Рішення № 85903936, 26.11.2019, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 26.11.2019 Справа № 554/4342/19

Провадження № 2/554/1791/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді - Троцької А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідачів, в якому просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог позивач вказала, що вона є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення від 05.08.2005 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8037154 від 11.08.2005 року серії СВО № 478962. За вказаною адресою також зареєстровані її син – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата реєстрації 11.06.2013 року), невістка – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата реєстрації 06.04.2013) та їх діти: син – онук позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дата реєстрації 06.04.2013 року), та донька – онука позивача – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (дата реєстрації 06.04.2013 року), які фактично за місцем реєстрації не проживають. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з дітьми не проживають за місцем реєстрації протягом 6 (шести) років - з 2013 року, оскільки виїхали на постійне проживання до Держави ОСОБА_6 , не вживши дій по зняттю з реєстраційного обліку місця свого проживання з належної позивачу квартирі. Реєстрація відповідачів у квартирі перешкоджає вільному користуванню та розпорядженню нерухомим майном позивача, обтяжує сплату житлово-комунальних послуг, оскільки деякі нарахування здійснюються за кількістю зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, а також позбавляє можливості оформити субсидію на їх оплату, оскільки її розмір визначається виходячи з кількості зареєстрованих осіб в помешканні. ОСОБА_1 , як власник, несе надмірні витрати по оплаті комунальних послуг, що для неї, як для пенсіонера, є непосильним, а тому змушена звернутись до суду.

Ухвалою суду від 03 червня 2019 року було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання учасники справи не з`явились.

Представник позивача адвокат Шелудякова І.Ю. направила заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють від свого імені та від імені своєї малолітньої дитини: ОСОБА_5 , а також від ОСОБА_4 , який на дату ухвалення рішення суду є повнолітньою особою, надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності та визнання позовних вимог у повному обсязі.

Представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради направив пояснення, в яких просив прийняти рішення з урахуванням інтересів неповнолітніх осіб, розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим, причини неявки не повідомляв.

Суд, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши належну правову оцінку доказам, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Положеннями п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Згідно з вимогами ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Відповідно до норм ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення від 05.08.2005 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8037154 від 11.08.2005 року серії СВО № 478962 (а.с. 12, 13).

Згідно довідки, виданої ЖБК «Висота» за №2 від 11.05.2019 року, у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 зареєстровані 5 осіб, у тому числі: ОСОБА_1 – власник (дата реєстрації 07.01.1974 року), ОСОБА_2 – син власника (дата реєстрації 11.06.2013 року), ОСОБА_3 – невістка власника (дата реєстрації 06.04.2013 року), ОСОБА_4 онук власника (дата реєстрації 06.04.2013 року), ОСОБА_5 – онука власника (дата реєстрації 06.04.2013 року)(а.с. 16).

Як вбачається з копій паспортів відповідачів та їх дітей, останні дійсно являються громадянами держави ОСОБА_6 (а.с. 24-31).

Також факт не проживання відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та їх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у квартирі позивача підтверджено актами обстеження житлово-побутових умов від 05.04.2018 року та 11.05.2019 року, підписаними сусідами та засвідченими ЖБК «Висота», згідно яких, ОСОБА_2 , який є сином позивача, його дружина ОСОБА_3 та їх спільні діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в належній ОСОБА_1 на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_1 , не проживають з липня 2013 року (близько 6 років), оскільки вибули за межі України та проживають у Державі Ізраїль, громадянами якої і являються, їх особисті речі у квартирі відсутні, але останні залишаються зареєстрованими за цією адресою(а.с.17,18).

Вирішуючи пред`явлені позовні вимоги суд враховує роз`яснення, викладені у п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України в розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, за якими члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, що слідує зі змісту ст. 391 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інше не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Враховуючи положення ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України право члена сім`ї власника квартири, який не є її співвласником, на користування цією квартирою обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цій квартирі.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому, на зміст права власності не впливають місце проживання власника, місце його реєстрації та місце знаходження майна. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі PowellandRaynerv. theU.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillowv. theU.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkosv. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Також, відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Так, глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

З вище викладених правових норм вбачається, що для ухвалення рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, має бути належним чином доведено факт не проживання особи у приміщенні без поважних причин понад один рік. В той же час, в даному випадку, такі обставини належним чином доведені.

Суд вважає, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх діти: малолітня дочка – ОСОБА_5 та син – ОСОБА_4 , який на дату ухвалення рішення досягнув повноліття, за місцем реєстрації у спірній квартирі АДРЕСА_1 не проживають без поважних причин понад 6 (шість) років, а саме з липня 2013 року, що підтверджено зібраними по справі доказами, а тому приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України, а тому стягує з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору у сумі 768, 40 грн. по 384 грн. 20 коп. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України, ст.150 ЖК України, ст. 16, 321, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 223, 229, 247, 263,265, 268, 280, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської, Служба усправах дітейвиконавчого комітетуШевченківської районноїу м.Полтаві ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ссудовий збір в сумі 768, 40 грн., по 384 грн. 20 коп.з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: ОСОБА_7 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Полтавської міської ради, адреса: вул.Соборності, 36, м.Полтава.

Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м Полтаві ради, місце знаходження м.Полтава, вул. Івана Мазепи, 30, ЗКПО 05384695, МФО 831019.

Суддя Октябрського

районного суду м.Полтави Троцька А.І.