Рішення № 85893791, 24.10.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 24.10.2019

Справа № 334/8591/18

Провадження № 2/334/1357/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

24 жовтня 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лиходід А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування, Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: Відділ по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей ЗМР, Департамент реєстраційних послуг ЗМР, Орган опіки та піклування районної адміністрації ЗМР по Дніпровському району, в якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані, але фактично більше року не мешкають відповідачі по справі. Факт не проживання вказаних осіб у квартирі підтверджується Актом про не проживання від 31.10.2018 року та листами з Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області.

У позові зазначає, що ОСОБА_2 є її рідним племінником та був прописаний ще у 2011 році попереднім власником - батьком позивачки ОСОБА_7 , який і залишив спірну квартиру у спадок позивачці по справі.

ОСОБА_3 була цивільною дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 сина позивачки - ОСОБА_8 , від фактичних шлюбних відносин з яким народилися онуки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_8 відповідачка ОСОБА_3 разом з дочками переїхала жити до іншого чоловіка, адреса якого позивачці не відома.

Реєстрація і не проживання відповідачів у належній позивачці квартирі перешкоджає останній у повному обсязі здійснювати своє право володіння, користування і розпорядження майном. Окрім того, позивачка несе додаткові витрати на утримання належного їй майна, змушена сплачувати зайвий розмір комунальних послуг за фактично не проживаючих осіб.

Позивачка в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги та просила задовольнити їх у повному обсязі. Представник позивачки - адвокат Нестеренко І.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи за відсутності відповідачів не заперечували.

Відповідачка ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні пояснила, що заперечує проти позовних вимог. При цьому відзиву на позовну заяву не надала, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду, в судові засідання неодноразово не з`явилася, із заявою про розгляд справи за її відсутності або про відкладення судового розгляду не зверталась.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, відзив на позов не надав. З заявою про розгляд справи без його участі до суду не звертався. Про розгляд справи був повідомлений належним чином, згідно вимог ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні письмові докази.

В судовому засіданні представник районної адміністрації ЗМР по Дніпровському району як органу опіки та піклування, заперечувала проти визнання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою, посилаючись на висновок від 09.07.2019 року.

Представник Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради третіх осіб в судове засідання не з`явився, суду подав заяву про розгляд справи без його участі.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердили факт того, що відповідачі у справі не проживають у квартирі позивачко понад один рік.

Суд, за згодою позивача та її представника, ухвалив провести заочний розгляд справи, на підставі матеріалів справи, у відповідності зі ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім`ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

Згідно ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користуванням цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

При цьому, ч. 2 ст. 405 ЦК України, передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, у разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло у якості членів сім`ї, суд повинен врахувати, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Разом з тим, згідно ст.316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, не залежно від волі інших осіб.

Положеннями ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За правилами статті 150 Житлового кодексу України, власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні приписи містить і стаття 383 ЦК України.

За положеннями частини 1 статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно приписів частини 4 статті 156 ЖК України, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною 2 статті 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Тобто, з урахуванням викладеного можливо дійти висновку, що відсутність члена сім`ї або особи сімейні відносини, з якою припинені, за адресою реєстрації місця проживання понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати особою права користування житлом, яке їй не належить.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами статті 41 Конституції України та статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже власник майна, здійснює право своєю волею, а тому може вчиняти щодо майна будь-які дії. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном в абсолютний спосіб, за своєю волею, яка обмежується тільки законом, оскільки суб`єктивне право власності є абсолютним.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні майном, яке належить йому на праві власності.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Другої Запорізької державної нотаріальної контори Федченко О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1-46 від 31.01.2018 року, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є власницею квартири АДРЕСА_1 .

Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується Інформаційною довідкою № 112367339 від 31.01.2018 року.

ОСОБА_1 з 30.08.2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується долученою до позову копією паспорта громадянина України останньої.

Згідно довідки Департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 07.12.2018, за вказаною адресою з 07.07.2009 зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є племінником позивачки та був зареєстрований у спірній квартирі ще за життя її батька ОСОБА_7 .

Для вирішення питання про зняття племінника з реєстраційного обліку у належній їй квартирі, ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькі й області з заявою про встановлення фактичного місця його перебування, у зв`язку з тим, що починаючи з червня 2018 року вона взагалі втратила з ОСОБА_2 будь-які зв`язки. Встановити місце перебування ОСОБА_2 не виявилось можливим, що підтверджується листом Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 26.10.2018 №4998/40/-0318.

Актом про не проживання від 31.10.2018 року, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_3 , та показами свідків підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 більше року не мешкає за адресою своєї реєстрації.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що в силу ст. 405 ЦК України ОСОБА_2 втратив право користування квартирою АДРЕСА_4 .

Також судом встановлено, що у зазначеній квартирі зареєстрована з 30.09.2003 по теперішній час , але з 14.02.2018 року не проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Вказані обставини підтверджуються долученим до позову Актом про не проживання від 31.10.2018 року, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_3 , а також Довідками Департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 07.12.2018 року.

Згідно пояснень позивачки, які не заперечувалися ОСОБА_3 , остання була цивільною дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 сина позивачки - ОСОБА_8 , від фактичних шлюбних відносин з яким народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

За життя ОСОБА_8 його родина разом з ним мешкали та були зареєстровані у квартирі, що на теперішній час належить позиваці, але починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_3 разом з доньками фактично разом з речами виїхали з квартири АДРЕСА_1 та станом на теперішній час у приміщенні відсутні їх с особисті речі, предмети побуту, меблі, тощо.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 як колишній член сім`ї власника житла без поважних причин понад один рік відсутня за місцем своєї реєстрації, вона є такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_4 .

Що стосується позовних вимог про визнання такими, що втратили право користування квартирою та зняття з реєстраційного обліку малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , суд приходить до висновку, що ці вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

За ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 набула право користування спірною квартирою та була зареєстрована в ній з 30.09.2003 як цивільна дружина ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був членом сім`ї попереднього власника квартири ОСОБА_7 та членом сім`ї власника квартири ОСОБА_11 .

Діти ОСОБА_3 і ОСОБА_8 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є онуками позивачки, з народження проживали за місцем проживання своїх батьків за адресою АДРЕСА_5 , та після смерті свого батька ОСОБА_8 продовжували там проживати разом з матір`ю ОСОБА_3 до 14.02.2018.

Згідно із ч.1 ст. 29 ЦК України , місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 4 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу охорони здоров`я в якому вона проживає.

Фізична особа може мати кілька місць проживання ( ч. 6 ст. 29 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України правом вільно обирати собі місце проживання, наділена фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років.

В підготовчому судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 заперечувала проти того, щоб вона з доньками була знята з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки вона фактично не має іншого житла, в якому можна було б прописати дітей, а відтак вважає, що позивачка не має права визнавати їх такими, що втратили право користування вказаною квартирою.

Аналогічного висновку дійшов Орган опіки та піклування по Дніпровському району Запорізької міської ради № 05/01-27/1277 від 09.07.2019 року, згідно якого 03.07.2019 року за результатом комісійного виїзду за адресою: АДРЕСА_1 було складено Акт обстеження умов проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , та малолітньої ОСОБА_5 . Доступ до житла було забезпечено власницею квартири ОСОБА_1 , яка є рідною бабцею дівчат, та було встановлено, що ОСОБА_3 разом з дочками у квартирі фактично не проживають. Ознайомившись з наявними матеріалами, враховуючи, що інше житло, в якому можуть бути зареєстровані діти відсутнє (позивачка особисто підтвердила цей факт під час складання акту обстеження умов проживання), орган опіки та піклування дійшов висновку про неможливість визнання неповнолітньої ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 таким, що втратили право користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстраційного обліку.

Стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» встановлює неприпустимість зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень, право користування або володіння якими мають діти.

Доводи позивачки про те, що неповнолітні діти можуть бути зареєстровані лише з тим із батьків, з яким вони проживають, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведена стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з її реєстрацією.

Аргументи позову про те, що оскільки з лютого 2018 року діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживають в належній позивачці квартирі та зареєстровані у ній лише формально, то вони вважаються такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, також не заслуговують на увагу.

Через свій вік ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть самостійно обирати місце проживання, тому факт їх непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення їх права користування належним їх померлому батьку житлом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові ВСУ від 27.12.2018 року (справа № 759/19394/15-ц, провадження № 61-9128св18).

Аналізуючи вказані вище норми законодавства у сукупності з встановленими обставинами у даній справі, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави вважати, що неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після смерті свого батька втратили право на користування жилим приміщенням, належним на теперішній час на праві власності їхній бабусі, оскільки право користування дитиною житлом охороняється законом.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що оскільки позивачкою не було надано доказів того, що відповідачка ОСОБА_3 має у житло, за яким можна було б зареєструвати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , то в цій частині позовні вимоги щодо визнання дітей такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою - не підлягають задоволенню.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі №6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України).

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV.

Відповідно до ст. 3 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Відповідно до ст. 11 цього Закону орган реєстрації здійснює реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Оскільки після визнання відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в судовому порядку таким, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме, житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , позивачка не зверталась з вимогами до органу реєстрації про зняття відповідачів з реєстраційного обліку та їй не було відмовлено у цьому, то зазначену вимогу суд вважає передчасною.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 є такими, що підлягають задоволенню, а у задоволенні позову в іншій частині слід відмовити з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 12, 27, 76-81, 258-259, 280, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.