Рішення № 85921579, 18.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2019 року № 320/4495/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В.,

за участю секретаря судового засідання - Андреєвої К.В.

за участю:

представника позивача - Антохова Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» до Головного управління ДФС у Київській області, ОСОБА_1 про визнання дій та рішення незаконними,

о б с т а в и н и с п р а в и:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» до Головного управління ДФС у Київській області, ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд:

- рішення Головного управління ДФС у Київській області від 15.01.2019 вих. №1340/10/10-36-54-08 визнати незаконним та скасувати, зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць грудень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 11.01.2019;

- дії заступника начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області Дмитрієва Ігоря Віталійовича, які полягають у підписанні ним рішення Головного управління ДФС у Київській області від 15.01.2019 №1340/10/10-36-54-08 визнати незаконними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.01.2019 позивач подав до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за звітний період грудень 2018 року з додатками та доповненням до неї в паперовій формі, проте Києво-Святошинської об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було повідомлено позивача про те, що його податкова звітність не прийнята. В отриманому позивачем листі від 15.01.2019 вих.№1340/10/10-36-54-08 зазначено, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ з 18.11.2016, тому не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за грудень 2018 року згідно п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття вказаного рішення, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства.

Податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації з підстав наявності рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 №63, оскільки таке рішення відповідно до вимог п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України є неузгодженим.

Крім того, Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області у розумінні вимог чинного законодавства не є контролюючим органом, оскільки повноваження, організація та порядок діяльності податкового органу визначені не законом, а підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, якою затверджено Положення про Державну фіскальну службу України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

17 вересня 2019 року представник відповідача -1 через службу діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Стверджував, що 01.01.2015 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України» № 1621-VII від 31.07.2014 було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, про що було внесено відповідні зміни до статті 49 Податкового кодексу України, що в свою чергу, зумовило виникнення у платників податків обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронній формі.

Неприйняття податковим органом податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з ПДВ за грудень 2018 року обумовлено тим, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ з 18.11.2016.

7 жовтня 2019 року представник позивача через службу діловодства суду подав відповідь на відзив. Зазначив, що даний спір стосується обігу не податкових накладних і не рахунків, а подання позивачем до ДПІ податкової декларації з податку на додану вартість. Якщо податкові накладні є документами первинного (синтетичного) обліку сум ПДВ, то податкові декларації з цього податку є документами вторинного (аналітичного) обліку таких сум. На момент подання податкової звітності за грудень 2018 року, рішення цієї інспекції про анулювання реєстрації ТОВ «Вітаполіс» платником ПДВ було скасовано. Подана податкова декларація з ПДВ за звітний період грудень 2018 року містила всі обов`язкові реквізити, передбачені п. 48.3, п. 48.4 ст. 48 ПК України.

15 листопада 2019 року відповідачем ОСОБА_1 подано клопотання про відсутність можливості прибути в судове засідання призначене на 18.11.2019.

Присутній у судовому засіданні 18.11.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (ідентифікаційний код 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Боярка, вул. Територія Технікуму, буд.16) зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.05.2019 № 24523656 (а.с.145-147).

11 січня 2019 року позивачем було подано до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області в паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2018 з додатками до неї, що підтверджується відбитком штампу податкового органу про отримання зазначених документів (а.с.119-123).

Разом з податковою декларацією позивачем було подано в паперовій формі доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період грудень 2018 року вих.№6/19 від 11 січня 2019 року ( а.с.124-137).

15 січня 2019 року Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області листом № 1340/10/10-36-54-08 повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ з 18.11.2016.

У вказаному листі відповідач також зазначив, що враховуючи викладене ТОВ «Вітаполіс» не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за грудень 2018 року згідно п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України (а.с.138).

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

За визначенням, наведеним у пункті 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пунктів 48.1-48.2 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити наступні обов`язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною;

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до п.48.7 ст.48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.

Зокрема, п.49.1 ст.49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно п.49.3 ст.49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Пунктом 49.4 ст.49 Податкового кодексу України встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абз.2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, що Києво-Святошинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області листом від 15.01.2019 № 1340/10/10-36-54-08 повідомила ТОВ «Вітаполіс» про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, Товариство не є платником податку на додану вартість з 18.11.2016, а тому відповідно до п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за грудень 2018 року.

Судом встановлено, що 18.11.2016 Києво-Святошинською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області було прийнято рішення №63 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс».

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що ТОВ «Вітаполіс» зверталось зі скаргами на рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ від 18.11.2016 № 63 до Головного управління ДФС у Київській області та до Державної фіскальної служби України, проте ДФС України не прийняла і не надіслала позивачу рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення ДПІ від 18.11.2016 №63 та рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги позивача, що означає, що оскаржуване у порядку адміністративного оскарження рішення ДПІ № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ є скасованим, а подана до ДФС України скарга позивача повністю задоволена.

Тобто, позивач вважає рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Вітаполіс» скасованим, а тому підстав не приймати податкову звітність з ПДВ у відповідача не було, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до п.49.8 ст.49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з п.49.9 ст.49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою (пп.49.9.1 п.49.9 ст.49 ПКУ);

у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк (пп.49.9.2 п.49.9 ст.49 ПКУ).

Відповідно до п.49.10 ст.49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 ст.49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:

у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання (пп.49.11.1 п.49.11. ст.49 ПКУ);

у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання (пп.49.11.2 п.49.11. ст.49 ПКУ).

Отже, враховуючи вищезазначені положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що стаття 49 Податкового кодексу України передбачає вичерпний перелік дій, які зобов`язаний вчинити податковий орган у разі подання платником податків податкової декларації з ПДВ, а саме прийняти або відмовити у прийнятті податкової звітності.

При цьому, податковий орган не має повноважень щодо надання платнику податків будь-яких роз`яснень стосовно поданої ним податкової звітності з ПДВ.

Так, зокрема, податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

При цьому, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, згідно з п. 49.11 ст. 49 ПК України, є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов`язкових реквізитів.

Суд наголошує, що стаття 49 Податкового кодексу України не містить норму про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість в разі анулювання реєстрації платником ПДВ.

Водночас, дослідивши зміст листа Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 15.01.2019 № 1340/10/10-36-54-08, судом встановлено, що вказаний лист не містить відмови у прийнятті поданої ТОВ «Вітаполіс» податкової декларації з ПДВ за груднь 2018 року.

Так, у вказаному листі податковий орган, посилаючись на п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України, роз`яснив позивачу про те, що подання ним податкової звітності з ПДВ з огляду на анулювання реєстрації платника податку на додану вартість не передбачено вимогами чинного законодавства.

Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов`язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.

Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов`язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/1570/16.

Суд наголошує на тому, що ст.184 Податкового кодексу України визначає порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов`язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов`язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб`єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.

За положеннями п.184.2 ст.184 Податкового кодексу України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті «а» пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах «б» - «з» пункту 184.1 вказаної статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.

При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.

Контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті (п.184.3 ст.184 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.184.10 ст.184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

Згідно з п.184.5 ст.184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Отже, ст.184 Податкового кодексу України містить підстави для анулювання реєстрації платника податку, а не підстави для відмови у прийнятті податкової звітності.

Отже, суб`єктом владних повноважень не зазначено норму законодавства, яка б надавала йому право не приймати податкову звітність ТОВ «Вітаполіс» з податку на додану вартість.

Подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2018 року в повній мірі відповідає вимогам статті 48 ПК України, у зв`язку з мала бути прийнята контролюючим органом як податкова звітність.

Так, податкова декларація ТОВ «Вітаполіс» з податку на додану вартість за грудень 2018 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 (чинний на момент виникнення спірних відносин).

Більш того, суд зазначає, що пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України не встановлює наслідків подання платником податків декларації з податку на додану вартість в паперовій, а не електронній формі, зокрема, що у прийнятті такої декларації може чи має бути відмовлено, у зв`язку з чим, враховуючи закріплене в п. 49.10 ст. 49 ПК України положення про заборону контролюючим органам відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов`язана прийняти відповідну декларацію.

При цьому, відсутність закріплених в Податковому кодексі України наслідків подання платниками податків податкових декларацій в паперовій, а не електронній, формі, має трактуватися виключно на їх користь.

Недодержання платником податків приписів пункту 49.4 статті 49 Податкового Кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленій у постанові від 31 липня 2018 року у справі №810/1570/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії.

Як вбачається з оспорюваного рішення, будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, відповідач за наслідками обробки податкової декларації ТОВ «ВІТАПОЛІС» з податку на додану вартість за грудень 2018 року не встановив.

Судом встановлено, що отримавши від ТОВ «ВІТАПОЛІС» податкову звітність з ПДВ за грудень 2018 року, Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області її реквізитів на предмет відповідності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України не аналізувала.

Оскільки матеріалами справи підтверджується і не було спростовано відповідачами, що реквізитів податкової декларації з ПДВ ТОВ «ВІТАПОЛІС» за грудень 2018 року з вимогами пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України податковий орган не співставляв, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у прийнятті вказаної податкової декларації відповідач прийняв передчасно.

У зв`язку з чим, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області від 15.01.2019 вих. №1340/10/10-36-54-08, а також зобов`язання Головне управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць грудень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 11.01.2019 підлягать задоволенню.

Разом з тим, позовна вимога про визнання дії заступника начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області Дмитрієва Ігоря Віталійовича, які полягають у підписанні ним рішення Головного управління ДФС у Київській області від 15.01.2019 №1340/10/10-36-54-08 незаконними задоволенню не підлягає.

Судом не встановлено ознак незаконності у діях ОСОБА_1 щодо підписання листа від 15.01.19 №1340/10/10-36-54-08, оскільки останній був уповноважений на вчинення відповідних дій, та вчинив їх у межах своїх повноважень, а тому, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Крім того, підписання оспорюваного листа в даному випадку не порушує прав позивача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачами.

Під час розгляду справи відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довели правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 3842,00 грн. згідно з платіжними дорученнями № 1676 та № 1677 від 30.07.2019.

Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 1921,00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 15.01.2019 вих. №1340/10/10-36-54-08.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць грудень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 11.01.2019.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» (код ЄДРПОУ - 34439389, адреса: 08150, Києво-Святошинський район Київської області, м. Боярка, Територя Технікуму, буд. 16) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ - 39393260, адреса: індекс 03151, вул Народного Ополчення, 5а) судовий збір у розмірі 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривну).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 25.11.2019

Суддя Я.В. Горобцова

Суддя Горобцова Я.В.