Рішення № 85910477, 25.11.2019, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/439/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2019 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Венгерчук А.О.

секретар Войтко А.Г.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Острог у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,

встановив:

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя звернулася ОСОБА_1 .

Свою заяву мотивує тим, що з 2003 року вона з відповідачем почали спільно проживати та вести спільне господарство, а 25.12.2009 між ними був укладений шлюб, за час перебування у якому у них народилася донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який було розірвано рішенням Острозького районного суду від 25.09.2017.

Вказує, що за час спільного проживання ними було набуто у спільну сумісну власність житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а 06.12.2013 на підставі свідоцтва про право власності було проведено державну реєстрацію право власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок. Окрім того, рішенням Ожениниської сільської ради від 30.03.2001 ОСОБА_4 , було передано у приватну власність земельну ділянку, а 10.04.2009 для останнього було видано державний акт на право власності на дану земельну ділянку.

Зазначаючи, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя просить визнати його спільною сумісною власністю подружжя, поділити спільне сумісне майно та визнати за ними в рівних частинах право спільної часткової власності на спірне майно і стягнути судові витрати по справі.

Ухвалою від 06.05.2019 відкрито загальне позовне провадження по даній справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 01.07.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач, яка була допитана у судовому засіданні у якості свідка пояснила, що вони з відповідачем проживали з 2003 року, а у 2005 року вони повінчалися, у старому будинку у якому відповідач був прописаний, а паралельно займалися ремонтними роботами та будівництвом спірного житлового будинку. Вказала, що вони з чоловіком проводили добудову приміщень, займалися накриттям будинку дахом, заливанням підлоги, проводили роботи по проведенні газу, опалення та електрики. Займалися вставлянням вікон та дверей, здійснювали всі ремонтні роботи у середині будинку з метою облаштування його до умов, необхідних для проживання. Вказала, що також у здійсненні ремонтних робіт їм допомагали їхні батьки, окрім того вони вкладали власні кошти для проведення ремонтних робіт, які отримували на роботах, а після народження дитини частина допомоги, яка надавалася при її народженні також вносилася нею для облаштування умов проживання у спірному житловому будинку. Також, вона відчужила автомобіль, кошти від продажу якого були внесені у розбудову житла.

Вказала, що на час коли вони з відповідачем стали проживати разом, то спірний житловий будинок складався лише із фундаменту та мурованих стін.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, подав відзив на позов у якому вказано, що спірні житловий будинок та земельна ділянка були набуті ОСОБА_4 до шлюбу з позивачем, оскільки земельні ділянку було набуто ним на підставі рішення від 30.03.2001, а шлюб зареєстровано 25.12.2009.

Вказує, що факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів право спільної сумісної власності подружжя.

Окрім того, позивач не приймала участі у будівництві об`єктів нерухомого майна на належній йому земельній ділянці, а й не мала права на таке будівництво без його дозволу.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він є батьком позивача і вона з ОСОБА_4 проживали спільно у родичів та займалися будівництвом спірного житлового будинку. Вказує, що він своєю працею допомагав сторонам у будівництві будинку, оскільки він складався із недобудованих мурованих, лише із цегли, стін, побитого шиферу та побитих вікон. Зазначив, що він займався заміною вікон, перекриттям та ремонтом даху будинку. Окрім того, сторонами було добудовано значну частину приміщення. Вказав, що він давав кошти для проведення опалення до будинку, також особисто займався проведення електропостачання будинку та розводкою електрики по кімнатах. Також, виконував ремонтні роботи по проведенні газопостачанню, купівлі котла та батарей, які здійснював лише за власні кошти. Зазначив, що також за його кошти відбувалася купівля вікон, будівельних матеріалів, шиферу.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 є його племінницею і він пам`ятає у якому стані знаходився спірний житловий будинок на час коли сторони по справі стали спільно проживати, оскільки він складався з побудованої "коробки", без даху та без будь-яких систем, які необхідні для проживання у ньому, без дверей та вікон. Зазначив, що він особисто зробив для сторін по справі у спірному житловому будинку всю систему газопостачання, оскільки був директором монтажної фірми, яка була зроблена із матеріалів наданих батьком позивача. Вказав, що перед тим як вселитися у спірний житловий будинок, сторони по справі проживали у будинку, який належав його батькові. Зазначив, що документи, які зв`язані із газопостачанням спірного житлового будинку, містять його підписи.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що сторони по справі є її сусідами. Вказала, що 2005 сторони по справі взяли церковний шлюб і з того часу вони вели спільне господарство, постійно проживали разом. Зазначила, що з спірного житлового будинку була лише "коробка", яку їй не відомо хто будував, а всі інші будівельні роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проводили разом під час спільного проживання.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні вказав, що він є знайомим сторін по справі і йому відомо, що на час того, коли сторони по справі почали жити разом, то спірний житловий будинок не був добудований, а будівельні роботи розпочалися після 2000 року. Вказав, що він неодноразово бачив, як у будинку велися ремонтні роботи, зокрема безпосередньо батьком позивача - ОСОБА_6 . Зазначив, що на території спірної земельної ділянки знаходився старий житловий будинок, а відразу поряд із ним будувався новий будинок.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_4 є його племінником і йому відомо, що сторони по справі проживають разом з 2009 року, відразу після вінчання у церкві, а до того разом не проживали. Вказав, що на час шлюбу будинок був побудований ще в 1994-1996 роки, а сторони лише клеїли в ньому шпалери. Заначив, що також ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом добудовували у спірному будинку три кімнати, замінювали вікна, шифер та здійснювали внутрішні ремонтні роботи та роботи по підведенню води та газу.

З письмових доказів, досліджених в судовому засіданні встановлено наступне.

З свідоцтва про таїнство вінчання від 25.09.2005 встановлено, що у 2005 році ОСОБА_4 та ОСОБА_11 взяли церковний шлюб у церкві. (а.с.10)

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 встановлено, що сторони по справі вказані батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.11)

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №145203965 від 13.11.2018 встановлено, що ОСОБА_4 значиться власником житлового будинку, загальною площею 95,3 кв.м., який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 5624286401:01:005:0073, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1505 га, яке набуто на підставі свідоцтва про право власності, видане24.12.2013 державним реєстратором Івановою Г.Р. (а.с.12)

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 25.09.2017 шлюб між ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 було розірвано. (а.с.13)

Рішенням Оженинської сільської ради №63 від 30.03.2001 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га в межах населеного пункту с.Оженин для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. (а.с.14)

Рішенням Оженинської сільської ради №581 від 12.12.2008 "Про внесення змін до рішення №63 від 30.03.2001 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" було внесено зміни до вищезгаданого рішення та змінено площу земельної ділянки на 0,1505 га. (а.с.15)

10.04.2009 ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку. (а.с.16)

З технічного паспорта на житловий будинок садибного типу виготовленого 30.09.2013 встановлено, що власником житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 вказаний ОСОБА_4 Житловий будинок, прибудова, відкрита веранда - 2010 року забудови та загальна площа житлового будинку становить 95,3 кв.м., з яких: 53 кв.м. - житлова, 42,3 кв.м. - допоміжна (підсобна). (а.с.19-21)

26.11.2013 ОСОБА_4 було подано декларацію про готовність житлового будинку по АДРЕСА_1 до експлуатації. (а.с.71-76)

16.04.2008 відповідно до протоколів №4030, ОСОБА_4 замовив здійснити вимірювання опору розтікання струму на основних заземлювачах і заземленнях магістралей і устаткування та перевірку ізоляції у житловому будинку в АДРЕСА_1 . (а.с.88,89)

27.11.2009 за замовленням ОСОБА_4 було виготовлено робочий проект газопостачання житлового будинку в АДРЕСА_1 . (а.с.90-92)

З страхових свідоцтв від 11.01.2002, 16.05.2000, 16.05.2001, 14.05.1999 встановлено, що ОСОБА_10 видані дані свідоцтва про страхування будівель на вказану страхову суму. (а.с.93,94,95)

З страхового свідоцтва від 07.05.1998 встановлено, що ОСОБА_10 видано дане свідоцтво про страхування буд. (так у документі) на вказану страхову суму. (з.а.с.94)

З страхового свідоцтва від 01.04.2009 встановлено, що ОСОБА_4 видано дане свідоцтво про страхування житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на вказану страхову суму. Вигодонабувачем вказана - ОСОБА_1 (позивач по справі). (з.а.с.96)

У 2008 році ОСОБА_4 було надано технічну документацію із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд для ведення особистого селянського господарства в с.Оженин Острозького району Рівненської області. (а.с.98)

З повідомлення ТОВ "Рівнегаз збут" від 18.07.2019 встановлено, що постачання природного газу споживачу ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 .Оженин, здійснюється на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам від 30.09.2015 №2500. Вказано, що оскільки ОСОБА_4 не надавалася підписана підписна заява-приєднання до умов Договору, його згода про приєднання до умов Договору підтверджується фактом споживання природного газу, визначеного на підставі даних Оператора ГРМ згідно п.13 р. ІІІ Правил та оплатою поставленого природного газу, яка здійснюється з 02.07.2015. (а.с.114-115)

У грудні 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" укладено договір №117-07 про приєднання до електричних мереж (для населення) за умовами якого ОСОБА_4 , що проживає за адресою АДРЕСА_2 та власник мережі уклали договір на приєднання електроустановки ОСОБА_4 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.121-124)

Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, свідків, перевіривши матеріали справи, рахує, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, підлягає до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що за період з 2003 по 2010 роки у спірному житловому будинку проводилися ремонтні роботи, роботи по підготовці житлового приміщення до прийняття його в експлуатацію, роботи по забезпеченню будинку водо- та газопостачанням, з метою прийняття його в експлуатацію, що було здійснено у 2010 році.

Зокрема, з даних з технічного паспорта на будинок встановлено, що спірний житловий будинок повністю був збудований у 2010 році разом із всіма прибудовами.

Як було встановлено судом, з пояснень сторін по справі та їх представників, свідків, будинок будувався подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для своєї сім`ї. Допомогу у будівництві будинку їм надавали батьки з обох сторін. Будинок було побудовано раніше, ніж в 2010 році, за технічним паспортом 2010 рік є роком його забудови і на той час він рахувався таким, що побудований із відповідними документами, які підтверджували його характеристики та технічну оснащеність. Сторони тривалий час до одруження проживали в спірному будинку, здійснювали його перебудову, облаштування та роботи по його оснащенню і дані факти не заперечуються сторонами.

Стосовно наявних в матеріалах справи страхових свідоцтв про те, що ОСОБА_10 здійснювала страхування будівлі, то суд вважає, що дані свідоцтва не є належними доказами у даній справі, оскільки у вказаних свідоцтвах відсутні будь-які характеристики будівлі що страхується, її розмір, структура, місцезнаходження, характеристика земельної ділянки на якій вона знаходиться. Окрім того, із даних страхових свідоцтв встановлено, що відбувалося страхування певної будівлі, яка знаходилася в с.Оженин по вул. Миру та вул. Мирна , без зазначення номеру. Окрім того, відсутні посилання на будь-які реєструючі чи правовстановлюючі документи в яких би містилася детальна характеристика та місцезнаходження об`єкта страхуванні.

Посилання відповідача і його представника на той факт, що будинок будувався за кошти батьків відповідача, суд не може взяти до уваги з наступних підстав.

Будь- яких доказів того, що батько відповідача будував спірний житловий будинок, суду надано не було, як не було надано жодних виписок з погосподарських книг чи інших підтверджуючих документів про те, що спірний житловий будинок був повністю побудований батьками відповідача.

Не зазначено доказів, що позивач не приймала жодної участі у його будівництві та не проводила дій для здійснення його реєстрації та приведення до відповідності встановленим нормам для прийняття його в експлуатацію, що відбулося під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі.

Суд оцінює покази свідка ОСОБА_10 критично, оскільки він є близьким родичем однієї із сторін по справі.

Також, представником відповідача було надано фотокартку в підтвердження тієї обставини, що спірний будинок було побудовано батьками відповідача, проте вказаний фотознімок не є належним доказом у даній справі, оскільки на ньому відсутні будь-які ідентифікуючі дані, зокрема про осіб, будинок, які на ньому зображені. З даного фото не можливо встановити коли воно було здійснено і який об`єкт нерухомого майна на ньому зафіксований.

У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У відповідності до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм па праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 66 СК України).

Разом з тим, статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

Так, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У відповідності до ч. 3 цієї статті за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно уразі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід, одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.62, 74 СК України позивач правомірно вважає, що житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки як встановлено ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін, жодних письмових договорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не укладалося.

В частині першій ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

В постанові Верховного Суду України у справі №6-3037цс15 від 18.05.2016 року було зроблено правовий висновок про те, що при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Враховуючи право ОСОБА_1 на поділ майна подружжя, а також те, що сторонами не надано доказів про можливість поділу майна в натурі, зокрема не заявлено будь-яких клопотань про необхідність проведення експертиз, суд дійшов висновку про необхідність поділити об`єкт права спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання права спільної часткової власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину та за ОСОБА_4 на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки.

За змістом частин першої, третьої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дана норма цілком може бути поширена і на подружжя, адже в ній йдеться про спільне володіння та користування спільним сумісним майном. Іншими словами, за загальним правилом кожен з подружжя має одержати реальну можливість володіти та користуватися спільним майном в натурі.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у п.22 зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та ст. 372 Цивільного кодексу України, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У пунктах 23 - 24 названої вище постанови також роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Відповідно до ст. 372 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Жодних договорів сторонами не укладалось.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такий по суті висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-2811цс15.

Представник відповідача наполягав на виділенні будівельних матеріалів, які були затрачені позивачем при будівництві спірного житлового будинку, зі сплатою грошової компенсації вартості його частки, при цьому жоден з подружжя попередньо не вніс грошову суму на депозитний рахунок суду, а житловий будинок вважається неподільною річчю та не може бути реально поділеним між сторонами відповідно до їх часток, тому суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином, суд позбавлений можливості провести реальний поділ будинку та земельної ділянки із виділенням сторонам їх часток за наведених вище обставин, а тому поділ спірного майна між сторонами суд здійснює в ідеальних частках.

Оскільки земельна ділянка була приватизована ОСОБА_4 , то вона могла б бути його особистою приватною власністю. Проте враховуючи, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя, то до позивача має перейти право на частину земельної ділянки, яка відповідає її частці в житловому будинку.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Окрім того, слід зазначити, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Слід вказати, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що спірний будинок зведений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за спільні кошти, тому на підставі ст. 62, 74 СК України є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням.

Враховуючи наведені обставини та виходячи зі змісту позовних вимог, а також положень ст. 5 ЦПК України, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, а саме поділ спірного будинку та земельної ділянки, є ефективним засобом захисту такого права, а також ґрунтується на положеннях закону. Зважаючи та те, що будинок збудований за час шлюбу за спільні кошти та спільною працею подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, тому суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 60, 62, 63, 68, 70, 74 Сімейного кодексу України, ст. 369, ст. 372 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 12, 76, 83, 89, 92, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про поділ майна подружжя задовольнити .

Визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1505 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5624286401:01:005:0073.

Поділити спільне сумісне майно подружжя, припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,1505 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5624286401:01:005:0073.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право спільної часткової власності кожного на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 1\2 частину земельної ділянки, площею 0,1505 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5624286401:01:005:0073.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі - 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 листопада 2019 року.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.