Рішення № 85892881, 26.11.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4055/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу позики, інфляційні витрати, 3 % річних та процентів за користування коштами,

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 01.08.2016 року по 31.01.2019 рік в сумі 15150,00 грн., 3 % річних в сумі 3525,82 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 23510,26 грн., а всього 92186,08 грн., 921,86 грн. сплаченого судового збору, а також 1000,00 грн., витрат на професійну правничу допомогу.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 20 червня 2016 року між сторонами було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого, позивач передав а відповідач отримав грошові кошти в сумі 5000,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути позивачу таку саму грошових коштів у строк до 01 серпня 2016 року. Однак, у визначений за домовленістю між сторонами строк, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, борг до цього часу не повернув, всі зусилля позивача вирішити питання в досудовому порядку виявились марними, тому позивач вимушений звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 12.03.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Ухвалою суду від 08 квітня 2019 року, цивільну справу передано до Ладижинського міського суду Вінницької області, за територіальною підсудністю.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва.

Протокол Автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2019 року, цивільну справу передано в провадження судді Марфіної Н. В.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року, цивільну справу прийнято до свого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі разом із доданими до неї документами отримана відповідачем особисто 23 вересня 2019 року, станом на 26 листопада 2019 року відзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, яка оформлена як розписка, відповідно до якої, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримав 17 лютого 2016 року грошові кошти у сумі 50000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів не пізніше 01 серпня 2016 року (а.с. 7).

Згідно ч.2 ст.1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України)

Виходячи з положень ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, допускається пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6 -63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Згідно положень частини першої статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч.2 ст.58, ст.59 Цивільного процесуального кодексу України)

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду відповідача, в той же час неможливість виконання грошового зобов`язання не звільняє від відповідальності боржника, а враховуючи, що предметом укладеного між сторонами договору є саме отримання грошових коштів з метою задоволення власних потреб відповідача, при цьому позивач належним чином виконав договірні зобов`язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору позики в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернув, в порядку ст.1051 Цивільного кодексу України, відповідач не заявляв вимог з приводу оспорювання договору позики, тому позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідача про стягнення основної суми боргу в розмірі 50000,00 грн..

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три проценти річних від суми простроченої позики нараховується від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.

Зважаючи на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов`язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15, а в силу положень ст. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Виходячи з наведеного, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що має місце неналежне виконання відповідачем умов договору позики в частині своєчасного повернення грошових коштів, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність, яка передбачена вищенаведеними нормами цивільного законодавства України, тому позивачем правомірно заявлене вимоги про застосування до відповідача заходів відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, в частині нарахування на суму боргу трьох відсотків річних та суму інфлянції.

Аналізуюжчи зібрані у справі докази, суд вважає доведеним факт неналежне виконання відповідачем умов договору позики в частині несвоєчасного його виконання, що зумовлює застосування санкцій цивільно-правової відповідальності, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, тому позивачем правомірно пред`явлено вимоги до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат в сумі 15150,00 грн., та 3 % річних на загальну суму 3525,82 грн..

Відповідно до предмету позовних вимог, позивач окремо пред`явив позовні вимоги про стягнення з відповідача проценти за користування грошовими коштами в сумі 23510,26 грн., за період з 17.02.2016 року по 31.01.2019 рік, як на підставу нарахування відсотків, позивач посилається на ст. 1048 ЦК України, розмір яких визначений на рівні облікової ставки НБУ

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як зазначалось вище, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно договору позики від 20 червня 2016 року, суму у розмірі 50000,00 грн., позичальник зобов`язується повернути ОСОБА_1 01 серпня 2016 року.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статтей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, то після 01 серпня 2016 року позивач не міг нараховувати такі проценти.

За таких обставин, сума процентів, яка підлягає стягненню з відповідача буде становити 4384,94 грн., яка розраховується за період з 18.02.2016 року (наступний день з дня отримання грошових коштів) по 01.08.2016 року (день виконання зобов`язання за договором позики), за наступною формулою:

64 (кількість днів)*50000,00 грн.*22 (розмір ставки НБУ)/365*100%=1928,77 грн.+

35 (кількість днів)*50000,00 грн.*19 (розмір ставки НБУ)/365*100%=910,96 грн.+

28 (кількість днів)*50000,00 грн.*18 (розмір ставки НБУ)/365*100%=690,41 грн.+

35 (кількість днів)*50000,00 грн.*16,5 (розмір ставки НБУ)/365*100%=791,10 грн.+

3 (кількість днів)*50000,00 грн.*15,5 (розмір ставки НБУ)/365*100%=63,70 грн.

Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За нормою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором..

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу позики, інфляційні витрати, 3 % річних та процентів за користування коштами, підлягає задоволенню частково, ухвалюючи рішення суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 50000,00 грн., індекс інфляції в сумі 15150,00 грн., 3 % річних в сумі 3525,82 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 4384,94 грн., а всього 73060,76 грн., в іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 730,60 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В силу ч. 1 ст.ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об`єднанням чи адвокатом.

В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов`язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо): порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підставі ч. 2 ст. 141Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.11, 526, 530, 549, 610 - 612, 615, 625, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 141, 263-265, Цивільного процесуального кодексу України

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу позики, інфляційні витрати, 3 % річних та процентів за користування коштами и, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 до ОСОБА_2 суму боргу суму боргу в розмірі 50000,00 грн., індекс інфляції в сумі 15150,00 грн., 3 % річних в сумі 3525,82 грн., проценти за користування грошовими коштами в сумі 4384,94 грн., а всього на загальну суму 73060 (сімдесят три тисячі шістдесят) грн. 76 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 730,60 грн., та 1000,00 грн. витрат пов`язанах з наданням професійної правничої допомоги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26.11.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

С у д д я