Рішення № 85921242, 19.11.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2019 року Справа № 280/3099/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., за участю секретаря судового засідання Дєткова Р.О.,

представника позивача - Сашкова М.В.,

представника відповідача - Машко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника за довіреністю адвоката Сашкова Миколи Вікторовича (далі - представник), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач або ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому представник позивача, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 22-0 від 30.05.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;

- стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000,00 (десять тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що 31.03.2017 ОСОБА_1 наказом № 22-0 було призначено на посаду провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій за переведенням до Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. 26.04.2017 у ОСОБА_1 народився син та їй була надана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами. Після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, позивачу була надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В подальшому, наказом від 30.05.2019 № 22-0 «Про звільнення працівників об`єднаного управління» було звільнено, зокрема, ОСОБА_1 з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, проведеною на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України». Вважає, що вищевказаний наказ є протиправним та таким, що грубо порушує права позивача, а відтак підлягає скасуванню. Крім того зазначає про те, що через такі дії відповідача у позивача погіршився стан здоров`я та вона була вимушена звернутись за медичною допомогою до багатопрофільної лікарні Вільнянської районної ради для лікування нервово зриву та проходження курсу амбулаторного лікування щ 05.06.2019 по 14.06.2019, у зв`язку із чим позивач понесла немайнові втрати, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України на її користь підлягає стягненню 10000,00 грн. моральної шкоди. На підставі вищезазначеного, представник позивача просив задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі та поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціальність в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач позов не визнав, 14.08.2019 надавши до суду письмовий відзив (вх.№33676), відповідно до якого просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач працювала в системі органів Пенсійного фонду з 03.07.2003, з 31.03.2017 - обіймала посаду провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Посада провідного спеціаліста відповідно до ст. 51 Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів» віднесена до 8 групи оплати праці. У вересні 2018 року була розпочата процедура припинення Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України». Зазначає, що наказом Запорізького приміського об`єднаного управління від 04.09.2018 № 38-0 «Про попередження щодо наступного вивільнення працівників Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області» позивача було попереджено про припинення Запорізького приміського об`єднаного управління, про що їй було вручене особисте повідомлення. Оскільки штатним розписом Головного управління Пенсійного фонду України не передбачено жодної рівнозначної посади позивачу було запропоновано зайняти посаду провідного інспектора загального відділу управління адміністративного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області або подати документи для участі у конкурсі на заміщення вакантних посад. З пропозицією та наявними вакантними посадами державної служби в Головному управлінні позивач була ознайомлена 06.05.2019 під підпис. 07.05.2019 з метою самореалізації та удосконалення професійної діяльності позивачем була подана заява про участь в конкурсі на зайняття посади головного спеціаліста Вільнянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, проте за результатами конкурсу переможцем конкурсу визначено іншого претендента, а позивач стала другим кандидатом на заміщення вакантної посади. У зв`язку з її відмовою від призначення на посаду провідного інспектора та не проходженням нею конкурсу на зайняття вакантної посади головного спеціаліста, позивача було звільнено з посади провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій наказом Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.05.2019 №22-0 «Про звільнення працівників об`єднаного управління» на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Враховуючи вищевикладене вважає, що оскаржуваний наказ повністю відповідає вимогам Закону України «Про державну службу». Вказує, що моральна шкода не підлягає відшкодуванню, адже позивачем не наведено обґрунтування щодо завдання їй моральної шкоди та не надано жодних доказів на її підтвердження. З огляду на зазначене просить відмовити у задоволення заявлених позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві. Просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Ухвалою суду від 01.07.2019 вказану позовну заяву було залишено без руху та надано строку для усунення її недоліків. 18.07.2019 представником позивача через канцелярію суду подано документи на виконання вимог ухвалу суду.

Ухвалою суду від 19.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/3099/19 та призначено судове засідання на 14.08.2019.

Протокольною ухвалою від 14.08.2019 здійснено процесуальну заміну відповідачів одним відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та відкладено розгляд справи на 17.09.2019.

Ухвалою суду від 17.09.2019 закрито провадження в адміністративній справі №280/3099/19 у зв`язку з відмовою позивача від позовної вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.05.2019 до набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою суду від 17.09.2019 зупинено провадження у справі до 21.10.2019 для надання сторонам часу, необхідного їм для примирення.

Ухвалою суду від 21.10.2019 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 19.11.2019.

Враховуючи норми ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 19.11.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

З 03.07.2003 ОСОБА_1 працювала на різних посадах в органах Пенсійного фонду України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки. Зокрема, на підставі наказу № 2-0 від 31.03.2017 її призначено на посаду провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії за переведенням до Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

26.04.2017 у ОСОБА_1 народився син та їй була надана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами. Після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, позивачу відповідно до наказу від 05.07.2017 № 22-0 надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.07.2017 по 26.04.2020 .

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» (далі - Постанова № 628) підлягає реорганізації, зокрема, Запорізьке приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Наказом Запорізького приміського об`єднаного управління від 04.09.2018 № 38-0 «Про попередження щодо наступного вивільнення працівників Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області» позивача було попереджено про припинення Запорізького приміського об`єднаного управління, про що їй було вручене особисте повідомлення.

На виконання Постанови № 628 24.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №11031120004042540 про припинення юридичної особи - Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.05.2019 № 7850/06-05 позивачу запропоновано зайняти посаду провідного інспектора загального відділу управління адміністративного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області або подати документи для участі у конкурсі на заміщення вакантних посад Головного управління, оскільки відповідно до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в управлінні не передбачено жодної рівнозначної посади позивача. З пропозицією та наявними вакантними посадами державної служби в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивач була ознайомлена 06.05.2019 під підпис.

07.05.2019 позивачем була подана заява про участь в конкурсі на зайняття посади головного спеціаліста Вільнянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, проте за результатами конкурсу переможцем конкурсу визначено іншого претендента, а позивач стала другим кандидатом на заміщення вакантної посади.

У зв`язку з її відмовою від призначення на посаду провідного інспектора та не проходженням нею конкурсу на зайняття вакантної посади головного спеціаліста, позивача було звільнено з посади провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій наказом Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.05.2019 №22-0 «Про звільнення працівників об`єднаного управління» на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Не погодившись з наказом Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про звільнення з займаної посади, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі. Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з преамбулою Закону України «Про державну службу» даний закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну службу» державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема, КЗпП України.

Спеціальним нормативним актом, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини є Кодекс законів про працю України.

Стаття 1 Кодексу законів про працю України, яка визначає його завдання, встановлює, що він регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю (ст. 3 КЗпП), яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП).

Із системного аналізу наведених норм вбачається, що Кодекс законів про працю України регулює правовідносини всіх працівників з особливостями, визначеними законодавством України. В даній справі такі особливості визначені Законом України «Про державну службу», який передбачає, що державні службовці мають права користуватися правами і свободами, які гарантуються законами України, тобто Конституцією і Кодексом законів про працю України.

Частиною 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Таким чином, норми законодавства про працю поширюються на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Особливості праці жінок, гарантії права на працю для певних категорій жінок, Законом України «Про державну службу» не передбачені, проте вони визначені і гарантовані главою XII Кодексу законів про працю України.

Згідно ст. 179 КЗпП за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Крім цього, згідно з ч. 11 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Отже, особливі гарантії щодо праці жінок визначені КЗпП України, який в свою чергу встановлює заборону на звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179).

Аналогічний висновок відображений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 у справі К/800/5127/16.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Всупереч вищенаведеним положенням законодавства, наказом Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №22-0 від 30.05.2019 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади під час перебування останньої у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Судом встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» (далі - Постанова № 628) Запорізьке приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 22-0 від 30.05.2019 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Вирішуючи питання поновлення позивача на посаді провідного спеціаліста, суд виходить з наступного.

Як було встановлено судом вище, відповідно до Постанови № 628 підлягає реорганізації, зокрема, Запорізьке приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Так, 24.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №11031120004042540 про припинення юридичної особи Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Тобто, на день прийняття судового рішення у даній справі Запорізьке приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області припинено.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Дана позиція узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14 (номер в ЄДРСР 41602330), постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 661/1171/16-ц (номер в ЄДРСР 72044208), постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 826/16311/16 (номер в ЄДРСР 75673562). При цьому в згаданій постанові від 01.08.2018 у справі № 826/16311/16 колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду відзначила, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до абз. 2 п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Як встановлено з матеріалів справи, останнім днем роботи позивача було 30.05.2019, а тому днем поновлення позивача на посаді є перший робочий день, який наступає за днем звільнення, тобто 31.05.2019.

Судом встановлено, що штатний розпис Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на 2019 рік передбачав штат у кількості 54 штатних одиниці, зокрема, дві посади провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії.

Водночас, штатним розписом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на 2019 рік, затвердженим головою правління Пенсійного фонду України 22.02.2019, передбачено наступні посади: Начальник Вільнянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр), заступник начальника Вільнянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр), головний спеціаліст Вільнянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр), спеціаліст Вільнянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр).

Отже, як вбачається штатний розпис Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на 2019 рік не містить посади провідного спеціаліста Вільнянського відділу обслуговування громадян (сервісний центр).

У зв`язку з чим, суд не може поновити позивача на посаді, якої на теперішній час не існує в штатному розписі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Таким чином, вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста саме Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Так, суд вважає за необхідне відновити порушене право позивача та зобов`язати поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

У постанові суду також роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд звертає увагу, що згідно наказу від 05.07.2017 № 22-0 ОСОБА_1 надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.07.2017 по 26.04.2020.

Так, на дату звільнення позивача з посади провідного спеціаліста та видання наказу від 30.05.2019 вона заробітну плату не отримувала. Звільнення позивача також не вплинуло на отримання нею допомоги по догляду за дитиною, а значить на її матеріальний стан та необхідність прикладати якісь додаткові зусилля щодо організації свого життя внаслідок звільнення.

Як факт підтвердження погіршення стану здоров`я позивачем надано виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, видану Вільнянською районною багатопрофільною лікарнею. Згідно виписки позивач у період з 05.06.2019 по 14.06.2019 проходила амбулаторне лікування Астено-невротичного синдрому, яким захворіла у червні 2019 року.

За даними всесвітної мережі «Інтернет» астено-невротичний синдром або «втомлені життям» має сучасну назву «Хронічна втома». Це захворювання об`єднує групу станів: неврастенія, хронічна втома, синдром емоційного вигорання та депресивні розлади. Всі ці стани є результатом виконання виснажливої монотонної роботи. Як вбачається зі змісту позовної заяви та не заперечується сторонами позивач має двох неповнолітніх дітей: синів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і на дату звільнення перебувала майже два роки у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На думку суду, надана виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого не доводить наявність причинного зв`язку між звільненням позивача з роботи та її хворобою. Хронічна втома та погіршення стану здоров`я позивача є результатом виконання нею повсякденною монотонної роботи, пов`язаної з доглядом за малолітніми синами.

Відсутність причинного зв`язку підтверджує і той факт, що про звільнення у зв`язку з припиненням роботодавця позивача було попереджено майже за десять місяців до її звернення до лікаря.

Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями пенсійного органу і завданням позивачу від цього моральної шкоди, то вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

За змістом ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч викладеним положенням відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність звільнення позивача у зв`язку з проведеною реорганізацією у ході розгляду справи надано не було.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених у судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а представником позивача доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Згідно із п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 31.05.2019 - допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 22-0 від 30.05.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Поновити ОСОБА_1 на посади провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Вільнянського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.11.2019.

Суддя М.С. Лазаренко