Рішення № 85891125, 25.11.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2019 р. № 400/2487/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправною та скасування вимоги від 18.02.2019 р. № Ф-71038-17,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулась з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі – Управління або відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2019 № Ф-71038-17 в сумі 18276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що з березня 2011 року вона не займається підприємницькою діяльністю. На переконання позивача, вимога відповідача є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки позивач з 22.09.2003 зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, 02.03.2011 року позивач подала державному реєстратору передбачений законом пакет документів для проведення реєстраційної дії "Внесення рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності". При подачі відповідного пакету документів державний реєстратор, який прийняв документи, повідомив що з березня 2011 року підприємницька діяльність позивача, припинена.

Відповідач, подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволені позову. Зазначив, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів відповідач має на кінець календарного періоду недоїмку зі сплати єдиного внеску. Зауважував, що відповідно до чинного законодавства платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати вказаний внесок, тому контролюючим органом правомірно нараховано недоїмку зі сплати ЄСВ в розмірі 18276,72 грн.

Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, ОСОБА_1 , була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 22.09.2003 року. 01.03.2011 року на підставі ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" замінено свідоцтво про державну реєстрацію, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців про заміну свідоцтва про державну реєстрацію 25220170000055208.

04.07.2019 року підприємницька діяльність позивачки була припинена, номер зняття з обліку 1914020701032 (відповідно до Безкоштовного пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

На початку 2019 року ОСОБА_1 отримала вимогу відповідача від 18.02.2019 року № Ф-71038-17, відповідно до якої борг позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі – ЄСВ) станом на 31.01.2019 складає 18276,72 грн.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.08.2010 №2464 (надалі - Закон №2464).

Відповідно до статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

З прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань платниками єдиного внеску.

Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3723 грн.

Відповідно, що квартальний платіж для кола платників, визначених абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464, у 2017 році становив 2 112,00 грн. (3200 х 3 х 22%), у 2018 році - 2457,18 грн. (3723 х 3 х 22%).

Статтею 6 Закону №2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464 та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, контролюючим органом було нараховано ФОП ОСОБА_1 недоїмку зі сплати ЄСВ у розмірі 18276,72 грн., оформлену вимогою № Ф-71038-17 від 18.02.2019 року.

Позивач стверджує, що фактично припинила підприємницьку діяльність ще у 2011 році.

За чинним законодавством, обов`язок сплати ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.

В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003 (в редакції чинній станом на момент формування спірної податкової вимоги), державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Доводи позивача про те, що вона припинила свою підприємницьку діяльність ще у 2011 році спростовуються відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких: дата зняття з обліку - ОСОБА_2 : 04.07.2019; номер зняття з обліку: 1914020701032.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача, що позивач станом на момент виникнення заборгованості був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та зобов`язаний був сплачувати ЄСВ.

Органи доходів і зборів проводять процедури зняття з обліку платників податків - фізичних осіб-підприємців відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280 (надалі - Порядок обліку).

Відповідно до підпункту 1 пункту 11.18 Порядку обліку підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 Порядку обліку, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Як передбачено підпунктами 5 та 6 пункту 11.18 Порядку обліку, врегулювання питань погашення грошових зобов`язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

Отже, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження такої діяльності.

Таким чином, відповідач правомірно нараховував позивачу зобов`язання і, відповідно, у позивача існує обов`язок погасити заборгованість з ЄСВ в розмірі 21030,90 грн.

Щодо тверджень позивача, про те, що відповідачем 21.05.2019 року повторно винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-71038-17 на загальну суму 21030,90 грн. В винесену вимогу Ф-71038-17 від 21.05.2019 року увійшла в тому числі сума яка визначена у відповідності з оскаржуваною вимогою, суд зазначає про таке.

Відповідно до п.п. 6,7 ст.13 Закону № 2464 та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, як вже було зазначено судом, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно із ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.

Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Мельник