Ухвала суду № 85897429, 25.11.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

25 листопада 2019 р. Справа № 480/3765/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми клопотання Військової частини 3051 Національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3051 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини 3051 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3051 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби;

- стягнути з Військової частини 3051 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 14 048,89 грн.;

- стягнути з Військової частини 3051 Національної гвардії України середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 за період з 20.07.2018 по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення зі служби, ВЧ 3051 не провела кінцевий розрахунок із позивачем, а саме не виплатила грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна в сумі 14048,86 грн. Позивач звертався до ВЧ 3051 із заявою виплату зазначеної заборгованості, однак у проведенні виплати компенсації йому було відмовлено з посиланням на відсутність фінансування. У зв`язку із невиплатою компенсації вартості грошового забезпечення речового майна в сумі 14048,86 грн., позивач також просить стягнути з ВЧ 3051 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.07.2018 (на момент виключення зі списків військової частини) по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 25.09.2019 відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

15.10.2019 відповідач подав до суду клопотання, в якому просив залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду в частині позовних вимог про стягнення з Військової частини 3051 Національної гвардії України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 за період з 20.07.2018 по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування клопотання зазначив, що на вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з посади розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 1 ст. 233 КЗпП України. При цьому 20.07.2018 позивач був звільнений у запас з військової служби, тоді як з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні звернувся 25.09.2019, тобто понад встановлений тримісячний строк звернення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи клопотання суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом командира ВЧ 3051 від 20.07.2018 № 168 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення майора ОСОБА_1 заступника начальника штабу (з комплектування та проходження служби рядовим, сержантським і старшинським складом), відповідно до ст. 26 за підпунктом «г» пункту два частини п`ятої Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено з військової служби наказом командуючого Національної гвардії України від 08.06.2018 № 74 о/с у запас Збройних Сил України (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі), з 20.07.2018 року (а.с. 9).

21.08.2019 представник позивача звернувся до ВЧ 3051 із адвокатським запитом, у якому серед іншого просив надати інформацію про отримання ОСОБА_1 речового майна та про розмір грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (а.с. 10).

04.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до командира ВЧ 3051 із заявою, в якій просив виплатити йому грошову компенсацію за не отримане речове майно під час проходження служби (а.с. 11).

17.09.2019 відповідачем було складено висновок про результати розгляду заяви про виплату компенсації за неотримане речове майно громадянина ОСОБА_1 (а.с. 13), відповідно до якого вирішено: інформацію про нарахування грошової компенсації ОСОБА_1 відобразити в звіті про роботу речової служби та надіслати до СхТУ для обліку та виділення коштів для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; повідомити заявника про розгляд заяви щодо можливості виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; надати заявнику довідку-розрахунок про вартість належ предметів форменого обмундирування» від 04.09.2019 року № 30.

Листом від 17.09.2019 № 40/51/27/3-1921 (а.с. 12) ВЧ 3051 повідомила позивача про результати розгляду його заяви та надала копію висновку та довідку-розрахунок про вартість належних предметів форменого обмундирування від 05.09.2019 № 30 (а.с. 14).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Зокрема, згідно приписів вказаної норми в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України Про оплату праці, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Висновок з приводу правової природи заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16, який, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, на вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з посади розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 1 ст. 233 КЗпП України.

За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як вбачається зі змісту наказу від 20.07.2018 № 168 у ньому не зазначено про наявність заборгованості Військової частини 3051 Національної гвардії України перед ОСОБА_1 щодо виплати компенсації за не отримане речове майно.

При цьому, про наявність такої заборгованості та її розмір позивач дізнався, отримавши лист Військової частини 3051 Національної гвардії України від 17.09.2019 № 40/51/27/3-1921 із доданою до нього довідкою-розрахунком про вартість належних предметів форменого обмундирування від 05.09.2019 № 30.

Жодних інших належних доказів ознайомлення ОСОБА_1 із розрахунком заборгованості з виплати компенсації за не отримане речове майно відповідачем суду надано не було.

Отже, початок перебігу строку звернення до суду із даним позовом слід відраховувати з наступного дня після отримання позивачем довідки-розрахунку - 18.09.2019.

Таким чином звернувшись до суду 20.09.2019, ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог відсутні.

Керуючись ст. ст. 122,123, 248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання Військової частини 3051 Національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду по адміністративній справі № 480/3765/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3051 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Є.Д. Кравченко