Рішення № 85891092, 19.09.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2019 р. № 400/906/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Западнюк К.А.,

представника позивача: Зелінської О.А.,

представника відповідача: Черно К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 про:визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2019 № Ф 25; визнання протиправним та скасування рішення від 07.03.2019 № 0000711306, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2019 № 00015331306, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2019 № 00015341306, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2019 № 00015371306, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2019 № 00015361306,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі – Управління або відповідач) від 07.03.2019 № Ф25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 45 446,44 грн.;

визнати протиправним та скасувати рішення Управління від 07.03.2019 № 0000711306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 14 351,04 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015331306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 105 667,86 грн., в т.ч. 84 542,29 грн. за податковими зобов`язаннями, 21 135,57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015341306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору в сумі 8 806,49 грн., в т.ч. 7 045,20 грн. за податковими зобов`язаннями, 1 761,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015371306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб, пені в сумі 9 261,28 грн., в т.ч. 9 228,54 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 32,74 грн. пені;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015361306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору, пені в сумі 756,54 грн., в т.ч. 754,26 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 2, 28 грн. пені.

Ухвалою від 20.06.2019 (т. спр. 2, арк. 3-4) суд прийняв до розгляду заяву позивача від 30.05.2019 (т. спр. 1, арк. 208-210) про збільшення позовних вимог, в якій Товариство просило:

визнати протиправною та скасувати вимогу Управління від 07.03.2019 № Ф25 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску частково, в сумі 80 855,17 грн.;

визнати протиправним та скасувати рішення Управління від 04.03.2019 № 0000711306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску частково, в сумі 17 891,91 грн.;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015331306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, частково, в сумі 145 197,90 грн., в т.ч. 116 158,16 грн. за податковими зобов`язаннями, 29 039,54 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015341306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору частково, в сумі 12 099,81 грн., в т.ч. 9 679,85 грн. за податковими зобов`язаннями, 2 419,96 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015371306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, пені в сумі 9 261,28 грн., в т.ч. 9 228,54 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 32,74 грн. за пенею, повністю;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 07.03.2019 № 00015361306 про збільшення суми грошового зобов`язанням з військового збору, пені в сумі 756,54 грн., в т.ч. 754,26 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 2,28 грн. за пенею, повністю.

Також у заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав на недоведеність Управлінням фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства та, відповідно, на відсутність підстав для прийняття оскаржуваних рішень. Конкретні підстави незгоди з донарахуванням викладені у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог, поясненнях (т. спр. 2, арк. 14-15).

Управління подало відзиви на позовну заяву (т. спр. 1, арк. 168-183, 228-247), в яких, з посиланням на результати проведеної перевірки та правильність прийнятих рішень, просило відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив (т. спр. 2, арк. 8-9); відповідач – заперечення (тю спр. 2, арк. 18-25).

Також відповідач подав заперечення щодо суми заявлених позивачем витрат на правничу допомогу (т. спр. 2, арк. 27-28).

В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримала, представник Управління просила відмовити у його задоволенні.

Як встановлено судом, з 20.12.2018 по 04.01.2019 посадові особи Управління провели документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2017, результати якої оформили актом від 14.01.2019 № 30/14-29-13-06/ НОМЕР_1 (надалі – Акт, т. спр. 1, арк. 23-55).

На підставі Акта відповідач прийняв вказані рішення, з якими частково не погодився позивач.

Так, у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф25 від 07.03.2019 (надалі – Вимога, т. спр. 1, арк. 56) Управління вказало на наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 86 888,60 грн. Позивач не погодився з наявністю заборгованості в сумі 80 855,17 грн.

Рішенням № 0000711306 від 07.03.2019 про застосування штрафних санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску (надалі – Рішення, т. спр. 1, арк. 57-58) Управління нарахувало позивачу штраф в сумі 19 305,33 грн. Позивач не погодився з сумою 17 891,91 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 07.03.2019 № 00015331306 (надалі – ППР з ПДФО, т. спр. 1, арк. 59-60) Управління збільшило суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на 149 253,94 грн. (119 403,15 грн. – податкове зобов`язання, 29 850,79 грн. – штраф). Позивач не погодився з сумою 145 197,70 грн. (116 158,16 грн. – податкове зобов`язання, 29 039,54 грн. – штраф).

Податковим повідомленням-рішенням від 07.03.2019 № 00015341306 (надалі – ППР з військового збору, т. спр. 1, арк. 61-62) Управління збільшило суму грошового зобов`язання позивача з військового збору на 12 437,83 грн. (9 950,27 грн. – податкове зобов`язання, 2 487,56 грн. – штраф). Позивач не погодився з сумою 12 099,81 грн. (9 679,85 грн. – податкове зобов`язання, 2 419,96 грн. – штраф).

Податковим повідомленням-рішенням від 07.03.2019 № 00015371306 (т. спр. 1, арк. 63-64) Управління збільшило суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи з фізичних осіб на 9 261,28 грн. (9 228,54 грн. – штраф, 32,74 грн. – пеня). Позивач повністю не погодився з рішенням.

Податковим повідомленням-рішенням від 07.03.2019 № 00015361306 (т. спр. 1, арк. 65-66) Управління збільшило суму грошового зобов`язання позивача з військового збору на 756,54 грн. (754,26 грн. – штраф, 2,29 грн. – пеня). Позивач повністю не погодився з рішенням.

Підставою для визначення відповідачем вказаних сум (Вимога, Рішення, ППР з ПДФО, ППР з військового збору), згідно з Актом, є:

1. Завищення позивачем у 2017 році валових витрат на 644 473,10 грн. (стор. 17-29). Згідно з Актом «… до складу витрат включено витрати на утримання, технічне обслуговування і ремонт вантажних автомобілів (основні засоби подвійного призначення) … чим порушено п.п.177.4.5 п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України …».

Цей висновок вплинув на виникнення у позивача недоїмки з ЄСВ в сумі 75 174 грн. (Вимога), на застосування штрафних санкцій з ЄСВ в сумі 15 034,80 грн. (Рішення), на збільшення суми грошового зобов`язання з ПДФО на 145 006,45 грн., з яких 116 005,16 грн. – податкове зобов`язання, 29 001,29 грн. – штраф (ППР з ПДФО), на збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 12 083,87 грн., з яких 9 667,10 грн. – податкове зобов`язання, 2 416,77 грн. – штраф (ППР з військового збору).

2. Заниження позивачем суми загального оподатковуваного доходу за 2015 рік на 15 833,34 грн. (стор. 13 Акта). Згідно з Актом «… встановлено розбіжність в сумі загального оподатковуваного доходу на 15833,34 грн. (без ПДВ): - 15833,34 грн. від ПП «Геліос-Транс» … за транспортні послуги згідно рахунку на оплату №3 від 03.04.2015, платіжне доручення від 20.04.2015 № 2065 …».

Цей висновок вплинув на виникнення у позивача недоїмки з ЄСВ в сумі 5 494,17 грн. (Вимога), на застосування штрафних санкцій з ЄСВ в сумі 2 197,67 грн. (Рішення).

3. Завищення позивачем у 2016 році валових витрат на 850 грн. (стор. 10-11 Акта). Згідно з Актом, позивач, в порушення пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, включив до витрат 850 грн. авансових платежів з військового збору.

Цей висновок вплинув виникнення у позивача недоїмки з ЄСВ в сумі 187 грн. (Вимога), на застосування штрафних санкцій з ЄСВ в сумі 56,10 грн. (Рішення), на збільшення суми грошового зобов`язання з ПДФО на 191,25 грн., з яких 153 грн. – податкове зобов`язання, 38,25 грн. – штраф), на збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 15,94 грн., з яких 12,75 грн. – податкове зобов`язання, 3,19 грн. – штраф (ППР з військового збору).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Доводи Управління про те, що позивач допустив заниження на 15 833,34 грн. (стор. 13 Акта) загального оподатковуваного доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності за 2015 рік, в Акті не обґрунтовані. Фіксація існування розбіжностей (навіть без зазначення того, в чому вони полягають), зазначення найменування контрагента і реквізитів первинних документів не є достатньою аргументацією для висновку про порушення платником податків вимог податкового законодавства. Відповідач навіть не вказав в Акті, що позивач допустив порушення норм Податкового кодексу України.

Наказом від 14.03.2013 № 395 Міністерство фінансів України затвердило «Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платників податків – фізичних осіб» (надалі – Порядок).

Згідно з пунктом 1.4 розділу І Порядку, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктами 1.5-1.7 розділу І Порядку встановлено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів

Як вказано у підпункті 2.3.2.2 підпункту 2.3.2 пункту 2.2 розділу ІІ Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Суд зазначив, що Акт вказаним вище вимогам не відповідає, тому не може бути визнаний належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства та законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Висновок відповідача про те, що позивач не мав права на включення до витрат суми сплачених авансових платежів з військового збору (850 грн.) не ґрунтується на нормах Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

Винятку щодо сум військового збору вказана норма не містить.

Основним видом діяльності позивача, як вказано на стор. 5 Акта, є вантажний автомобільний транспорт.

На стор. 4-5 Акта зазначено, що ФОП ОСОБА_1 є власником 2 спеціалізованих вантажних сідельних тягачів, 2 вантажних сідельних тягачів, 2 загальних напівпричепів, 1 спеціалізованого напівпричепу-самоскиду, 1 загального бортового транспортного засобу.

На підтвердження цього позивач надав копії реєстраційних документів (т. спр. 1, арк. 212-219).

На стор. 17-29 Акта відповідач навів інформацію про придбання позивачем у 2017 році: запчастин, оливи трансмісійної, оливи гідравлічної, страховки цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, металопрокату, інформаційних послуг, щебню на загальну суму 644 473,10 грн.

На думку відповідача, позивач не мав права включати вказану суму до витрат, оскільки це не відповідає підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

До основних засобів подвійного призначення підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України віднесені, зокрема, вантажні автомобілі.

На думку суду, висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат є безпідставним.

В Акті відсутні посилання на норми законодавства, які б давали відповідачу підстави стверджувати, що придбання інформаційних послуг, послуг страхування цивільно-правової відповідальності, оливи гідравлічної, оливи трансмісійної, металопрокату, щебню є витратами на утримання вантажних автомобілів.

У Податковому кодексі України відсутнє визначення «вантажні автомобілі».

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України, терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до визначень, що містяться у статті 1 Закону України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт», автомобіль вантажний – автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Автомобіль – колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Колісний транспортний засіб – транспортний засіб, призначений для руху безрейковими дорогами, який використовується для перевезення людей і (або) вантажів, а також перевезення і приводу під час руху на місці встановленого на ньому обладнання чи механізмів для виконання спеціальних робочих функцій, допущений до участі в дорожньому русі.

Транспортні засоби поділяються на:

транспортний засіб загального призначення – транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу);

транспортний засіб спеціалізованого призначення – транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо);

транспортний засіб спеціального призначення – транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

З урахуванням цих визначень, суд дійшов висновку, що серед 8 одиниць транспортних засобів, що належать позивачу, лише 3 одиниці є транспортними засобами загального призначення, решта – транспортними засобами спеціалізованого призначення.

Віднесення певних вантажних автомобілів до транспортного засобу спеціалізованого призначення виключає їх визначення як основних засобів подвійного призначення.

Розподілу витрат за транспортними засобами Управління не здійснило.

За таких обставин, суд встановив, що відповідач безпідставно зазначив в Акті про завищення позивачем витрат на суму 644 473,10 грн.

Виходячи з наведеного, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині ППР з ПДФО, ППР з військового збору, Вимоги.

Як вказано вище, позивач оскаржив Рішення (загальна сума штрафу – 19 305,33 грн.) частково, в сумі 17 891,91 грн. Суд погодився з позивачем у тому, що відповідач безпідставно нарахував штраф в сумі 17 288,57 грн. (15 034,80 грн.+ 2 197,67 грн.+56,10 грн.). Різницю між сумою, вказаною у заяві про збільшення позовних вимог (17 891,91 грн.), та сумою 17 288,57 грн. – 603,34 грн. позивач не пояснив.

З урахуванням цього, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині Рішення підлягають частковому задоволенню.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 00015371306 (штраф та пеня з податку на доходи фізичних осіб) та № 00015361306 (штраф та пеня з військового збору) суд зазначив таке.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Підпунктом «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Як вказано вище, податковим повідомленням-рішенням від № 00015371306 (т. спр. 1, арк. 63-64) Управління, на підставі підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 127.1 статті 127, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, збільшило суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на 9 261,28 грн., шляхом застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції (штрафу) за порушення зазначених норм в сумі 9 228,54 грн. та нарахування пені в сумі 32,74 грн.

Відповідно до підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Згідно з пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобовя`зання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу.

Відповідно до чинної у 2016 році редакції підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків – фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

Редакцією підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, що була чинною у 2017 році, визначено, що нарахування пені при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, розпочинається після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.

З урахуванням встановлених під час перевірки порушень Управління розрахувало відповідні суми штрафу та пені.

Позивач фактів несвоєчасної сплати (перерахування) ним як податковим агентом сум податку з доходів фізичних осіб не спростував, правильність розрахунків відповідача не заперечив.

За таких обставин, суд визнав, що відповідач правомірно збільшив суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, в зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00015371306 задоволенню не підлягають.

Щодо посилань позивача на застосування висновків Верховного Суду суд зазначив таке.

На стор. 39 та 60 Акта зазначено: «… перевіркою дотримання встановлених строків сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб встановлено несвоєчасне перерахування суми ПДФО утриманого з заробітної плати найманих працівників та інших виплат в сумі 15372,54грн. … перевіркою дотримання встановлених строків сплати (перерахування) до бюджету військового збору встановлено несвоєчасне перерахування військового збору під час виплати доходів фізичним особам на загальну суму 1200,96 грн. …».

Отже, виходячи з тексту Акта, порушення полягає в тому, що відповідні суми не були перераховані позивачем саме під час виплати доходів (додатки 6, 8 до Акта).

В той же час, у текстах постанов Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № П/811/618/17 (адміністративне провадження № К/9901/16049/18) та у справі № 811/616/17 (адміністративне провадження № К/9901/23859/18) зазначено: «… позовні вимоги обґрунтовані тим, що податок з доходів фізичних осіб був перерахований в день виплати заробітної плати, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена ст. 126 Податкового кодексу України, санкція ж встановлена ст. 127 Податкового кодексу України застосовується за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником, у тому числі податковим агентом, проте позивачем таких порушень допущено не було … враховуючи … встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, зокрема, що податок з доходів фізичних осіб Підприємством було утримано та перераховано до бюджету в повному обсязі у день виплати заробітної плати, суд приходить до висновку про безпідставність застосування до позивача за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб штрафних санкцій передбачених ст. 127 Податкового кодексу України …».

Виходячи з текстів зазначених вище постанов, фактичні обставини у цій справі є відмінними від фактичних обставин у справах, що були розглянуті Верховним Судом.

Згідно з підпунктом 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Податковим повідомленням-рішенням № 00015361306 (т. спр. 1, арк. 65-66) Управління, на підставі підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 127.1 статті 127, підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, збільшило суму грошового зобов`язання позивача з військового збору на 756,54 грн., шляхом застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції (штрафу) за порушення підпункту 1.4 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ, підпункту 168.1.2, підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в сумі 754,26 грн. та нарахування пені в сумі 2,28 грн.

Оскільки підстави для збільшення суми грошового зобов`язання позивача з військового збору є аналогічними підставам, з яких Управління збільшило суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб (податкове повідомлення-рішення № 00015371306), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Загальна сума, з донарахуванням якої не погодився позивач, складає 266 062,41 грн., відповідно, сума судового збору дорівнює 2 660,62 грн. Загальна сума, донарахування якої визнано судом протиправним, становить 255 441,25 грн. (96% від зазначеної у позові). З урахуванням цього, згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 2 554,20 грн. (96% від суми 2 660,62 грн.).

На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу (8 000 грн.) позивач надав суду: договір про надання юридичних послуг від 19.03.2019; додаткову угоду від 14.05.2019 № 1 до договору; акт від 20.05.2019 № 1 приймання-передачі виконаних робіт з додатком 1 до нього – розрахунком розміру винагороди адвоката; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1 від 20.05.2019 (т. спр. 1, арк. 220-224).

Відповідач у запереченнях (т. спр. 2, арк. 27-28) просив відмовити позивачу у стягненні відповідних витрат, зазначив, що вказані в розрахунку розміру винагороди адвоката послуги: юридична (правнича) експертиза акта від 14.01.2019 № 30/14-29-13-06/ НОМЕР_1 , в тому числі аналіз викладених в акті порушень на їх відповідність нормам податкового та іншого законодавства, здійснення попереднього розрахунку можливого грошового зобов`язанням (вартість – 1 500 грн.); вивчення судової практики та формування правової позиції по адміністративній справі щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акта перевірки (вартість – 1 500 грн.), визначення стратегії та тактики захисту порушених прав та інтересів, узгодження правової позиції з клієнтом (вартість – 500 грн.), не передбачені Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі – Закон № 5076). Також Управління вказало, що позивач не підтвердив жодними доказами, що «… такі послуги дійсно здійснювалися адвокатом …».

Вирішуючи питання визначення розміру витрат на правничу допомогу, суд виходив з такого.

Суд відхилив як безпідставні доводи відповідача щодо відсутності доказів надання послуг адвокатом, оскільки зазначені вище документи були оформлені позивачем і адвокатом.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат на правничу допомогу адвоката віднесені гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 5076, інші (крім представництва) види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

При цьому, Законом № 5076 не визначено, зокрема, у якій формі адвокат надає клієнту правову інформацію, консультації і роз`яснення з правових питань, якими доказами підтверджується здійснення правового супроводу клієнта, які документи правового характеру спрямовані на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, сприяння їх відновленню в разі порушення.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що юридична (правнича) експертиза Акта (яка може надаватися у формі консультацій і роз`яснень), вивчення судової практики та формування правової позиції, узгодження правової позиції з клієнтом (як складові належного виконання адвокатом представництва клієнта) не можуть бути визнані видами правової допомоги, суд відхилив.

З урахуванням суті спору, суд визнав цілком обґрунтованою і співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача, заявлену позивачем суму 7 000 грн.

На думку суду, факт надання адвокатом послуг «Підготовка та подання Уточнення до позовної заяви» (вартість – 500 грн.) та «Підготовка та подання Заяви про збільшення позовних вимог» (вартість – 500 грн.) є свідченням того, що при поданні позовної заяви не були дотримані норми Кодексу адміністративного судочинства України (уточнення позовної заяви – реакція на ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху), та не були враховані всі обставини, що мали значення для належного захисту прав та інтересів позивача (заява про збільшення позовних вимог).

Збільшення загальної вартості послуг за рахунок включення до неї послуг, надання яких було обумовлено недоліками позовної заяви, на думку суду, не є обґрунтованим.

Відповідно до принципу пропорційності розподілу судових витрат, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума 6 720 грн. витрат на професійну правничу допомогу (96% від суми 7 000 грн.).

Керуючись статтями 9, 77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 07.03.2019 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № 00015331306 частково, в сумі 145 197,70 грн., з яких 116 158,16 грн. – податкові зобов`язання, 29 039,54 грн. – штрафні санкції.

3. Визнати протиправним та скасувати прийняте 07.03.2019 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № 00015341306 частково, в сумі 12 099,81 грн., з яких 9 679,85 грн. – податкові зобов`язання, 2 419,96 грн. – штрафні санкції.

4. Визнати протиправною та скасувати винесену 07.03.2019 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф25 частково, в сумі 80 855,17 грн.

5. Визнати протиправним та скасувати прийняте 07.03.2019 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області рішення № 0000711306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску частково, в сумі 17 288,57 грн.

6. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2 554,20 грн., сплачений платіжними квитанціями від 25.03.2019 № 0.0.1307723849.1, від 16.05.2019 № 0.0.1354325680.1, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 720 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна

Дата підписання та оформлення

рішення суддею 26 листопада 2019 року