про поновлення строку звернення до суду).

Вирішуючи питання щодо поважності таких причин пропущення строку звернення до суду, які встановлені ст.122 КАС України, слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, а також дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Аналіз судової практики за останні роки свідчить, що юрисдикція судів щодо даної категорії справ постійно змінювалася. Окрім того, практика свідчить, що Велика палата Верховного Суду неодноразово відступала від своїх правових позицій, наголошуючи на необхідності застосування судами саме останньої правової позиції.

З огляду на вказане, просимо визнати строк, визначений ст. 122 КАС України, для звернення до суду із адміністративним позовом, пропущеним з поважних причин і поновити Одеському державному університету внутрішніх справ строк для звернення до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності з відшкодування витрат за навчання після звільнення з органів внутрішніх справ протягом трирічного терміну перебування на службі після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України, та стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі МВС України.

Розглянувши клопотання за вхід. № ЕП/8623/19 про залишення позовної заяви без розгляду та за вхід. №ЕП/9063/19 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду, суд дійшов наступних висновків.

Згідно абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст.123 КАСУ).

Як передбачено п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено у ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У п.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №9-зп від 25.12.1997) зазначено: «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод».

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск строку, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Суд надаючи правову оцінку спірним правовідносинам виходить з наступного.

Ухвалою суду від 17.10.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження.

Предметом розгляду справи у спірних правовідносинах є:

визнання протиправною бездіяльності ОСОБА_1 Ігоря ОСОБА_3 з відшкодування витрат за навчання після звільнення з органів внутрішніх справ протягом трирічного терміну перебування на службі після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України;

стягнення з ОСОБА_2 на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади - Міністерства внутрішніх справ України, в особі Одеського державного університету внутрішніх справ витрати пов`язані з його утриманням у Одеському державному університеті внутрішніх справ в сумі 54 903, 44 грн. (п`ятдесят чотири тис. дев`ятсот три грн. 44 коп.);

По перше: суд звертає увагу представників позивача та відповідача, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню приписи абзацу другого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог, оскільки це той правовий випадок, коли позивачем по справі в адміністративному судочинстві є суб`єкт владних повноважень, як то передбачено ч.1 ст. 19 КАСУ.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному - строк звернення до суду.

У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зокрема, у п. 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти Росії» Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Так, у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», п. п. 51, 52, «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).

Зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції»], «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

З огляду на викладене, суддя вважає за необхідне зазначити, що позивачем по справі є Міністерство внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ.

Як вбачається із матеріалів справи представництво інтересів позивача здійснюється адвокатом Ковальовою К.М. (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №23 від 17.04.2019 року).

Отже, представник позивача (адвокат) має професійний досвід, юридичну обізнаність, досвід правотлумачення та правозастосування, а тому повинен бути обізнаний про строк звернення до суду та шлях захисту порушених прав, передбачений ст. 5, 19, 122-123 КАС України.

Вказана правова позиція щодо обізнаності юриста із вимогами процесуального законодавства висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі №9901/118/19.

Щодо доводів представника позивача, як на поважну причину пропуску строку до суду, наявність постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №521/18994/16-ц, якою провадження по справі закрито та роз`яснено, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Суд вважає таку підставу поважною, оскільки подання позову в порядку цивільного судочинства відбулось з дотриманням правил підсудності. При цьому, під час розгляду вказаної справи Великою Палатою Верховного Суду змінені підходи до визначення підсудності вказаної категорії справ.

А тому, з моменту прийняття Верховним Судом постанови від 10.04.2019 року по справі №521/18994/16-ц, для позивача розпочався відлік тримісячного строку для звернення до адміністративного суду, який сплив 11.07.2019 року.

Однак, у вказаний строк позивач не звернувся до суду.

Також позивач вказує, на очікування розгляду ВП ВС справи №127/7858/18 (провадження № 14-373цс19) за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_4 про відшкодування витрат за навчання, яка згідно відповіді секретаріату ВП №2436/0/256-19 від 11.09.2019 р. розглянута 04.09.2019 р. Касаційну скаргу університету залишено без задоволення, судове рішення без змін.

Вказану підставу суд не приймає, як поважну з огляду на наступне.

По перше:

04.06.2019 р. за №9/4052 ГУНП в Одеській області на запит про надання інформації Ректорові ОДУВС (від 17.05.2019 р. №1068) надано інформацію щодо звільнення молодого фахівця ОСОБА_2 . із копіями матеріалів на колишнього працівника ОВС.

По друге:

19.06.2019 р. за №Ю-502 Одеським Державним університетом внутрішніх справ (відділом юридичного забезпечення) на адресу ОСОБА_2 направлено лист, яким запропоновано вирішити питання щодо відшкодування витрат на навчання в добровільному порядку.

При цьому, доказів направлення вказаного листа суду не надано.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 72 КАСУ).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 76 КАСУ).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, представником позивача не надано достатніх доказів на доведення тих обставин, про які він стверджує.

Крім викладеного, суд також звертає увагу, що механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року № 964.

Згідно п. 7 «Про затвердження Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Вказаним порядком передбачено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати вказані витрати стягнення здійснюється у судовому порядку, в спірних правовідносинах звільнення ОСОБА_2 з ОВС відбулося ще 14.11.2014 року, понад п`ять років тому і за цей час особа не намагалась у добровільному порядку відшкодувати вказані кошти, більш того, з 07.11.2016 р. по 10.04.2019 р. справа перебувала на розгляді у судах різних інстанцій, а отже, з урахуванням того, що добровільне відшкодування має місце до судового розгляду, а точніше така процедура з боку позивача повинна передувати зверненню до суду, а застосування її після трирічного судового процесу не вказує на поважність причини пропуску строку звернення до суду.

Згідно з ч. 2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ «Креуз проти Польщі», «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.

Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно вказати, що поновлення процесуальних строків на оскарження рішень є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З урахуванням вказаного слід зазначити, що у суду є "свобода розсуду" або дискреційні повноваження суду на поновлення процесуальних строків, адже за таких обставин лише суд вирішує яка причина є поважною і які докази можна приймати до уваги.

Визначаючись щодо заявленого клопотання, суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, який в рішенні по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006р. вказав про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Говорячи про принцип рівності сторін, Суд указує, що кожній стороні мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, якій не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі "Бацаніна проти Росії" від 26.05.2009 р. № 3932/02, § 22).

Відтак, визначаючись із розглядом вказаних процесуальних заяв, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду та про задоволення заяви про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 5-7, 122, ч. 4 ст. 123, 240, 256, 295, 297 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви представника позивача за вхід. ЕП/9063/19 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду.

Заяву представника відповідача за вхід. № ЕП/8623/19 про залишення адміністративного позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду – задовольнити.

Адміністративний позов Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності з відшкодування витрат за навчання після звільнення з органів внутрішніх справ протягом трирічного терміну перебування на службі після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України та стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі МВС України – залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.